Регулювання кредитних відносин центрального банку з комерційними

Видача позик комерційним банкам (під їх боргові зобо­в'язання та шляхи переобліку їх портфеля векселів - рефінансу­вання) Національним банком безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим - і їх активних (кредитних) операцій. Важ­ливий метод у цій групі - процентна політика центрального бан­ку: встановлений рівень процентів за його кредитами виступає фактором регулювання попиту на кредит. Особлива дієвість рефінансування та процентної політики Національного банку України зумовлена особливостями організації ринку кредитних ресурсів держави: перепродажем кредитних ресурсів Ощадного банку іншим комерційним банкам через Національний банк.

При інфляційних тенденціях в економіці облікова (рефінансування) ставка збільшується. У такому випадку кредит, який отримують комерційні банки, стає дорогим. Це викликає збільшення вартості кредиту, який комерційні банки надають суб'єктам економічних відносин. У результаті відбувається зни­ження залучених інвестиційних ресурсів. Дані обставини гальму­ють збільшення об'ємів виробництва, зменшуючи таким чином інфляційні тенденції в економіці.

У випадку економічного застою ставка рефінансування знижується. Кредит стає більш дешевим, що викликає збільшен­ня попиту на нього. При цьому збільшується об'єм інвестиційних засобів, що забезпечує розширення виробництва.

Проведення операцій на відкритому ринку — традиційний метод емісійно-кредитного регулювання

Ринок державних цінних паперів, виконуючи функції при обслуговуванні державного боргу, крім цього, відіграє роль ре­гулюючого фінансового інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенденцій держава випускає державні цінні папери, і, таким чином, частина грошей зв'язується і вилучається з обігу, що знижує інфляційний тягар на фінансову систему. У випадку економічного застою, скорочення виробництва держава викуп­ляє державні цінні папери, вивільнюючи грошові кошти і забез­печуючи збільшення інвестиційних ресурсів¹.

Купівля державних цінних паперів центральним банком збільшує грошову масу в обігу, що сприяє зростанню пасивів ко­мерційних банків і обсягу кредитування. Продаж цінних паперів спричиняє скорочення грошової маси. Обмежена можливість ви­користання Національним банком України даного методу зумов­лена відсутністю належного оформлення державного боргу та розвиненого ринку цінних паперів.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків

Це найчисленніша група методів емісійно-кредитного регу­лювання. При інфляції НБУ збільшує норми резервування (на су­часному етапі норма - 17% капіталу банку). У такому випадку зв'я­зуються грошові кошти комерційних банків. Об'єм грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в економіці спостерігається зниження об'ємів виробництва, НБУ зменшує нор­ми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.

Розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у Наці­ональному банку, за своєю суттю - показник кредитної мульти­плікації, який визначає рівень "затухання" коливань депозитної емісії, що виникає в результаті перерахування коштів на рахун­ках комерційних банків. Обов'язкові резерви виконують також функцію страхування депозитів. Цю функцію стосовно вкладів населення виконує також показник співвідношення залучених вкладів громадян і власних коштів банку.

Граничне співвідношення між розміром власних коштів банку га сумою його активів встановлює відносну межу розгор­тання кредитних операцій комерційного банку.

У регулюванні грошового обігу важливу роль відіграють структурні показники діяльності комерційного банку: рівень ринку його активних операцій, максимальний розмір ризику на одного позичальника, частка великих позичок тощо. Співвідно­шення окремих груп пасивів і активів регулюється через показни­ки поточної та довгострокової ліквідності балансу банку.

Поряд з регулюванням емісії важливу роль у функціону­ванні грошової системи відіграють методи регулювання самого руху грошей. Ці методи специфічні для сфери готівкового і безго­тівкового обороту.

Обіг готівкових грошей регулюється правилами, встанов­леними Національним банком. Вони визначають загальний по­рядок проведення готівково-грошових (відповідно до назви підрозділу, що здійснює операції з готівкою) операцій банками та їх клієнтами – юридичними особами.

При регулюванні касових операцій банків використо­вується поняття "операційна каса", яке означає сукупність готів­ки, що знаходиться в усіх касах комерційного банку. Відповідно до характеру діяльності банк може організовувати денні (що функціонують протягом періоду часу, відведеного для роботи з клієнтами, - операційного дня), вечірні каси, каси перерахування виручки, яка надходить в інкасаторських сумках, та інші спе­ціалізовані каси. Залишок грошей в операційній касі банку обмежуються лімітом. Понадлімітний залишок готівки підлягає здачі розрахунковому центру Національного банку чи його філії, до яких прикріплений даний комерційний банк. Розрахункові центри здійснюють також підкріплення операційних кас комерційних банків готівкою згідно з їх попередніми заявками.

Правові основи регулювання банківського кредитування

Кредитування є основним видом активних операцій ко­мерційних банків. Воно дає можливість банкам отримувати значні доходи і водночас супроводжується певними ризиками. Вони пов'язані із неповерненням позичальниками основного боргу і відсотків за позичками.

Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, се­ред яких найважливіше значення мають правові.

Тому основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування саме знаходять свій прояв у кредитній політиці ко­мерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політи­ка, якісне управління портфелем, ефективний контроль за креди­тами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

Правління, кредитний комітет визначають основні напря­ми кредитної і відсоткової політики, а саме:

• поточні пріоритетні напрями в кредитуванні з урахуван­ням кредитних ризиків у різних галузях народного господарства;

• обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та струк­туру кредитного портфеля;

• граничні розміри кредиту на одного позичальника, в ме­жах яких можуть надавати кредити установи банку;

• методику фінансового стану та кредитоспроможності позичальника.

Кредити надаються виключно на комерційних засадах з обов'язковим додержанням таких умов:

• кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахун­ку. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантаже­ну продукцію (виконані роботи, надані послуги) та акредитивні форми;

• кредити для розрахунків із громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію на­даються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В окремих випадках ці ко­шти можуть видаватися готівкою;

• в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть бути перераховані на поточний рахунок позичальника для використання їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збере­женням права контролю банку за цільовим використанням кредиту;

• сума кредиту, що надається позичальнику, знаходиться в межах ліміту, встановленого для відділення (дирекції).

Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом (положенням) позичальника.

Процес кредитування передбачає безумовне додержання принципів кредитування.