logo
bankivskiy_management_kirichenko

10.2.2.4. Методи управління кредитним ризиком

Кредитний ризик це основний вид ризику, властивий бан­ківській діяльності. Під кредитним ризиком розуміється мож­ливість того, що в певний момент у майбутньому вартість банків­ських активів зменшиться у зв'язку з неповерненням (неповним чи несвоєчасним поверненням) цих активів.

Кредитний ризик залежить від зовнішніх (пов'язаних зі ста­ном економічного середовища, з кон'юнктурою) і внутрішніх (ви­кликаних помилковими діями самого банку) факторів. Можли­вості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасни­ми діями банк може певною мірою пом'якшити їх вплив і запо­бігти великим втратам. Однак основні важелі управління кре­дитним ризиком лежать у сфері внутрішньої політики банку.

Види кредитного ризику. Кредитні ризики поділяються на основні і супутні. Розрізняють такі види основного кредитного ризику:

• зовнішній ризик, або ризик позичальника, обумовлений кре­дитоспроможністю позичальника;

• внутрішній ризик, або ризик банку, що виникає із зовнішнього й обумовлений правильністю дій банку в процесі управління кре­дитним ризиком.

Супутні зовнішні ризики поділяються на:

ризик країни, обумовлений рівнем політичного й економічно­го розвитку в країні. Ризик країни в свою чергу поділяється на:

• економічний ризик (показник економічного ризику оцінює рівень економічного керівництва країною, структуру економіки, інституціональну структуру, насиченість ресурсами (включаючи робочу силу, ресурси капіталу, природні ресурси) та інші факто­ри. Економічний ризик визначає здатності резидентів країни обслуговувати даний рівень зовнішнього боргу);

• політичний ризик (цей вид ризику пов'язаний з можливими втратами банку в результаті війни, що почалася, революції, націо­налізації, приватизації, заборон на платежі за кордон, введення ембарго, скасування імпортної ліцензії та інших подій).

ризик галузі, обумовлений рівнем стану економіки в галузі.

Фактори кредитного ризику. До факторів, що впливають на зовнішній кредитний ризик (ризик позичальника) належать:

• фінансовий стан позичальника: платоспроможність, ліквід­ність, рентабельність, стабільність грошових потоків, ділова ак­тивність і репутація, якість менеджменту, досвід роботи;

• конкурентна позиція позичальника;

• фактори навколишнього середовища: галузеві і країнові, за­конодавча база, державна підтримка тощо.

До факторів, що впливають на ризик країни, належать:

• політичний режим усередині країни;

• стан економіки країни;

• зовнішні фактори. До факторів, що впливають на галузевий ризик належать:

• стан економіки в галузі;

• стан економіки в суміжних галузях;

• фактори зовнішнього середовища.

До факторів, що впливають на внутрішній кредитний ризик (ризик банку) належать:

• якість проведеного аналізу кредитоспроможності позичаль­ника;

• якість аналізу галузевих ризиків і ризиків країни;

• адекватність забезпечення;

• концентрація кредитної діяльності — надання великої частки кредитів одному позичальникові чи певній групі позичальників;

• темпи кредитної експансії:

— збільшення кредитного портфеля;

— збільшення кількості кредитних продуктів;

— розширення географічної області кредитування;

• структура кредитного портфеля:

— за термінами надання: коротко-, середньо- і довгострокові;

— за видами забезпечення: забезпечені і незабезпечені, які в свою чергу можуть бути персональними чи банківськими;

— за специфікою позичальників: банківські, державні, ко­мерційні, кредити страхових компаній і приватних осіб, консорціумні, що структуруються на клубні та відкриті;

— за видами дебіторів: сільськогосподарські, промислові, ко­мунальні, персональні;

— за напрямами використання: споживчі, промислові, на формування оборотних коштів, інвестиційні, сезонні, на усунен­ня тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з коштовними паперами, імпортні й експортні;

— за розміром: дрібні, середні, великі;

— за способом надання: вексельні, за допомогою відкритих рахунків, сезонні, консигнації;

• якість кредитного портфеля;

• зовнішні фактори (економічна і політична ситуація в країні).

Система управління кредитним ризиком. Кредитна політика банку — основна передумова системи управління кредитним ризиком. Ключовою передумовою системи управління кредитним ризиком є продумана кредитна політика банку.

Сутність кредитної політики. Кредитна політика банку форму­лює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, кошти та методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності.

