11.1. Поняття та елементи ринкової інфраструктури ринку фінансових послуг

Під ринковою інфраструктурою автори пропонують ро­зуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринкового механізму. Основними її елементами виступають: фонди розвит­ку й підтримки; комерційні банки; аудиторські фірми; лізинги;асоціації підприємців; товарні біржі; торговельні будинки; біржі праці; фондові біржі; центри інформаційного обслуговування; бізнес-центри тощо. Об'єкти ринкової інфраструктури здійсню­ють правове та економічне консультування підприємців і захист їхніх інтересів у різних структурах, забезпечують фінансову підтримку, кредитування разом з лізингом, аудитом, страхуван­ням нових господарських формувань, сприяють матеріально-технічному забезпеченню та реалізації продукції підприємств, ре­гулюють рух робочої сили тощо.

У макроекономічному розумінні ринкова інфраструктури носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо всієї економіки країни. Тому, в макроекономічному розумінні, ринкова інфраструктура - це підсистема ринкової економічної системи, сукупність елементів якої забезпечує функціонування взаємозв'язків між господарчими суб'єктами; оптимізує рух товарно-грошових потоків і носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо економіки країни.

Розглянемо інфраструктуру фінансового ринку, з точки зору її розміщення, в декількох контекстах. По-перше, фінансовий ринок та його інфраструктуру як певну автономну систему, з припущенням, що його автономність не абсолютна, тому що в реальному житті фінансовий ринок не існує ізольовано від усієї економіки. По-друге, будемо розрізняти глобальну (розглядати­меться на національному рівні) і локальну інфраструктуру фінан­сового ринку (на рівні окремих регіонів та територіально-адміністративних утворень).

Діяльність інфраструктури у внутрішній системі фінансового ринку сприяє формуванню попиту на фінансові послуги, зростанню обсягу асортименту пропозиції фінансових продуктів. До внутрішньої системи фінансового ринку відносять фінансовий і кадровий потенціал, наявність і довіру клієнтів, уміння спів­працювати з фінансовими інститутами, якість маркетингової діяльності та ефективність стратегічних рішень.

Фінансові інститути фінансового ринку реалізують свої економічні інтереси з урахуванням дій різних факторів зовнішнього середовища, причому на деякі з них він може опосередковано впливати, дія ж інших факторів виходить за межі впливу інститутів, і він повинен пристосовуватись до них. До факторів, па які може впливати фінансовий інститут, належать: ринковий попит конкуренція, рівень розвитку інфраструктури фінансового ринку (окремого сегменту фінансового ринку). До неконтрольованих факторів, що впливають на формування інфраструктури фінансового ринку, належать: загальноекономічна ситуація в регіоні, країні та за її межами; рівень життя та заощадливості населення, кон'юнктура фінансового ринку; демографічна ситуація тощо. Дія цих факторів визначає поведінку фінансових інститутів у ринковому середовищі, формує стратегію і тактику, окреслює можливості просування па ринку фінансових послуг у межах певної території.

Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури фінансового ринку України, слід визнати, що ринковою її ще важко назвати. Існуюча інфраструктура фінансового ринку є пе­рехідною, незрілою, несформованою, причому в кожному з еле­ментів, які формують її зміст. До елементів інфраструктури фінансового ринку належать: правове інформативне забезпечен­ня; інформаційна мережа; інституційна мережа (кредитно-фінансова система); система підготовки кадрів (страхові сюрвейєри. андерайтери), наукове обслуговування; аудиторська мережа; професійна етика і мова, менталітет населення.

Інформаційна складова характеризується низьким рівнем професійного аналізу та рекомендацій на основі використання сучасних інформаційних систем, особливо в галузі українізації ді­ловодства та технічного аналізу діяльності сегментів фінансово­го ринку.

