1.3. Основні концепції фінансового аналізу ринку

Операції сучасного комерційного банку (банківські продукти) класифікуються таким чином:

а) операції з формування банківських ресурсів;

б) кредитні операції;

в) інвестиційні операції;

г) інші банківські операції, зокрема:

• організація розрахунково-касового обслуговування;

• операції з іноземною валютою;

• трастові операції;

• послуги по зберіганню цінностей;

• консультаційні послуги;

• інформаційні послуги;

• аудиторські послуги;

• послуги з інженерно-економічної експертизи;

• надання гарантій.

Потрібно мати на увазі, що клієнтський ринок неоднорідний. Розрізняють такі його основні види:

• споживчий (роздрібний) ринок, на якому окремі особи купують товари і послуги для себе;

• оптовий (ринок виробників), суб'єкти якого — організації і підприємства — використовують придбані товари і послуги у процесі виробничої діяльності;

• посередницький ринок (також належить до оптового), на якому організації-посередники перепродують придбані раніше товари і послуги, одержуючи при цьому прибуток;

• ринок державних установ, де товари і послуги купуються з метою їх передачі у соціальну сферу;

• міжнародний ринок, що об'єднує всіх потенційних і реальних споживачів за межами країни та містить усі перелічені вище різновиди.

Ринок продавця — типовий прояв економіки дефіциту, коли активним елементом доводиться бути покупцю. Ринок покупця, навпаки, припускає ініціативу продавця.

Сьогодні в нашій країні на фінансовому ринку склалася ситуація, коли пропозиція послуг порівняно висока, а активність роздрібних покупців і платоспроможний попит на банківські послуги порівняно низькі. Це пояснюється недосконалістю товарного ринку, наявністю інфляційних явищ у вітчизняній економіці, збільшенням числа фінансових і банківських інститутів. Тому становлення і практична реалізація банківського маркетингу в Україні є цілком актуальними.

Специфіка банку як кредитної установи виявляється в тому, що тут сконцентровані потоки вартості тільки в грошовій формі. Тому в практику повсякденної діяльності спеціалістів банку необхідно впровадити аналіз процесів, що відбуваються на ринку позичкових капіталів, і виявлення можливостей регулювання тих їх сторін, які стосуються безпосередньо діяльності конкретного банку. Подібна робота повинна розвиватися у трьох напрямках, що відповідають аналізу стану кредитної системи, банківського сектора і ринку цінних паперів. У зв'язку з цим заслуговує на увагу зарубіжний досвід зі створення методик аналізу згаданих процесів. Дані методики розроблені в рамках науки про фінанси. Остання, в свою чергу, ґрунтується на шести фундаментальних концепціях, а саме:

• концепції чистої поточної вартості, відповідно до якої фінансовий менеджер спрямовує інвестиції в такі проекти, де очікуваний прибуток перевищує витрати;

• теорії ефективного ринку, вихідним пунктом якої є аксіома про те, що курси цінних паперів швидко і точно відбивають зміни на ринках;

• теорії портфеля, що наказує ранжирувати цінні папери і портфелі на основі компромісу між прибутковістю і ризиком;

• теорії ціноутворення основного капіталу, що визначає обсяг необхідного прибутку на ризиковані активи шляхом виділення диверсифікованих і недиверсифікованих ризиків;

• теорії ціноутворення опціону, що наводить схему визначення цінності можливих вимог або опціонів;

• теорії посередництва, що вивчає протиріччя в договірних відносинах, які виникають внаслідок розбіжностей у мотиваціях партнерів і перекручування інформації.

Як приклад наведемо методику визначення чистої поточної вартості і прийняття рішень на її основі.

Перший принцип даної концепції говорить: можна обирати тільки ті проекти, що, відповідно до попередніх оцінок, принесуть прибуток, який перевищуватиме витрати. За визначенням, чиста поточна вартість (ЧПВ) дорівнює дисконтованій вартості та вартості майбутніх грошових надходжень за мінусом витрат:

де НГ — майбутні надходження готівки при оптимальному проценті на капітал (к);

І - витрати за проектом.

Операція дисконтування означає приведення суми до теперішнього часу, а дисконт - це ставка процента, що відбиває задану норму прибутку на цінні папери з однаковим ризиком (для забезпечення порівнянності проектів).

Другий принцип — закон збереження вартості, або принцип вартісної адитивності, відповідно до якого при незмінному співвідношенні «ризик - прибутковість» дисконтовані потоки готівки можна складати до тих пір, поки вони незмінні. Таким чином, ціле ніколи не може бути більшим за суму частин:

ПВ(А) + ПВ(В) = ПВ(АВ),

де додатні являють собою дисконтовану вартість проектів А і В, і в результаті чого утворюється дисконтована вартість комбінованого проекту АВ.

Та сама формула в категоріях потоків готівки має такий вигляд.

ПВ(ПГ_А) + ПВ(ПГ_В) = ПВ(ПГ_АВ),

Отже, для будь-якого вкладення, що породжує потік коштів у майбутньому, справедливою є властивість адитивності. Цей висновок відноситься як до фінансування проектів, так і До операцій з вкладення активів у дочірні компанії. На практиці згаданий принцип означає, що, незалежно від способу фінансування складових, прийняті рішення не дають жодних переваг, поки сумарний потік готівки залишається незмінним. Щодо банку цей висновок можна перефразувати у такий спосіб: подібні рішення стосуються форми або зовнішнього вигляду балансу банку, але не змісту його статей.

Виходячи з викладеного, керівництво банку насамперед повинно зосередитися на питаннях стратегічного планування — найбільш перспективного і пріоритетного напрямку мікромаркетингу.

Стратегія і тактика маркетингу повинні бути тісно пов'язані з поточною стадією життєвого циклу споживчого попиту на товар. Тактичні маркетингові рішення варто приймати оперативно, у стислі терміни, з урахуванням усієї наявної інформації про минулі, сучасні та майбутні ринкові ситуації. Крім того, самі маркетингові стратегії повинні піддаватися ретельному аналізу, результати якого необхідно зберігати для подальшого використання. Зрозуміло, що без обчислювальної техніки це завдання вирішити неможливо.

Зі стратегічними питаннями тісно пов'язана робота по визначенню і нейтралізації банківських ризиків.

Ризик — це можливість втрати банком частини своїх ресурсів, недоодержання прибутків або необхідність здійснення витрат понад звичайну норму.

Кількісним вираженням ризику є розмір втрат (табл. 1.1).

Таблиця 1.1