Кредитна політика повинна визначати:

• цілі, виходячи з яких визначається кредитний портфель (види, терміни погашення, розміри і якість кредитів);

• критерії сприятливих і несприятливих кредитів;

• критерії, пріоритетності розгляду на кредитному комітеті заявок на одержання кредиту;

• опис повноважень в галузі кредитування, якими наділений віце-президент банку, відповідальний за кредити, голова кредит­ного комітету і кредитний інспектор;

• обов'язок щодо передачі прав і надання інформації в рамках кредитної служби банку;

• практику звертання з проханням клієнта про видачу кредиту, перевірку, оцінку і прийняття рішення за кредитними заявками;

• перелік необхідних документів, доданих до кредитної заяв­ки і документації для обов'язкового збереження в кредитній справі (кредитний договір, договір застави, фінансова звітність по­зичальника і т.ін.);

• конкретні й докладні вказівки про те, хто відповідає за збере­ження і перевірку кредитних справ, хто має право доступу до цих справ і в якому випадку;

• основні правила прийому, оцінки і реалізації кредитного за­безпечення, опис стандартів, за допомогою яких визначається якість кредитів;

• характеристику діагностики проблемних кредитів;

• правила розрахунку і створення резервів щодо сумнівних боргів. Відповідальність за розробку кредитної політики покладена на кредитно-інвестиційний департамент банку.

Етапи розробки кредитної політики:

1. Формування цілей кредитування.

2. Розробка стандартів кредитування.

3. Розробка вихідних документів кредитної політики.

Цілі і стандарти кредитування визначаються виходячи із стратегічного плану розвитку банку і можуть бути сформульовані як у довгостроковому плані розвитку, так і в бюджеті банку на плановий період.

Документи кредитної політики є основними керівними ма­теріалами кредитних працівників і служать як практична реалізація загальних положень кредитної стратегії банку. Система документів з кредитної політики включає:

1. Положення про кредитування.

2. Положення про кредитний комітет.

3. Положення про заставу.

4. Положення про оцінку фінансового стану позичальника.

5. Положення про гарантії.

6. Положення про порядок створення і використання резерву на покриття можливих збитків від кредитної діяльності.

7. Положення про моніторинг кредитних проектів.

8. Положення про факторинг.

9. Положення про кредитну лінію.

10. Положення про кредитний договір.

11. Положення про лізинг.

12. Положення про страхування кредитів. Відповідно до кредитної політики банку будується система управління кредитним ризиком.

Основні елементи системи управління кредитним ризиком.

Основними елементами системи управління кредитним ризиком є (рис. 33):

• організаційне забезпечення кредитної діяльності;

• система лімітів і нормативів;

• оцінка заявок на кредит і кредитоспроможності позичальника;

• встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем ризику);

• визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику;

Рис. 33. Елементи системи управління кредитним ризиком

• авторизація кредиту — розподіл повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту;

• кредитний моніторинг;

• управління кредитним портфелем;

• відновлення проблемних кредитів.

Етапи управління кредитним ризиком. Процес управління кредитним ризиком складається з таких стадій:

• оцінка ризику — визначення ймовірності негативної події, три­валості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, і обсягу збитків, що можуть виникнути за відповідними активами;

• реалізація заходів для мінімізації ризику.

Оцінювання кредитного ризику. Залежно від виду ризику за­стосовуються різні методи оцінювання кредитного ризику.

Методи оцінювання кредитного ризику для певної країни. Найбільш ефективними методами оцінювання ризику є різно­манітні варіанти методу експертних оцінок і складання різних рейтингів країн, найбільш відомим з яких є модель ВЕШ.

Модель ВЕШ (Business Environment Risk Index) — пропонує щоквартальні індекси ризику для 50 країн, оціненим за 15 пара­метрами, кожний з яких має свою питому вагу, із загальною сумою 100. Кожне питання оцінюється за бально-відсотковою шкалою і має 5 варіантів відповідей — від 0 (неприйнятне) до 4. Чим вища кількість зібраних балів, тим нижчий кредитний ризик для пев­ної країни. Перелік параметрів оцінки індексів ризику наведено у додатку до діючого Положення.

Методи оцінювання галузевого ризику. До методів оцінювання галузевого ризику належать:

• аналіз розвитку галузі;

• аналіз кореляції галузі з економікою.

