2.3. Особливості обліку господарських операцій банку за принципом нарахування

Принцип нарахування є основоположним принципом міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та підготовки фінансової звітності господарюючими суб’єктами.

Для підготовки фінансової звітності бухгалтерський облік має вестися за принципом нарахування, який передбачає, що всі завершені операції реєструються тоді, коли вони були здійснені, незалежно від часу отримання або сплати грошей.

І навпаки, ведення бухгалтерського обліку на касовій основі означає, що всі операції реєструються тільки тоді, коли відповідні гроші отримуються або сплачуються. Бухгалтерський облік на касовій основі не відповідає загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік, що ґрунтується на нарахуванні, вимагає застосування принципів реалізації й погодженості. Принцип реалізації означає, що доходи отримані в тому періоді, коли пов’язана з ними операція була здійснена, а не тоді, коли гроші фактично отримані.

Згідно з принципом погодженості всі витрати, здійснені у зв’язку з отриманням цих доходів, мають узгоджуватися з доходами даного періоду.

Отже, принцип нарахування визначає відповідний метод, що базується на таких правилах:

1) доходи визначаються в той період, коли вони зароблені;

2) витрати визначаються в той період, коли вони були понесені;

3) час, коли грошові кошти (витрати) фактично були отримані (дохід) або сплачені, до уваги не береться.

Принцип нарахування впливає на фінансову звітність, а саме:

операції та події визначаються в міру того, як вони проводяться або відбуваються;

право на отримання грошових коштів або інших фінансових ресурсів визначається як актив у балансовому звіті;

зобов’язання зі сплати грошових коштів або надання послуг визначаються як зобов’язання в балансовому звіті;

доходи та витрати у звіті про фінансові результати визначаються за відповідний період.

Принцип нарахування ґрунтується на двох концепціях. Перша – концепція визначення доходу, друга – концепція відповідності.

Концепція визначення доходу:

якщо грошові кошти отримані в попередньому обліковому періоді, то доходи визначаються з відстрочкою; зобов’язання, яке становить доходи майбутніх періодів, вноситься до балансового звіту;

якщо грошові кошти отримані в наступному обліковому періоді, то доходи визначаються в тому періоді, в якому вони зароблені. Нарахована сума доходів як актив вноситься до балансового звіту, а доходи визначаються у звіті про фінансові результати.

Згідно з концепцією відповідності визначаються видатки, які слід вважати витратами звітного періоду:

грошові кошти, сплачені впродовж звітного періоду, є витратами майбутніх періодів і обліковуються як актив у балансовому звіті.

витрати, що фактично понесені в поточному періоді, але сплачуватимуться протягом наступних періодів, обліковуються в балансовому звіті як зобов’язання і водночас визначаються у звіті про фінансові результати.

Метод нарахування дає змогу отримати фінансову звітність, яка відображає реальні результати фінансово-господарської діяльності, і правильно оцінити доходи і витрати у кожному звітному періоді.

Для отримання реальної фінансової звітності наприкінці кожного облікового періоду здійснюються коригуючі проведення для тих операцій, наслідки яких поширюються на два або більше періодів.

Коригуючи проводки здійснюються після звітного місяця, протягом перших днів наступного місяця, і відображаються у виписці з особового рахунка окремою групою.

Коригування проводиться шляхом використання балансових рахунків "Нарахованих доходів" та "Нарахованих витрат", які розміщені у групах, де обліковується даний актив або зобов’язання.

Найважливіша перевага обліку за принципом нарахування – це приведення у взаємну відповідність доходів і витрат, завдяки чому фінансова звітність відбиває реальні результати фінансово-господарської діяльності банківської установи.