9.3 Валютний курс: суть, основи формування та види валютного курсу. Конвертованість валют

При зовнішньоекономічній діяльності практично завжди постає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу. Саме тому органи влади кожної держави встановлюють валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох сторін, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Інакше кажучи, валютний курс – це ціна грошової одиниці, виражена у валюті іншої країни, або в міжнародних розрахункових одиницях.

Валютний курс в умовах ринкової економіки є звичайним критерієм умов обміну, оскільки ціна формується залежно від попиту та пропозиції.

Основними сферами використання валютного курсу є купівля або продаж валюти у зв'язку з експортом товарів і послуг, притокам у країну капіталів та кредитів, наданням кредитів іншим країнам та вивезенням за кордон капіталів.

Необхідність установлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати законним купівельним та платіжним засобом. Саме тому об'єктивне визначення валютного курсу має важливе значення для забезпечення безпечних і взаємокорисних операцій різних країн.

Існує кілька різновидів валютного курсу. Відповідно до чинних у окремих країнах нормативів, курси іноземних валют встановлюються їх котируванням.

Котирування – це визначення офіційними державними органами (центральним банком чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти.

Котирування буває прямим та зворотним.

Пряме котирування визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної. Як правило, базою котирування є долар СІЛА. У вигляді прямого котирування офіційно визначаються курси більшості валют світу.

Непряме (зворотне) котирування визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти.

При котируванні валют указується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують валюту. Котирування може бути обов'язковим для суб'єктів валютних операцій або суто номінальним – орієнтовним.

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Співвідношення купівельної спроможності валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах – країні А і країні В – визначає паритет купівельної спроможності.

В Україні використовуються валютні курси іноземних валют, виражених у валюті України, курси валютних цінностей, відображені в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Ці курси встановлює Національний банк України на основі результатів торгів валютними цінностями на міжбанківській валютній біржі України. Крім того, НБУ може встановлювати інші способи визначення курсів валютних цінностей, відображених у розрахункових одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах.

В умовах золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют – співвідношення кількості чистого золота, що міститься в грошовій одиниці іншої держави, тобто співвідношення їх золотого вмісту. При цьому відхилення валютного курсу від золотого паритету були незначними. Вони обмежувалися лише вартістю витрат на перевезення золота з однієї країни до іншої.

Після краху золотого стандарту та переходу до паперово-грошових систем валютні курси почали наближено відхилятися від золотих паритетів.

На валютний курс в умовах паперово-кредитних систем впливає цілий ряд факторів:

• зміни попиту та пропозиції іноземної валюти в країні, яка залежить від стану платіжного балансу;

• знецінення паперових грошей усередині країни, різниця в рівнях відсоткових ставок у різних країнах, спекулятивні валютні операції державне регулювання;

• політична та економічна ситуація в країні, ступінь довіри до національної валюти.

Класифікувати валютні курси можна як фіксовані й плаваючі. Фіксовані курси визначилися на основі золотого паритету або на договірній основі. Після 1976 р. фіксовані курси були скасовані й був уведений режим плаваючих курсів.

Режим “вільного плавання” встановлюють лише найсильніші валюти, валютні курси яких формуються самостійно на ринку під впливом попиту та пропозиції. Такими валютами є долар США, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та деякі інші. Інші країни прив'язують свої валюти до “вільно плаваючих” або до “валютних кошиків”. При цьому держави з такою валютою намагаються впливати на її курс методом валютної інтервенції.

Нестабільність валютних курсів в умовах паперово-кредитних систем негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків. Зниження валютного курсу вигідне експортерам, а, відповідно, погіршує імпортні можливості країни. При підвищенні валютного курсу, навпаки, дорожчає експорт.

Можливість купівлі та продажу іноземної валюти за національну передбачена конвертованістю. Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти і, навпаки, без прямого втручання держави в цей процес. Конвертованість є атрибутом ринкової економіки і тому виходить за рамки валютних відносин. Таким чином, Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу тощо. У сучасних умовах вона є однією з ланок валютної політики й визначається інституційними нормами.

Розрізняють повну й часткову, зовнішню й внутрішню конвертованість.

Основними чинниками неконвертованості національної валюти є спад виробництва, завищений валютний курс, національні внутрішні ціни. Саме тому національну валюту можна зробити конвертованою тільки завдяки глибинним перебудовам у бюджетній, емісійній та кредитній системах.