Для функціонального аналізу умовно приймають поділ галу­зей на 3 типи:

стійкі галузі, що відрізняються високою стабільністю і мало піддаються впливу макроекономічної ситуації. Інвестиції в них відрізняються високою надійністю, низьким рівнем ризику, але в той же час досить високою прибутковістю. До них можна віднес­ти виробництво товарів народного споживання та продовольства;

циклічні галузі, показники діяльності яких тісно пов'язані з тим, в якій фазі знаходиться рівень ділової активності, тому ри­зик і результативність інвестицій і кредитів, що належать до да­ної сфери, істотно залежать від стану ділової активності. До та­ких галузей традиційно відносять галузі конструкційних мате­ріалів, устаткування;

зростаючі галузі, що відрізняються високими темпами роз­витку. Звичайно підприємства цих галузей прагнуть вкладати якнайбільше коштів у розвиток виробництва. Потенціал таких підприємств швидко росте. Вкладання коштів у цю сферу відріз­няється високим ступенем ризику і в той же час потенційною можливістю одержати в короткий термін значний прибуток.

Аналіз розвитку галузі. Вивчення ситуації в галузі за певний проміжок часу дозволяє виявити значні розбіжності між галузя­ми і визначити, яка з них на сьогодні має найкращі результати за такими показниками:

• обсяг реалізації;

• прибуток;

• чистий прибуток;

• обсяг виробництва.

Якщо зіставити обсяг реалізації, обсяг виробництва і чистий прибуток, можна помітити деякі відхилення за цими показника­ми, що характеризують основні види нестійкості галузі. При ухваленні рішення про кредитування підприємства даної галузі необхідно враховувати перелічені показники.

Аналіз кореляції галузі з економікою В-ризик). Окремим спо­собом оцінювання галузевих ризиків є розрахунок (і-ризику — рівня коливань чи відхилень у результатах діяльності галузі щодо результатів діяльності ринку чи всієї економіки. Цей різновид ри­зику може бути визначений для кожної галузі. Даний процес ви­магає доступу до великої і надійної бази даних, зібраної за пев­ний період. Галузь з показником р, рівним одиниці, має коливан­ня результатів, рівне ринковому, у той час як менш мінлива галузь покаже результат менше одиниці, а більш коливальна — більше одиниці. Чим більше показник, тим вище галузевий ризик.

Зазначений метод вимагає складних статистичних розрахунків і може лише частково застосовуватися в умовах швидко зміню­ваного зовнішнього середовища. Однак даний вид оцінки галузе­вого ризику є основним у сучасній світовій економіці.

При оцінюванні сукупного ризику варто застосовувати обидва методи, щоб виміряти і зменшити ризик, пов'язаний зі специфі­кою тієї чи іншої галузі.

Методи оцінювання внутрішнього ризику банку. У зв'язку з тим, що кредитному ризику піддаються різні за природою активи банку, оцінка кредитного ризику може бути комплексною, що включає всі активи, або частковою, яка оцінює безпосередньо кре­дитний портфель банку.

Оцінка ризику кредитного портфеля банку містить у собі: класифікацію кредитного портфеля за ступенем ризику; визначення класифікованої вартості кредитного портфеля;

• визначення ступеня якості кредитного портфеля.

Класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику здійс­нюється на підставі аналізу фінансового стану кожного позичаль­ника і його кредитного портфеля.

Класифіковану вартість кредитного портфеля визначає­мо за формулою ***

де Кркл — обсяг кредиту;

^ІКрІ -rt, ступінь ризику.

Ступінь ризику розраховуємо за формулою 100 - Д,

де R відсоток відрахувань у резерв, розрахований відповід­но до класифікації НБУ.

Ступінь якості кредитного портфеля: ***

Середній рівень ризику: ***

Крім визначення рівня ризику, розраховуються також різні коефіцієнти, що характеризують кредитну діяльність банку.

Реалізація заходів для мінімізації ризику. Заходи для мі­німізації кредитного ризику поділяються на 3 групи (залежно від виду кредитного ризику).

Заходи для мінімізації ризику позичальника містять у собі аналіз кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність наявність передумов для одержан­ня кредиту і можливість його повернення.

Оцінка кредитоспроможності позичальника є найважливішою складовою управління кредитним ризиком.

Визначення кредитоспроможності позичальника можна роз­ділити на 4 основних етапи:

• аналіз цілі кредитування (розглядається з погляду реальності цілі, правильності розрахунку суми, терміну і передбачуваної відсоткової ставки);

• визначення джерел погашення кредиту (розглядається з по­гляду реальності достатності);

• аналіз інформації про позичальника, вид діяльності, конкурентоспроможність, якість менеджменту, фінансовий стан, аналіз репутації, кредитної історії);

• забезпечення кредиту (розглядається з погляду достатності, ліквідності, ризикованості).

