Особливості формування ринку акцій

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного това­риства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товари­ша, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.

Власники акцій, як співвласники товариства, мають пра­во на одержання частини прибутку товариства пропорційно моїй участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства , виду і кількості акцій та інших факторів.

Товариства (корпорації) намагаються підтримувати диві­дендні платежі на високому рівні, тому що переважно саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свого чергу, визначає спроможність корпорації до залучен­ня позичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід (у вигляді кур­сової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.

Випуск акцій дає засновникам акціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на ос­новні об'єднання безлічі індивідуальних капіталів і заощаджень.

Акціонерне товариство (компанія, корпорація) - це доміну­юча форма комерційної організації у країнах з ринковою еко­номікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), с обмежена відповідальність за зо­бов'язаннями. Власники акцій несуть відповідальність за зо­бов'язаннями товариства (ризикують) тільки капіталом, вкладе­ним в акції. Ця відповідальність поширюється лише на його май­но. Акціонерна форма комерційної організації сприяє демократи­зації управління, розширенню громадського контролю за діяль­ністю організації, стимулює якісну працю акціонерів-пайовиків.

Виникнувши на початку розвитку приватного підприєм­ництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою і життєздатною.

Для створення акціонерного товариства його засновники розробляють статут, форма якого узаконена державою. У статуті визначаються найменування і мета створення товариства, розмір капіталу, характеристика акцій, які випускатимуться товарист­вом, та спосіб їх розповсюдження, порядок управління, структу­ра керівних органів та ін. Товариство подає статут і документи, які стверджують, що воно дотримується всіх вимог згідно із зако­ном про організацію акціонерних товариств у державну устано­ву, яка здійснює реєстрацію товариств і видачу дозволу на їх ор­ганізацію. Після одержання дозволу засновники приступають до випуску і розповсюдження акцій.

Акціонерні товариства (корпорації) бувають двох видів: закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надхо­дять у відкритий продаж, і відкриті (публічні), акції яких вільно продаються і купуються.

Вищий орган управління акціонерним товариством - це загальні збори акціонерів. Керівництво всією поточною діяльністю доручається правлінню, спостережній раді або раді директорів.

Акціонери, які придбали акції з правом голосування на збоpax, мають право на контроль за діяльністю корпорації, співвласником якої вони вважаються. Це право вони реалізують, коли голосують на зборах акціонерів, обираючи чи відкликаючи членів ради корпорації, вирішуючи питання про розподіл прибутку, об'єднання з іншими корпораціями, про ліквідацію бізнесу тощо,

Проте права у акціонерів різні, тому що голоси між ними розподіляються пропорційно кількості придбаних акцій. На практиці діяльність корпорацій контролюється групою акціонерів, яка володіє відносно невеликим контрольним пакетом акцій Теоретично контрольний пакет повинен становити 50% від усіх випущених акцій плюс одна акція. Проте при сучасному розпорошенні акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реального контролю над тією чи іншою корпорацією іноді досить володіти лише 5-20% від усіх випущених акцій.

Забезпечення контролю над корпорацією досягається різними шляхами. Наприклад, траст-відділи банків (траст-ком панії) можуть приймати на себе за дорученням клієнтів управління цінними паперами. При цьому вони виступають або зви­чайними посередниками, які управляють цінними паперами згідно з інструкціями клієнтів, або одержують право на розпоря­дження паперами за власним розсудом. У другому випадку влас­ники акцій (бенефіціари) передають траст-відділам право голосу­вання, а за собою зберігають лише право на одержання доходу від капіталу, переданого до управління.

Інший шлях забезпечення контролю випливає із права власника акції голосувати через довірену особу. Численні дрібні акціонери передають право голосу директорам корпорацій або уповноваженим представникам. Для того, щоб не допустити участі акціонерів в управлінні корпорацією, випускаються привілейовані акції без права голосу. Одночасно для засновників товариств, крупних акціонерів випускаються акції з правом кількох голосів кожна (багатоголосі, плюральні). З цією ж метою збільшення капіталу може здійснюватися не за допомогою додат­кового випуску акцій, а за рахунок облігаційної позики. Власни­ки облігацій виступають кредиторами корпорацій і тому не мають права брати участь в управлінні.

Розширення контролю над корпораціями досягається також шляхом "системи участі". Великі корпорації за рахунок резервного або позиченого капіталу скуповують пакети акцій інших корпорацій, створюють систему дочірніх підприємств, діяльність яких контролюють. Придбанням контрольних пакетів акцій інших корпорацій займаються і холдинг-компанії (ком-панії-держателі), які з цією метою мобілізують капітал шляхом випуску акцій. Отже, акціонерна форма комерційної організації це можливість крупним корпораціям здійснювати контроль над корпораціями, капітал яких у кілька разів перевищує власний капітал контролюючої корпорації.

Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними знаками. За характером розпорядження розрізняють акції іменні на пред'явника. Іменні акції реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім'я власника. Передача їх іншій особі вимагає дозволу правління корпорації. Акції на пред'явника емітуються без забезпечення власника. У міру розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред'явника, що стали об'єктом купівлі-продажу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні.

Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (префе­ренційні) та прості (звичайні). Привілейовані акції надають їх власни­кам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. Так, за привілейованими акціями встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальної вартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію.

Під час ліквідації корпорації задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім уже простих. Якщо фінансовий стан корпорації погіршується, то керівництво може підкласти оголошення і виплату привілейованих дивідендів на невизначений строк. У цьому випадку в переважній частині акцій, що називаються кумулятивними, нагромаджуються неви­плачені доходи, які згодом виплачуються.

Привілейована акція, як правило, не дає власнику права голосу на загальних зборах акціонерів. Це вигідно контролю­ючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у справи корпорації. Однак якщо корпорація не сплачує дивіденди кілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу.

Привілейовані акції з фіксованим дивідендом, по суті, близькі до облігацій. Такі акції надійні, однак вони практично не допускають збільшення дивідендів, тобто нарощування доходів, Різновид привілейованих акцій - це акції за участю, за якими пе­редбачається додатковий дохід фіксованого дивіденду. Він оплачується при умові, що дивіденд за простою акцією сягнув свого максимального рівня, передбаченого статутом корпорації, і в розпорядженні компанії ще залишився нерозподілений прибуток.

Привілейовані акції поділяються на зворотні і незворотні, Коли корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність вигідні для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викупову­ються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бу­ти оплачені доти, доки існує корпорація, яка їх випустила.

Проста акція найчастіше дає власникові право одного го­лосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору прибутковості, прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки дивіденд на них не фіксується, він залежить від фінансо­вого стану корпорацій та оплачується з прибутку в останню чер­гу, тобто після оплати процентів, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах сприятливої економічної кон'юнкту­ри власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій капітал,