3.1. Бухгалтерська оцінка капіталу банку

Порівняно з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу в сукупному капіталі, приблизно 8 – 10%, тоді як у промислових підприємств – 40 – 60%. До того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва.

Призначення власного капіталу виражається в його функціях:

1. Захисна: власний капітал слугує, насамперед, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності.

2. Забезпечення оперативної діяльності: є другорядною для власного капіталу банку. Вона важлива на початковому етапі діяльності банку, для формування його інфраструктури.

3. Регулююча: розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і тому перебуває під контролем НБУ.

Капітал банку (власний капітал) – спеціально створені фонди і резерви, які призначені для забезпечення фінансової стійкості, комерційної і господарської діяльності, відшкодування можливих збитків і знаходяться у використанні банку протягом усього періоду його функціонування.

У Законі "Про банки та банківську діяльність" даються такі визначення банківського капіталу.

Капітал банку – залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань.

Капітал підписний – величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї).

Капітал статутний – сплачений та зареєстрований підписний капітал.

Капітал регулятивний (власні кошти) – основний та додатковий капітал, зважений на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами НБУ. Основним призначенням регулятивного капіталу є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі діяльності, забезпечення захисту вкладників та фінансової стійкості.

Роль власного капіталу досить значна для забезпечення надійності банку й ефективності його діяльності, тому що він є джерелом початкових ресурсів, засобом страхування інтересів вкладників, дозволяє банку виконувати свої зобов’язання.

За джерелами і порядком формування капітал банку поділяється на відповідні складові (рис. 3.1):

1. Статутний капітал банку. Формується з акціонерного або приватного капіталу банку при організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного капіталу банку регулюється законами України "Про господарські товариства" та "Про цінні папери і фондову біржу".

У банках, які мають статус відкритого акціонерного товариства (ВАТ), статутний капітал формується шляхом відкритої підписки на акції, у закритих акціонерних товариствах (ЗАТ) – шляхом розподілу акцій між засновниками відповідно до їх частки у статутному фонді.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплату дивідендів за привілейованими акціями у разі недостатності прибутку. Наявність коштів у комерційного банку забезпечує його надійність і стабільність, зменшує вірогідність його банкрутства. Розміри резервного фонду та щорічних внесків у нього встановлюються зборами акціонерів і фіксуються в установчих документах, але не можуть бути менші від 25% регулятивного капіталу, а розмір відрахувань – менший від 5% чистого прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленого розміру, відрахування в нього припиняються. У разі використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються.

Рис. 3.1. Розподіл капіталу банку

3. Спеціальні фонди: основних засобів, переоцінки основних засобів та ін. Призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Порядок формування і використання коштів цих фондів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу банку є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Відмінність загальних резервів від резервного фонду полягає в тому, що вони мають конкретніше призначення. Наприклад, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків створюється для покриття безнадійної заборгованості за позичковими операціями.

4. Нерозподілений прибуток. Це джерело внутрішнього походження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) визначений наперед, залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить переважно від розміру дивідендів, які повинні сплачуватись акціонерам.

5. Субординований борг. Це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовами контракту не можуть бути вилучені з банку раніше як за 5 років, а в разі банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50% основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% його первинної вартості протягом п’яти останніх років угоди.

Реінвестованими називають дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу.

Емісійні різниці (емісійний дохід) – це сума перевищення доходів, отриманих установою від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав, над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав).

Регулювання банківської діяльності НБУ за допомогою економічних нормативів передбачає врахування при їх розрахунку найбільш стійкої частини власного капіталу, яка найменше піддається змінам і може гарантувати покриття негативних наслідків різноманітних ризиків й забезпечення інтересів вкладників, фінансової стійкості та стабільності діяльності банку. З цією метою основний і додатковий капітал коригується за методикою НБУ з метою вирізнення найбільш стійкої його частини. Відкориговану частину капіталу називають регулятивним капіталом.

