Банківська система виконує такі функції:

• трансформаційна, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики;

• створення грошей і регулювання грошової маси – полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші;

• стабілізаційна (забезпечення сталості банківської діяльності) – пов’язана з надзвичайно високою ризиковістю банківської діяльності і проявляється в прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність всіх ланок банківської системи та в створенні дійового механізму державного контролю і нагляду да діяльністю банків взагалі.

Необхідність формування банківської системи, визначається двома групами причин. Перші – пов’язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодженням комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків. Другі – пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

Майже у всіх країнах світу, у тому числі і в Україні, склалася дворівнева банківська система, тобто така, в якій емісійно-організаційні банківські функції відокремлені від інших і реалізуються в так званому першому (верхньому) рівні банківської системи.

На першому рівні знаходиться Центральний (емісійний) банк та його організаційна структура (в Україні – Національний банк України; Кримське Республіканське управління; обласні управління). На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за всі – підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них. Покладається така координація на Національний банк, для чого він законодавчо наділений відповідними повноваженнями.

На другому рівні – ділові банки (в Україні – комерційні банки) із своєю організаційною структурою (філії, відділення). Банки другого рівня відносно один одного є економічно самостійними, рівноправними, такими, що конкурують між собою на грошовому ринку і будують свою діяльність на комерційних засадах заради одержання прибутку.

Побудова банківської системи у кожній країні визначається національним законодавством з цих питань і може істотно розрізнятися в окремих країнах. Наприклад, згідно із законодавством США, інвестиційні банки – не банки, як це трактується законодавством України, а, скоріше, інвестиційні компанії.

Коротко розглянемо сутність банківської діяльності. Аналіз багатовікової світової справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс з трьох посередницьких операцій:

• приймати грошові вклади від клієнтів;

• надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

• здійснювати розрахунки між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі – як Центрального так і комерційного. Вказані операції є базовими, вони створюють первинну сферу банківської діяльності.

Отже, комплекс з трьох базових операцій створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

Зауважимо, що фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати безліч інших операції, які ми розглянемо далі.

Виконуючи базові операції, банки беруть участь у створенні депозитів, а отже в зміні маси грошей в обігу. Це визначає особливу відповідальність кожного банку за стан економіки: будь-яка зміна грошової маси може призвести до порушення ринкової рівноваги.