Законодавче забезпечення діяльності суб'єктів фінансового ринку характеризується низького ефективністю. Причиною цього є недостатньо розвинена законодавча база та її нестійкість, а також часті перегляди "правил гри" па фінансовому ринку. Із-за відсутності в законодавчих та наукових виданнях, засобах ма­сової інформації чіткого трактування сутності поняття "фінансо­вий ринок", проблемою є відслідковування інформаційних по­токів, що дають можливість оцінити та спрогнозувати ситуацію, що складається на певних сегментах та територіальних проявах фінансового ринку. Соціальний моніторинг, фінансових можли­востей та інвестиційних уподобань населення регіонів показує що рівень економічного, а особливо "біржового" мислення і сприйняття ринкового фінансового механізму громадянами України далекий від того, який вимагається для включення соціальної активності мас у функціональну систему фінансового ринку

Наднизькі показники забезпечення населення комерційно-фінан­совою інформацією щодо діяльності фінансових посередників на регіональних фінансових ринках та певний інформаційний ваку­ум, що спостерігається в регіонах України, призводять до частко­вої присутності на фінансовому ринку потенційного інвестора економіки населення.

Розвиток інфраструктури фінансового ринку України по­винен бути побудований за міжнародними стандартами, але з урахуванням специфіки нашої країни.

Для розбудови інфраструктури таких сегментів фінансо­вого ринку, як грошовий і кредитний ринок, необхідно посилити ринкові процеси в регіонах та роль у них місцевих органів само­врядування, активізувати створення стабільного і сприятливого для їх розвитку законодавства, здорового конкурентного середо­вища, сприяти поверненню довіри з боку населення і суб'єктів підприємницької діяльності; при підтримці з боку держави роз­вивати мережу філій і активізувати інвестиційну діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ, що найбільш при­стосовані до інвестиційної діяльності, створити спеціальну банківську установу, основною метою якої було б питання довго­строкового кредитування.

Зупинимося на аналізі та оцінці інституційного елемента інфраструктури фінансового ринку, а саме: особливостях тери­торіальної організації існуючих банківських і небанківських фі­нансових інститутів та контрактних фінансових посередників; визначимо соціально-економічні чинники, що повинні, згідно зі світовим досвідом, обумовлювати появу нових видів фінансових посередників у системі фінансового ринку України.

Роль банків у інфраструктурному забезпеченні ринку фінансових послуг

Фінансові інститути в силу самої природи грошових по­токів, що проходять через них, важко поділити на загальні (на­приклад, транспорт в інфраструктурі товарних ринків) та спеціальні (товарні біржі та торговельна мережа інфраструктури товарних ринків). Так як грошова форма капіталу є найуніверсальнішою й обезличеною, що пронизує всі сторони життя сучас­ного суспільства й об'єднує всі сфери життя, при характеристиці інститутів грошового ринку їх можна більш-менш чітко розділи­ти на приватні інститути та державні. У силу поточності та мобільності грошо­вого капіталу, банки перетворились у найбільш універсальний еле­мент інфраструктури фінансового ринку, що забезпечує як взаємодію суб'єктів господарювання, так і здійснення інвестицій, так як і зниження підприємницьких ризиків.

Як показує світовий досвід, процес створення оптимальної банківської мережі є тривалим

Розмежування територіальної банківської інфраструк­тури пов'язане з нерівномірністю територіального розміщення при­родно-ресурсного потенціалу та продуктивних сил. Тобто існують "багаті" і "бідні" території. Оздоровлення фінансів області по­требує збільшення розмірів місцевих бюджетів та посилення їх ролі у формуванні дохідної частини своїх бюджетів. Розміри відрахувань у бюджети повинні відповідати рівню економічного та соціального розвитку регіону і визначатися на основі його за­гальноекономічних показників, зокрема питомої ваги у загальній сумі валового національного продукту і національного доходу держави.

Розглядаючи регіональний аспект формування банківської системи України, необхідно враховувати економічні, політич­ні та соціальні особливості розвитку окремих регіонів. Об'єктив­на оцінка такої специфіки дозволяє банкам краще, оперативніше визначати сфери і географію реалізації своїх інтересів. Існуючі регіональні банки відстають від столичних, більшість із них не володіють сучасними банківськими системами через слабку підготовку персоналу, а також низький рівень комп'ютеризації І комунікаційних мереж.

