2.1. Особливості менеджменту в банківській сфері

Менеджмент — це самостійний вид професійно здійснюваної діяльності, спрямованої на досягнення в ході будь-якої господар­ської діяльності комерційного підприємства, що діє в ринкових умовах, певних намічених цілей шляхом раціонального викори­стання матеріальних і трудових ресурсів із застосуванням прин­ципів, функцій та методів економічного механізму менеджмен­ту. Інакше кажучи, менеджмент — це управління в умовах рин­кової економіки.

Отже, банківський менеджмент — це управління банком в умо­вах ринку, що означає:

• орієнтацію банку на попит і потреби ринку, на запити клієн­тів й організацію таких банківських продуктів і послуг, які ко­ристуються попитом і можуть дати банкові запланований при­буток;

• постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;

• коригування цілей, завдань і програм банку залежно від кон'юнктури ринку;

• необхідність використання сучасної інформаційної бази (ком­п'ютерних мереж та зв'язків з валютною і фондовою біржами, іншими кредитно-фінансовими інститутами) з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оп­тимальних рішень;

• раціональний добір персоналу і його ефективне викорис­тання.

Термін «менеджмент» за своєю суттю є синонімом терміна «управ­ління», проте не повною мірою. Термін «управління» набагато шир­ший, оскільки використовується стосовно різних видів людської діяльності до різних сфер діяльності (керування в неживій приро­ді, у біологічних системах, керування державою); до органів управлін­ня (підрозділи в державних і громадських організаціях, підприєм­ствах, об'єднаннях). Термін «менеджмент» — це управління соціаль­но-економічними процесами на рівні підприємства, фірми або бан­ку, що діють у ринкових умовах. Термін «менеджмент» (manage­ment) американського походження і українською мовою не пере­кладається дослівно.

Розглядаючи суть поняття «банківський менеджмент», важливо уточнити деякі положення, що входять до його складу.

Банківський менеджмент як самостійний вид фахової діяль­ності передбачає, що менеджер може не мати капітал у банку, в якому працює. Він може володіти акціями банку, а може і не мати їх, працюючи за наймом на посаді менеджера. Праця менеджера — це продуктивна праця, що виникає в умовах комбінування високотехнологічного банківського процесу з високим рівнем спеці­алізації працівників і забезпечує зв'язок та єдність усього про­цесу банківської діяльності на рівні банку в цілому, філії або відді­лення.

Зрослі вимоги до управління обумовлені збільшенням розмірів банків, складністю банківських технологій, необхідністю профе­сійного володіння управлінськими навиками. В сучасних умовах усі рішення з фінансових, організаційних та економічних питань готуються і приймаються професіоналами у сфері організації управління, котрі здійснюють також нагляд і контроль за вико­нанням прийнятих рішень.

Під банківською діяльністю у визначенні банківського менедж­менту розуміється діяльність банку з метою одержання прибут­ку. Змістом банківської діяльності є забезпечення банківського процесу всіма необхідними ресурсами й організація технологіч­ного циклу в цілому, (наприклад: розробка і вдосконалення бан­ківських технологій, забезпечення необхідного рівня банківських продуктів і послуг, виконання усіх видів банківських операцій, матеріально-технічне оснащення для здійснення банківської діяльності, забезпечення персоналом, підтримання ліквідності та прибутковості банку).

Банківська сфера потребує такого стилю роботи, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефектив­ності й одержання максимально можливого результату при міні­мальних затратах.

Визначення цілей діяльності банку на найближчу і подальшу перспективи — це основне у менеджменті (management by objectives). Управління шляхом постановки цілей здійснюється з урахуванням оцінки потенційних можливостей банку і забез­печення їх відповідними ресурсами.

Розрізняють загальні і специфічні цілі. Загальні (стратегічні) цілі відбивають концепцію розвитку банку в цілому, специфічні — розробляються в рамках загальних цілей з основних видів банків­ської діяльності.

Раціональне використання матеріальних і трудових ресурсів передбачає досягнення цілей при мінімумі затрат і максимумі ефективності, яке здійснюється у процесі управління, за умови, що група співробітників спрямовує свої зусилля на досягнення загальних цілей на підставі відповідної мотивації їх праці.

Банківський менеджмент має свій власний економічний ме­ханізм. Механізм банківського менеджменту складається з трьох ланок:

• внутрішньобанківське управління;

• управління операціями;

• управління персоналом.