Аналіз цілі кредитування і визначення джерел погашення кредиту практично зводиться до аналізу техніко-економічного обґрунтування кредиту (ТЕО).

Техніко-економічне обґрунтування кредиту основний до­кумент, що демонструє якість і рівень кредитної угоди позичаль­ника. Техніко-економічне обґрунтування може бути виконане в будь-якій довільній формі, підписане керівником підприємства і головним бухгалтером.

Іноді від того, як і на якому рівні зроблене ТЕО, залежить, чи змо­же банк оцінити позичальника і ступінь кредитного ризику. Тому ТЕО — дуже важливий документ, як для банку, так і для клієнта.

Аналіз інформації про позичальника. Аналізуються: вид діяльності, конкурентоспроможність, якість менеджменту, фінан­совий стан; репутація, кредитна історія, обороти за рахунками.

Джерелами інформації про позичальника є: анкета позичаль­ника, баланс, звіт про прибутки і збитки, аудиторський висновок, інформація із зовнішніх джерел (мас-медіа, НБУ та ін.), відомості, отримані від служби безпеки банку.

Основним фінансовим документом підприємства є баланс, що складається до певного строку (кінець кварталу, року) і показує структуру активів, зобов'язань, прибутку, збитків і капіталу ком­панії. На підставі даних балансу розраховуються показники, що характеризують фінансовий стан потенційного позичальника.

На підставі аналізу вищевикладених даних робиться висно­вок про кредитоспроможність позичальника.

Забезпечення кредиту. Забезпечення кредиту може виступа­ти у таких формах:

• застава (нерухомості, коштів, товарів в обороті, транспортних засобів, цінних паперів тощо);

• доручення (гарантія);

• страхування.

У випадку, якщо забезпеченням кредиту є застава, необхідно правильно визначити вартість застави з урахуванням коефіцієнтів ліквідності і ризикованості.

Ліквідність застави це можливість реалізації застави у прийнятний термін.

Затратність застави це:

• витрати на збереження об'єкта застави;

• витрати на звертання стягнення на заставу;

• витрати на реалізацію застави;

• податок на додану вартість.

Ризикованість застави ймовірність знецінювання заста­ви в процесі дії кредитного договору.

Величина застави, достатня для покриття суми основного бор­гу і відсотків за ним, розраховується за формулою

S = SttКя • Кр3,

де 8„ — ринкова вартість об'єкта застави (проводиться незалеж­ними фірмами),

Клкоефіцієнт ліквідності застави,

Кркоефіцієнт ризикованості застави,

К3коефіцієнт затратності застави.

Коефіцієнти ліквідності та ризикованості залежать від виду застави, економічної ситуації в країні, законодавчого регулюван­ня в галузі реалізації прав застави та ін.

Заходи для мінімізації ризику банку. Диверсифікованість кредитного портфеля. Даний спосіб захисту від кредитного ри­зику являє собою розподіл коштів, що позичаються, між:

• фізичними і юридичними особами, юридичними особами, фізичними особами і банками;

• підприємствами різних форм власності і різних сфер діяльності;

• галузями;

• країнами;

• продуктами.

Чим більшій кількості позичальників буде переданий у тимча­сове користування позиковий капітал конкретного банку, тим менший (за інших рівних умов) буде ступінь ризику неповернен­ня боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижче ймовірності банкрутства одного чи декількох пози­чальників. Диверсифікованість застосовують з метою захисту від ризику країни, ризику концентрації і галузевого ризику.

Встановлення кредитних лімітів і нормативів. Ліміти й нор­мативи кредитного ризику є одним з основних методів управлін­ня кредитним ризиком.

Ліміти кредитного ризику встановлюють обмеження щодо концентрації кредитів. Нормативи кредитного ризику визнача­ють оптимальні значення показників кредитної діяльності банку.

Створення резервів на покриття збитків від кредитної діяль­ності. Даний метод заснований на створенні резервів залежно від ступеня ризику кредиту.

Ціноутворення кредитів з урахуванням кредитного ризику.

Основний принцип мінімізації кредитного ризику за допомогою ціноутворення полягає в тому, що відсоткова ставка за кредитами повинна враховувати премію за ризик неповернення кредиту. Заходи для мінімізації галузевого ризику і ризику країни.

До заходів для мінімізації галузевого і країнового ризику нале­жить установлення лімітів.