В основі створення регіональних мереж банків у за­рубіжних країнах лежать дві групи факторів. Перша пов'язана з рухом за клієнтами. Друга пов'язана з конкурентною боротьбою. Великі, фінансово міцні банки прагнуть поглинути слабкі фінан­сово-кредитні установи, перетворити їх на свої відділення. Мо­дель регіональної мережі зорієнтована на домінування інтересів банку у діяльності структурних підрозділів, відповідальності бан­ку як юридичної особи перед акціонерами, кредиторами, вклад­никами за ефективну та стабільну діяльність.

Для побудови моделі регіональної мережі банків в умовах України використано ідею визначення рейтингу привабливості регіонів, яка дає змогу виявляти потенціал подальшого розвитку мережі філій, а також пропонувати набір основних для даної фінансово-кредитної установи банківських послуг.

Будуючи модель регіональної мережі, слід враховувати, насамперед, можливості використання об'єктивної базової інформації, в тому числі статистичних даних. Для визначення рейтингу відносної привабливості регіонів необхідно враховува­ти такі фактори: банківський ринок, регіональна економіка, гео­графія, кадровий потенціал, перспективи регіону, матеріально-технічна база, місцева влада.

З точки зору довгострокових інтересів самої банківської си­стеми вона потребує стабільного і сприятливого для її розвитку за­конодавства, здорового конкурентного середовища, довіри з боку на­селення і суб'єктів підприємницької діяльності.

Удосконалення інфраструктури фінансового ринку України у просторовому вимірі передбачає у перспективі розширення кількості та якості системи небанківських інститутів, кожен окремий еле­мент якої лежить в основі функціонального механізму того чи іншого сегмента фінансового ринку. Вся небанківська частина інституційної складової фінансового ринку характеризується ще меншою впорядкованістю та керованістю порівняно з банківсь­кою сферою. Характерною рисою цього сегмента є хвороба рос­ту. Як правило, до складу небанківських фінансових інститутів відносять страхові компанії, державні пенсійні фонди, недержавні пенсійні фонди, пенсійні фонди (каси) підприємств, інвестиційні фонди та компанії, трастові компанії, фондові біржі, валютні біржі, депозитарії, реєстратори, ломбарди, кредитні спілки тощо.

Основні її напрями повинні бути направлені на зміцнення банківської системи України та враховувати наступні положення:

• політика адміністративного витіснення малих банків не відповідає принципам ринкової конкуренції, а відсут­ність у деяких регіонах територіальних банків (Кірово­градська, Вінницька, Миколаївська) - неприпустиме явище на економічному полі регіону та країни;

• процеси консолідації банківських установ повинні ви­значатися економічною доцільністю і ринковими ме­ханізмами, а не адміністративно-командними метода­ми; слід посилити ринкові процеси в регіонах та роль у них місцевих органів самоврядування;

• економічні нормативи не є інструментом регулювання конкуренції, вони повинні використовуватись лише з метою забезпечення стійкості кредитної організації;

• необхідний диференційований підхід до капіталу банків у регіонах;

• повинні бути переглянуті норми обов'язкового банків­ського резервування. Альтернативою може бути сти­мулювання розвитку практики страхування банківсь­ких операцій (на основі визначення їх ступеня ризику);

• при застосовуванні законодавства про банкрутство підходи не повинні бути занадто жорсткі: хвиля масо­вих банкрутств банків не має ані економічного, ані політичного сенсу;

• комерційні банки, що створюються в регіонах, згідно зі світовим досвідом, повинні знаходитись під контролем територіального резервного банку. Резервні банки є са­мостійними територіальними центральними банками, що проводять свою політику облікової ставки відповід­но до місцевих умов та під наглядом Ради управляючих;

• при побудові моделі банківської системи регіону не­обхідно враховувати соціально-економічний розвиток регіону та якість життя населення відповідного регіону (потрібно розраховувати інтегральні показники на ос­нові показників офіційної регіональної статистики);

• регіональні (територіальні) банки повинні мати .мере­жу філій в інших регіонах, що дає змогу клієнтам нала­годити зв'язок з діловими партнерами в різних части­нах країни;

• для відстоювання своїх прав на місцевому та всеук­раїнському рівні повинні створюватися територіальні банківські спілки.