1.1. Комерційні банки у кредитній системі

Функцію перерозподілу вільних фінансових ресурсів від фізичних та юридичних осіб, котрі їх накопичують (вкладники, інвестори тощо), до осіб (переважно юридичних), яким ці ресурси потрібні для економічного та соціального розвитку, в економіці виконує фінансово-кредитна система. Ця система становить сукупність фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів держави, тобто державних чи приватних організацій, уповноважених здійснювати фінансові операції щодо кредитування, депонування вкладів, ведення розрахункових рахунків, купівлі та продажу валюти і цінних паперів тощо. Схему фінансово-кредитної системи наведено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Фінансово-кредитна система України

У складі фінансово-кредитної системи України, як показано на схемі, відокремлюють дві підсистеми: банківську, тобто сукупність різних банків та інших кредитних установ, котрі функціонують у межах єдиного фінансового механізму, та парабанківську – сукупність небанківських фінансово-кредитних установ, яка охоплює спеціалізовані кредитно-фінансові інститути й поштово-ощадні установи. Небанківські фінансово-кредитні установи, на відміну від бан-ків, не емітують власних боргових зобов’язань, а лише власні акції. Їх діяльність полягає в обслуговуванні певних типів клієнтів (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на ті сфери кредитування, котрі є ризикованими для приват-них банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво тощо).

У загалі, розрізняють два поняття кредитної системи:

1) функціональна форма (сукупність кредитних відносин, форм та методів кредитування);

2) інституціональна форма (сукупність кредитно-фінансових установ, що акумулюють вільні грошові кошти та надають їх у користування у вигляді кредиту).

В першому аспекті кредитна система представлена банківським, споживчим, комерційним, міжнародним кредитами. Усім цим видам кредитів властиві специфічні форми відносин та методи кредитування, а реалізують і організують ці відносини спеціалізовані установи другої групи, що створюють кредитну систему в інституціональному розумінні. Провідною ланкою інституціональної структури кредитної системи є банки.

Банк – це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

На сьогоднішньому етапі розвитку України одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, унаслідок чого різко скоротилася кількість надійних фірм-позичальників, кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв’язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє вищій рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.

У процесі передачі позичкового капіталу від кредитора до позичальника проявляються його специфічні риси. Перш за все, позичковий капітал є своєрідним товаром, споживча вартість якого визначається здатністю продуктивно використовуватися позичальником, забезпечуючи йому прибуток, частина якого використовується для виплати позичкового процента. По-друге, кредитні ресурси i плата за їх використання повертаються кредитору лише через деякий час, при цьому позичковий капітал є власністю i кредитор продає позичальнику не сам капітал, а лише право на його тимчасове використання.

Позичковий капітал формується, передусім, за рахунок фінансових ресурсів, що залучаються кредитними організаціями, у тому числі i банками у держави, юридичних та фізичних осіб, i визначає їх роль як спеціальних посередників на ринку позичкових капіталів.

Для з’ясування сутності кредитних відносин необхідно виходити з поняття "кредит" як їх основоположного моменту.

Кредит (від лат. сreditum – позика, борг) – одна з найскладніших економічних категорій, характер об’єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого – такою специфікою її прояву, як поворотний рух вільних грошових ресурсів.

Кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами i державами з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати i, як правило, з виплатою процентів.

Кредит – одна з найважливіших ланок ринкової економіки, його форми, роль i значення обумовлюються економічними основами суспільства.

У Положенні НБУ «Про кредитування» зазначається: «Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах повернення, забезпеченості, страхування, платності та цільового характеру використання».

Суть кредиту в найпростішому визначенні – довіра однієї особи до

іншої, на підставі якої у позичку в грошах або товарах надається певна сума капіталу, зазначена сума підлягає поверненню, а за користування цією послугою боржник сплачує обумовлений відсоток.

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях. Головними з них є чотири наступні функції:

1) контрольна функція кредиту полягає в тому, що у процесі кредиту­вання здійснюється взаємний контроль за використанням і поверненням по­зики. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об’єктом кредиту, так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості;

2) перерозподільна функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Унаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові, так і товарні ресурси;

3) стимулююча функція. Вона діє як з боку кредитора, так і з боку пози­чальника. З боку кредитора стимулюючим чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів. З боку позичальника стимулюючим чинником є, по-перше, прибуток, по-друге, відповідальність своїм майном і цінностями за своєчасне повернення кредиту;

4) функція заміщення грошей кредитними інструментами пов’язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній та грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту – переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо – починають заміняти реальні гроші у сфері обігу.

Усі функції кредиту взаємопов’язані, а їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин.

Кредитні відносини – це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з наданням у позику грошових ресурсів і поверненням їх разом із певним відсотком. Особливість кредитної угоди полягає в тому, що які б не були початкові умови, кінцева стадія завжди здійснюється у грошовій формі. В той же час кредитні відносини не тотожні грошовим. Це специфічні, модифіковані грошові відносини, які відокремились у міри розвитку процесу обміну.

Суб’єктами кредитних відносин є:

1) кредитор – це суб’єкт кредитних відносин, який надає кошти у тимчасове використання. Джерелами коштів можуть бути як власні, так і позикові кошти. До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки. (Але крім банків у кредитні відносини вступають і небанківські кредитні установи, кредитні кооперативи і спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо. Також кредиторами можуть бути акціонерні товариства, приватні фірми, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, фізичні особи, держави);

2) позичальник – це суб’єкт кредитних відносин, який отримує позику. Він повинен надати економічні та юридичні гарантії повернення позичкових коштів після закінчення строку кредитування. Такими гарантіями можуть бути, наприклад, надання залогу, зобов’язання гаранта. Об’єктом кредитних відносин є позичкова вартість, яка установлюється з метою отримання прибутку, та забезпечення безперервності процесу відновлення, а конкретніше – безперервності зміни форм вартості валового внутрішнього продукту в процесі його руху.

Метою кредитора є одержання прибутку; а позичальника – задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України.