7.5. Банківський контроль валютних операцій і розрахунків

Побудова структурної системи економічної стабільності є три­валим процесом і передбачає створення нових і удосконалення вже існуючих структур державних органів влади, у функції яких вхо­дить забезпечення економічної стабільності і запобігання загрози національній економіці. Світовий досвід показує, що внутрішній валютний ринок успішно розвивається, як правило, за активної регулювальної участі держави і за активного контролю держав­них органів за валютними операціями. На практиці це реалізуєть­ся через закони, що регламентують найважливіші сфери діяльності держави й уповноважують її органи визначеними контрольними функціями, відповідно до яких можуть вводитися різного роду за­ходи обмежувального характеру для захисту економіки від кримі­нальних елементів, а також негативного впливу з боку інших країн.

Навіть поверхневий огляд річних звітів Міжнародного валют­ного фонду «Про конвертованість і валютні обмеження», що ви­ходять з 1950 р. показує, що в більшості країн — членів Фонду все ще зберігаються численні обмеження правового і/чи фактич­ного порядку, що ускладнюють або забороняють обмін національ­ної валюти на іноземну чи піддають перекази національної ва­люти певним обмеженням. У свій час майже всі країни ліміту­вали на визначений час міжнародний рух платежів і капіталів. Навіть США, що з часів Бреттон-Вудської конференції належать до прихильників волі міжнародного руху платежів і капіталів, застосовували з 1966 по 1974 рік податок, що зрівнює («interest equalisation tax») на купівлю іноземних цінних паперів громадя­нами США. Метою цього податку було обмеження купівлі іно­земних цінних паперів американцями.

Становлення і розвиток валютного ринку, особливо в країнах з нестабільною економікою, не можливе без ефективної системи контролю. Валютний контроль можна охарактеризувати як діяль­ність держави в особі органів валютного контролю, що спрямова­на на дотримання валютного законодавства при здійсненні валют­них операцій. Забезпечення державою дотримання уповноваже­ними суб'єктами правових норм при здійсненні валютних опе­рацій є гарантією законності відповідної діяльності.

Інтервенції на валютному ринку шляхом мобілізації держав­них валютних резервів, маніпуляції відсотковими ставками і ви­користання міжнародних ринків капіталу — це лише частина арсеналу заходів, рекомендованих різними міжнародними органі­заціями для того, щоб протистояти дефіциту зовнішніх платежів і захищати курс валюти. Держава може також адміністративни­ми методами втручатися в обмін із зарубіжними країнами, цент­ралізуючи всі розрахунки із закордоном при конвертуванні на­ціональної валюти в іноземну за курсом, обумовленим органами державної влади.

В Україні валютному контролю підлягають валютні операції за участю резидентів і нерезидентів. Цей контроль відбувається також за виконанням резидентами зобов'язань з декларування валютних цінностей та іншого майна, що перебуває за межами України.

Ефективність валютного контролю залежить в основному від якості інформації, якою володіють відповідні уповноважені орга­ни держави щодо торгових потоків, пакетів зобов'язань і боргів. Ця інформація може забезпечуватися наявністю в резидентів зобов'язань щодо здійснення операцій (або операції з нерезиден­том) через уповноважених посередників (банки), що повинні звіту­вати при цьому перед відповідними державними органами.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15—93 від 19.02.1993 р. (далі — Декрет № 15—93) органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одер­жувати від резидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню в межах повнова­жень, визначених ст. 13 цього Декрету. Відповідно до зазначеної статті органами валютного контролю в Україні є: