9.5 Валютне регулювання: суть та необхідність

Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

• організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

• регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

• організація внутрішнього валютного ринку;

• регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

• регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

• встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

• забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Основними формами здійснення валютного регулювання є проведення:

• дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, Яка поряд з іншими засобами має право регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;

• девізної політики у вигляді валютної інтервенції яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти;

• диверсифікацію валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

• отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

• низки адміністративних заходів.

Головними органами валютного контролю і регулювання є НБУ, Державна податкова адміністрація України, Уповноважені банки, Міністерство зв’язку України та Державний митний комітет України.