Використання механізму банківського менеджменту спрямо­ване на вирішення конкретних проблем взаємодії в реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі банківської діяльності. Механізм менеджменту об'єктивно обумовлений здійсненням банківської діяльності в ринкових умовах, коли результати управлінської і господарської діяльності одержують оцінку на ринку в процесі обміну.

Ланки механізму банківського менеджменту подані в табли­цях З, 4, 5.

Кінцева мета банківського менеджменту — забезпечення при­бутковості в діяльності банку шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи управління банком і розвиток техніко-технологічної бази, а також ефективне використання кадрового потенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації, творчої активності та лояльності кожного працівника.

Менеджмент покликаний створювати умови для успішного функціонування банку, виходячи з того, що прибуток — це не причина існування банку, а результат його діяльності, який у підсумку визначає ринок. Прибуток створює гарантії для подаль­шого функціонування банку, оскільки лише прибуток і його на­копичення у вигляді різноманітних фондів дає змогу обмежувати і переборювати ризики, пов'язані з функціонуванням банку.

Ситуація на ринку постійно змінюється, відбуваються зміни становища конкурентів на ринку, умов і форм фінансування, ста­ну кон'юнктури в галузі або в країні загалом, умов міжнародних економічних відносин. Звідси — постійна наявність ризику. Ме­тою банківського менеджменту в таких умовах є постійне управ­ління ризиками не тільки тепер, а й у майбутньому. Для цього необхідна наявність певних резервних коштів і надання мене­джерам певного ступеня свободи і самостійності для швидкого реагування й адаптації до умов, що змінюються.

Одним із найважливіших компонентів банківського менедж­менту є управління підприємницьким середовищем банку. Банк діє в дуже мінливих умовах, спричинених розмаїттям відносин, що складаються між ним та різними економічними суб'єктами. Сукупність цих відносин і утворює поняття підприємницького середовища банку, яке багато в чому визначає характер діяльності банку і мусить в обов'язковому порядку бути вивчене у процесі проведення маркетингової роботи банку. Розгляд підприємни­цького середовища банку проводиться у двох напрямах: аналіз мікросередовища й аналіз макросередовища.

Як показано на рис. 1 мікросередовище банку складається із взаємовідносин усередині самої організації, а також з постачаль­никами, посередниками, конкурентами, клієнтами й контактни­ми аудиторіями.

Внутрішньобанківські відносини залежать не тільки від внут­рішньої культури, а й від його формальної та неформальної органі­заційної структури. На рис. 1 внутрішні взаємодії показані умовно, оскільки різні банки мають різну організаційну структуру. У процесі діяльності банку його структурні підрозділи вступають у різноманітні відносини між собою. Від ступеня їх розвитку зале­жить успіх у досягненні поставлених перед банком завдань. Тому менеджмент при вивченні мікросередовища повинен мати це на увазі.

Таблиця 3. Принципова схема внутрішньобанківського управління

Таблиця 4. Принципова схема управління операціями

Таблиця 5. Принципова схема управління персоналом

Рис. 1. Мікросередовище банку (на прикладі АКБ «Надра»)

Ще одним елементом мікросередовища банку є відносини, що складаються з клієнтами. Ці відносини, їхній розвиток і взаємовигідність багато в чому визначають успіх діяльності банку. Як ві­домо, клієнти поділяються на корпоративних та фізичних осіб. Відносини з кожною із цих груп будуються на специфічних прин­ципах, які обумовлені орієнтацією банку на обслуговування того чи іншого виду клієнтів.

Відносини з контактними аудиторіями також справляють пев­ний вплив на дії банку. Прийнято вирізняти п'ять основних груп контактних аудиторій, до яких належать: фінансові організації, засоби масової інформації, державні установи, громадськість, власні працівники банку. У принципі, відносини банку з контактними аудиторіями практично не відрізняються від таких відносин у будь-якій іншій сфері діяльності.

Поняття макросередовища банку складається із ширшого спек­тра відносин установи із силами, що складають її зовнішнє оточен­ня. Глобалізація такого розгляду здійснюється з урахуванням основних чинників демографічного, економічного порядку, а також природних, науково-технічних, політичних та культурних чинників. Схематично всі ці взаємодії показані на рис. 2.

Рис, 2. Макросередовище банку

Отже, тільки внаслідок ретельного аналізу мікросередовища банку з обов'язковим урахуванням усіх чинників макросередовища можна скласти уявлення про підприємницьке середовище банку. Розуміння його й управління зазначеними взаємозв'язка­ми — одне з найважливіших завдань банківського менеджменту.