6.2.2. Інвестиційні портфелі банків,

управління інвестиційними портфелями

Інвестиційні банківські портфелі є двох типів:

• активний - зорієнтований на отримання основного доходу внаслі­док операцій із цінними паперами на активному ринку;

• пасивний - зорієнтований на отримання доходу у формі процен­тів і дивідендів.

Види банківських портфелів цінних паперів передбачають вкладення коштів:

• у торговий портфель цінних паперів;

• портфель цінних паперів на продаж;

• портфель цінних паперів, що утримуються до погашення;

• портфель інвестицій в асоційовані та дочірні компанії.

Цінні папери в торговому портфелі та портфелі банку на продаж - це папери, які придбані банком з метою подальшого продажу й отримання торговельного прибутку від різниці між ціною продажу і купівлі та які відпо­відають одразу двом вимогам:

• вільно обертаються на ринку;

• мають визначений короткостроковий період дієздатності (не біль­ше ніж один рік).

Портфель цінних паперів, що утримуються до погашення, скла­дається з цінних паперів, що були придбані для їх утримання до настання строку погашення (для безстрокових цінних паперів - довічно) та отримання

243

дивідендного доходу, а також для використання інших прав, що випливають із володіння цінними паперами.

Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії включають довгостро­кові вкладення капіталу банку в асоційовані компанії, де банк володіє 20% або більшою частиною їх капіталів і на його частку виплачують дивіденди, а також у дочірні компанії, при цьому банк повинен володіти 50% або більшою частиною капіталу дочірніх компаній.

Доходи від вкладень у ці інвестиційні портфелі можуть бути невели­кими, але банк переслідує таку ціль, як контроль за управлінням цими компа­ніями і навіть вплив на їх діяльність.

Кожна банківська установа, залежно від формування портфелів цін­них паперів різних типів та видів, виробляє свою інвестиційну стратегію і ва­ріанти управління ними.

Розрізняють два види інвестиційної стратегії банків: пасивну і агресивну.

Пасивна стратегія має на меті одержання стабільного доходу на рів­ні, близькому до середньоринкового. За пасивної стратегії найчастіше форму­ють портфель цінних паперів, що утримуються до погашення.

Агресивна стратегія спрямована на використання можливостей одержання максимального доходу від ринкового коливання курсів і процен­тів, у цьому разі банки формують торговий інвестиційний портфель та порт­фель цінних паперів на продаж. За такої стратегії банки повинні мати серйоз­ну аналітичну базу, яка об'єктивно може оцінити активний ринок і скласти відповідні прогнози.

Управління портфелями цінних паперів банки також можуть здійс­нювати двома способами:

• самостійно управляти інвестиційними портфелями;

• усі функції з управління передати іншій особі (трастові).

За самостійного управління портфелем банк створює спеціалізова­ний структурний підрозділ, за яким закріплює відповідні функції:

• визначення типів портфелів та інвестиційних цілей;

• розроблення поточної і стратегічної програм управління;

• реалізація операцій, що стосуються управління портфелем;

• аналіз виконання програм, ужиття конкретних заходів щодо по­ліпшення управління портфелями.

Об'єктами управління портфелями цінних паперів на довірчих заса­дах можуть бути:

• власний портфель банку;

• грошові кошти, які банк бажає вкласти в цінні папери;

• портфель цінних паперів інвестиційного фонду, що перебуває під контролем даного банку.

244

6.2.3. Купівля-продаж банками цінних паперів на вторинному ринку

Банки України на вторинному ринку цінних паперів можуть ви­ступати як продавцями (для інвесторів), так і покупцями (для емітентів), при цьому вони можуть купувати-продавати цінні папери як за свій рахунок, так і за рахунок і на користь своїх клієнтів. Таким чином, банки виконують одно­часно як балансові активні операції, так і позабалансові (посередницькі).

Багато акціонерних банків виявляють досить високу активність на вторинному ринку власних акцій. Основна мета операцій із купівлі-продажу власних акцій - підтримка їх ринкового курсу.

Деякі банки розширюють обсяги купівель своїх акцій у кінці року, щоб скоротити виплату дивідендів. Крім цього, банки викуповують свої акції, щоб у подальшому продати їх за пільговими цінами власним співробітникам. Викуп акцій банком може мотивуватись і бажанням змінити структуру ак­ціонерного капіталу, наприклад, зменшити кількість привілейованих акцій, замінивши їх простими.

Проте операції із викупу емітентом власних цінних паперів не відно­сять до професійної діяльності в торгівлі цінними паперами.

Комерційна (дилерська) діяльність банків із цінними паперами на вторинному ринку - це здійснення угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок із зобов'язанням укладення угод за оголошеними цінами купівлі та продажу.

Процес здійснення торговельної операції банком у ролі дилера такий:

• банк епізодично виходить на ринок, де ухвалює рішення продати, купити чи притримати цінні папери, виходячи із довгострокової оцінки прибутковості даних паперів;

• банк часто виходить на ринок, працюючи з постійним колом контрагентів, використовує короткострокову кон'юнктуру ринку;

• банк відповідає на будь-яке прохання з боку інших учасників ринку про укладення з ними угоди купівлі-продажу, оголошуючи попередню ціну, за якою він згодний на даний момент придбати той чи інший папір (ціна покупця), якщо контрагент захоче його продати.

Торговельний прибуток банки-дилери одержують від різниці цін, за якими вони продають і купують фондові цінності.

Для встановлення ціни цінного папера банки беруть до уваги річний дивіденд і альтернативну процентну ставку, наприклад, за кредитами.

245

Тоді ціна цінного папера (акції) визначається так:

(6.3)

де Р - орієнтована ціна акції;

Д - дохід від акції;

А - альтернативна процентна ставка у відносних одиницях.

При здійсненні операцій із цінними паперами на вторинному ринку розрізняють такі етапи:

• обговорення умов торговельної угоди між контрагентами фондо­вого ринку;

• укладення договору купівлі-продажу безпосередньо між інвесто­рами та емітентами або через трейдерів фондового ринку;

• звіряння параметрів укладеної угоди;

• кліринг-аналіз, обчислення суми коштів за цінними паперами, оформлення розрахункових документів;

• виконання угоди - здійснення грошового платежу і передавання цінних паперів іншому власникові.

Виконання угод щодо цінних паперів залежить від того, у докумен­тарній чи бездокументарній формі випущені цінні папери, є вони іменни­ми чи на пред'явника. Підтвердженням права власності на цінний папір на пред'явника є сертифікат, який миттєво передається продавцем покупцеві.

Сертифікат на іменний цінний папір повинен бути перереєстрова­ний на ім'я нового власника, тому в цьому разі повинен бути задіяний реєстратор.

Діяльність реєстраторів регулюється Законом України «Про націо­нальну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних папе­рів в Україні».

Звіряння біржових угод, кліринг, грошові розрахунки та передача бездокументарних цінних паперів здійснюється суб'єктами депозитарної сис­теми України.