Особливості організації міжнародних розрахунків

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж фор­ми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важли­вим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контраген­тами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розра­хунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна конт­ракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни. Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому ви­падку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми пла­тежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застере­ження), групи валют ("валютної корзини") або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантаже­них товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомо­гою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінан­сові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та пе­ревідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, спе­цифікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо за допомогою акреди­тивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлю­ють специфіку їх форм, організації документообороту, здійснен­ня валютних операцій тощо.