12.1. Необхідність державного регулювання ринку фінансових послуг на етапі становлення його функціональної системи

В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку еко­номіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритет­них функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішньо­го інвестиційного потенціалу та засобів його використання за­вданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капі­талу і фінансових посередників, забезпечення стабільного роз­витку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки де­термінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є по­карання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у не­оборотність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринко­ва економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх "свободи" державним контролем - ли­ше невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.

Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим сти­мулює економічне зростання.

По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансо­вий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори по­в'язують з конкретною країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну і не таку інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних па­перів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що при­носить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який по­чинається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує пова­гу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.

По-друге, якісний, добре відрегульований ринок - це не­замінний інструмент для залучення в процес економічного роз­витку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.

По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує ди­намічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової еко­номіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, викори­стання акцій для забезпечення економічного зростання створю­ють враження економічного плюралізму і закріплюють ідео­логічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту бла­гополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.

За допомогою планів і директив неможливо досягти пози­тивних результатів на фінансовому ринку, повному ризику і невиз­наченості. Але завжди можна правильно організувати процес і от­римати позитивні результати. Фінансовий ринок - це та сфера еко­номіки, що відчуває найжорстокіший політичний тиск - адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і вимагає втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави повинно бути обов'язковим.

Мета та шляхи здійснення державного регулювання рин­ків фінансових послуг.

Метою державного регулювання ринків фінансових по­слуг в Україні є:

• проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

• захист інтересів споживачів фінансових послуг;

• створення сприятливих умов для розвитку та функціону­вання ринків фінансових послуг;

• створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з ура­хуванням інтересів суспільства;

• забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

• додержання учасниками ринків фінансових послуг ви­мог законодавства;

• запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

• контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансо­вих послуг;

• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

• ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

• нормативно-правового регулювання діяльності фінан­сових установ;

• нагляду за діяльністю фінансових установ;

• застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

• проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Органи державного регулювання діяльності фінансових установ. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійс­нюється:

- щодо ринку банківських послуг — Національним бан­ком України;

• щодо ринків цінних паперів та похідних цінних папе­рів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

• щодо інших ринків фінансових послуг – спеціально-упов­новаженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону "Про фінансові послу­ги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган за допомо­гою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостережен­ня та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків.

Національний банк України, Державна комісія з . цінних паперів та фондового ринку і уповноважений орган мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

Голова державного органу, що здійснює регулювання ринків фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у роботі інших органів, що здійснюють державне регулю­вання ринків фінансових послуг, з правом дорадчого голосу, ко­ли на них обговорюються питання нагляду за діяльністю з надан­ня фінансових послуг.

Уповноважений орган є центральним органом виконав­чої влади, який працює за колегіальним принципом. Він не може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внут­рішніх та зовнішніх державних позик або здійснювати будь-яку іншу діяльність на фінансових ринках. Положення про уповнова­жений орган за поданням Кабінету Міністрів України затверд­жується Президентом України.

Головою уповноваженого органу можуть бути викорис­тані такі заходи впливу:

- зобов'язати порушника вжити заходів для усунення по­ рушення;

- вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

- накладати штрафи;

- тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових , послуг;

- відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати тимчасову адміністрацію;

- затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

- порушувати питання про ліквідацію установи. Уповноважений орган накладає на суб'єктів підприєм­ницької діяльності штрафи:

- за діяльність на ринках фінансових послуг без спеціально­го дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним зако­нодавством, — у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

- за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від роз­міру статутного (пайового) капіталу юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

- за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо надання фі­нансових послуг — у розмірі до 500 неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення.

Уповноважений орган має право призначити тимчасову адміністрацію фінансової установи, діяльність якої ліцензується уповноваженим органом, у разі:

1) систематичних порушень фінансовою установою за­конних вимог уповноваженого органу;

2. якщо фінансова установа протягом ЗО робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань;

3. арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників фінансової установи;

4. вчинення фінансовою установою дій щодо прихову­вання рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів;

5. необгрунтованої відмови фінансової установи у наданні документів чи інформації уповноваженим особам;

6. наявності публічного конфлікту у керівництві фінан­сової установи;

7. наявності клопотання фінансової установи про призна­чення тимчасової адміністрації. Тимчасова адміністрація присту­пає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення.

Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається уповноваженим органом. Строк повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її призначення.