5.4 Державне регулювання грошової сфери: цілі, задачі, методи та інструменти регулювання

Важливою необхідністю сучасної соціально-економічної політики є обґрунтоване визначення властивих саме сучасному етапу становлення цілей та пріоритетів національної економічної політики стосовно кожної конкретної сфери ринкової трансформації економіки країни.

У галузі грошово-кредитної та цінової політики такими цілями є:

• спрямування ресурсів на кредитування життєво важливих і ефективних виробництв та здійснення структурної перебудови економіки;

• скорочення прямих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету, регулярний перегляд облікової ставки НБУ та дотримання позитивних процентних ставок;

• створення умов для залучення комерційних банків до участі у кредитуванні довгострокових інвестиційних проектів;

• лібералізація і децентралізація внутрішнього валютного ринку та захист національної економіки;

• орієнтація на пропорції світових цін та усунення деформацій цін на сільськогосподарську і промислову продукцію; посилення контролю за цінами на продукцію підприємств-монополістів.

У сфері фінансово-бюджетної та податкової політики до них належать:

• утримання державного бюджету на рівні 5-7% від ВВП і забезпечення жорсткої залежності державних витрат від отримуваних доходів;

• концентрація державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки;

• реформування бюджетних взаємовідносин між центральними, регіональними і місцевими рівнями;

• фінансове забезпечення необхідного захисту населення та функціонування соціально-культурної сфери;

• поліпшення управління коштами державного бюджету через державну скарбницю та вдосконалення управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом;

• забезпечення стабільності в оподаткуванні, розширенні бази та зменшення кількості податкових пільг, а також обов’язковості і рівнонапруженості у сплаті податків всіма юридичними і фізичними особами; посилення їхнього стимулюючого впливу на розвиток виробництва;

• розширення бази та прав місцевих органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів;

• посилення контролю за повнотою сплати податків.

Інструменти державного регулювання економіки поділяються на адміністративні і економічні.

Адміністративні засоби не пов’язані зі створенням додаткового матеріального стимулу або небезпекою фінансових збитків. Вони базуються на силі державної влади і включають заходи заборони, дозволу і примусу.

Зауважимо, що адміністративні засоби регулювання в розвинутих країнах використовуються в незначних масштабах. Їх сфера часто обмежується охороною навколишнього середовища і створенням мінімальних побутових умов для слабо захищених прошарок населення. Проте, в критичних ситуаціях (під час війни, кризи в економіці тощо) їх роль суттєво зростає.

Економічні засоби державного регулювання економіки поділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. До основних економічних засобів грошово-кредитної політики належать:

• регулювання облікової ставки (дисконтна політика, що здійснюється Національним банком);

• встановлення і зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові інститути зобов'язані зберігати в Національному банку;

• операції державних установ на ринку цінних паперів (наприклад, емісія державних цінних паперів).

З допомогою цих інструментів держава намагається змінити, в бажаному напрямку, співвідношення попиту і пропозиції на ринку позикових капіталів.

Пряме державне регулювання відбувається з допомогою бюджетної політики, де головним інструментом мобілізації фінансових ресурсів є податки. Податки з одного боку є головним джерелом фінансування державних витрат, з другого – інструментом регулювання. Державне регулювання суттєво залежить від вибору податкової системи, розміру податкових ставок, а також видів і розмірів податкових пільг.