Отже, регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду в основному для обчислення економічних нормативів, складається з основного і додаткового капіталу, зваженого на ризики.

У свою чергу, основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал.

Розкриті резерви також включають резервні фонди, що створені згідно із законами України, загальні резерви, прибутки минулих років та прибутки минулих років, що очікують затвердження. Загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

Порядок формування статутного капіталу банку наступний:

1. Статутний капітал банку формується відповідно до вимог законо­давства України та установчих документів банку.

2. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти – в іноземній вільноконвертованій валюті або у гривнях.

3. Статутний капітал не повинен формуватися з непідтверджених джерел.

4. Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо сплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.

5. Банк не має права без згоди НБУ зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня.

Розмір власного капіталу банк визначає самостійно, але з урахуванням низки факторів:

вимог НБУ до мінімального розміру статутного капіталу;

характеру активних операцій. Наявність великої кількості ризикових операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу;

специфіки клієнтури. За значної кількості невеликих вкладників власних коштів потрібно менше, ніж за наявності великих вкладників.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день укладення установчого договору. За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої НБУ.

6. Банкам забороняється використовувати для формування капіталу бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Порядок формування статутного фонду також залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється як акціонерне товариство відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо закритого типу – через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов’язаннями у межах своєї частки.

У практиці міжнародних стандартів бухгалтерського обліку виділяють дві концепції капіталу:

фізичний капітал – показник продуктивності діяльності банку;

фінансовий капітал – сума грошових коштів, що внесена засновниками.

Усі статті основного й додаткового капіталів, крім резервів під заборгованість інших банків та резервів під заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків і субординованого боргу, обліковуються за рахунками 5-го класу Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Облік капіталу ґрунтується на концепції джерела. Кожне джерело капіталу відображається в обліку окремо. За таким підходом у 5-му класі Плану рахунків вирізняють два розділи рахунків:

розділ 50 – «Статутний капітал та інші фонди банку»;

розділ 51 – «Результати переоцінки».

Розділ 50-й, у свою чергу, має такі групи:

500 «Статутний капітал банку»;

501 «Емісійні різниці»;

502 «Загальні резерви та фонди банку»;

503 «Результати минулих років»;

504 «Результати звітного року, що очікують затвердження».

За розділом 51 «Результати переоцінки», а саме за балансовим рахунком 5100, обліковуються результати переоцінки основних засобів, а за рахунком 5101 – результати переоцінки нематеріальних активів.

Переоцінювання має виконуватися з достатньою регулярністю так, щоб балансова вартість істотно не відрізнялася від тієї, що була визначена при застосуванні справжньої вартості на дату складання балансу. Справжня вартість, як правило, є їх ринковою вартістю. Ця вартість визначається при проведенні оціночної експертизи, виконуваної оцінювачами, які мають професійну кваліфікацію. Частота переоцінювань залежить від коливань справжньої вартості об’єктів основних засобів, що переоцінюються.

Рахунки 5-го класу можуть кореспондувати з розрахунками дебіторської та кредиторської заборгованостей, окремими рахунками 3-го класу та рахунками готівкових коштів або кореспондентським рахунком лише у разі сплати дивідендів та отримання внесків від акціонерів. У всіх інших випадках рахунки 5-го класу кореспондують між собою.

За пасивними рахунками 5-го класу обліковуються складові банківського капіталу: статутний капітал, емісійні різниці, резерви, результати переоцінки.

Контрпасивні рахунки, зменшуючи вартість відповідного пасиву, показують його реальну вартість (так, несплачений капітал свідчить, що не всі зареєстровані акції реалізовані, наявність власних акцій, викуплених у акціонерів, також вказує на те, що фактично реалізовано акцій менше, ніж зареєстровано).

За активно-пасивними рахунками обліковуються фінансові результати діяльності банку, оскільки вони можуть збільшувати капітал – у разі отримання прибутку, чи зменшувати – у разі отримання збитку.