logo search
Ринок фінансових послуг

2.1. Суб'єкти ринку фінансових послуг та їх класифікація

На ринках діють суб'єкти ринку (продавці, посередники, покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів - інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб'єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб'єктами фінансового ринку є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги Банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати нор­му прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб'єктами ринку фінансових послуг можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб'єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

За функціями:

Юридичні особи усіх форм власності як суб'єкти фінансового ринку

Світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як:

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння; товариства; корпорації.

Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тоб­то всі вони є юридичними особами, суб'єктами як ринкової еко­номіки, так і учасниками ринку фінансових послуг.

Домогосподарство як суб'єкт фінансового ринку

Домогосподарство належить надзвичайно важлива роль у системі ринку фінансових послуг. Воно є одним із його суб'єктів, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощад­ження і може, за наявності відповідного фінансового механізму, стати потужним джерелом економічного зростання країни.

Найбільш розповсюдженою формою заощаджень є .вико­ристання частини доходу для створення накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в ощадних банках або для придбання цінних паперів.

Якщо домашні господарства в середньому втрачають протягом року менше, ніж заробляють, то підприємства і фірми в середньому щорічно витрачають трохи більше, ніж отримують від продажу своєї продукції. Вони так чинять, бо, крім плати за ресурси, підприємства повинні здійснювати й інвестиції (в основ­ний капітал та у товарно-матеріальні запаси).

Держава як суб'єкт фінансового ринку

Державний сектор пов'язаний з усією економічною систе­мою наступними трьома способами: через податки, державні за­купки і, нарешті, через позики. Останній спосіб зв'язку держави в особі уряду з усією економічною системою - державні позики, що здійснюються на фінансових ринках.

Державні витрати не завжди співпадають (точніше - ніко­ли) із податковими надходженнями. Бюджетний дефіцит, що ви­никає, покривається за рахунок позик, які здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу уря­дових облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередни­кам, так і безпосередньо домашнім господарствам. Якщо у держа­ви виникає надлишок фінансових ресурсів, то уряд стає "чистим" постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Вплив держави на процес кругообігу фінансових активів на фінансовому ринку позначається через таке джерело, як фіскальна політика. Від ступеня досконалості податкової систе­ми великою мірою залежить ефективність заходів щодо виходу економіки із системної кризи. Коли економіка знаходиться в депресивному стані, фіскальна політика держави повинна бути спрямована на зниження податкового тиску.

Місцеве та регіональне самоврядування як суб'єкт фінансового ринку

Рефінансування бюджетів місцевих адміністрацій за допо­могою випуску боргових зобов'язань вже близько ста років є нормою фіскальної політики будь-якої країни з розвиненою рин­ковою економікою. У деяких країнах за допомогою ринку цінних паперів вдається повністю обслуговувати бюджетний дефіцит. Сучасна Україна, в якій ринкові відносини тільки формуються, намагається відродити досить розвинений колись спосіб мобілізації фінансових ресурсів. Згідно з чинним законодавством України рішення про випуск облігацій приймається органами місцевого самоврядування.

Муніципальні позики є одним із важливих інструментів фі­нансування критичних суспільних потреб, таких, як розвиток си­стем електро-, водопостачання та каналізації, будівництва жит­ла, розвиток транспортних мереж, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я тощо. Перерозподіл боргових зобов'язань між різними рівнями управління дозволяє реалізувати регіональні програми, підвищує фінансові можливості місцевого самовряду­вання та знижує тиск на загальнодержавний бюджет.

Інститути інфраструктури ринку фінансових послуг як суб'єкти фінансового ринку

Фінансово-економічний механізм ринку фінансових послуг передбачає наявність об'єкта управління інфраструктури фінансового ринку.

Ринкова інфраструктура визначається як сукуп­ність установ, організацій та інших суб'єктів сфери обігу, що забезпечують необхідні умови функціонування ринкової економіки у даній країні чи регіоні. За­лежно від видів ринку вона поділяється на інфраструктуру ринку капіталу, ринку засобів виробництва, ринку праці.

Фінансові посеред­ники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Стан інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як з кількісної, так і з якісної точок зору.

У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти ін­формаційний елемент. Це інформаційні мережі та потоки, асоціації чи добровільні об'єднання, що представляють інтереси інших інститутів "знизу" (наприклад, Асоціація українських банків). А та­кож інститути, що забезпечують зворотний зв'язок між суб'єктами ринкових відносин (наприклад, засоби масової інформації).

Під законодавчим елементом інфраструктури розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламен­тує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і по­ведінку суб'єктів ринкових відносин.

Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислен­ня (менталітет) населення і його готовність дотримуватись пра­вил і закономірностей функціонування ринку.

Інфраструктура ринку фінансових послуг розглядається в декількох контекстах: по-перше, як певна автономна система; по-друге, розрізняється глобальна (на національному, світовому, міжнародно­му рівні) і локальна інфраструктура фінансового ринку на рівні окремих регіонів та територіально-адмінісіративних утворень. .Як суб'єкти фінансовою ринку інститути його інфраструктури, що в умовах ринкової економіки носять обслуговуючий характер щодо фінансового ринку і забезпечують його нормальне функціонування як на мікро-, так і на макроструктурних економічних рівнях, відобра­жають внутрішній і зовнішній попит та пропозицію фінансових активів у рамках централізованої саморегулюючої системи глобальних та локальних фінансових ринків.

У сучасних умовах до інститутів інфраструктури ринку фінансових послуг включають наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі, комерційні банки, брокерські компанії, інвести­ційних дилерів та андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв'язків, інвестиційні компанії та фонди, Фастові компанії та інвестиційні управляючі, фінансово-промис­лові групи або фінансові холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети, страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему, реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.