11.3.1.1. Регулювання Національним банком України кредитних операцій комерційних банків

Традиційно центральний банк виконує чотири основні функції: здійснює монопольну емісію банкнот, є банком банків, банкіром уряду, проводить грошово-кредитне регулювання і банківський нагляд. Загальний стан економіки певною мірою залежить від стану грошово-кредитної сфери. Державне регулювання цієї сфери може бути успішним лише в тому випадку, якщо держава через цен­тральний банк здатна впливати на масштаби і характер операцій комерційних банків. Методи цього впливу різні, найпоширеніши­ми з них є: зміна ставки облікового відсотка або офіційної обліко­вої ставки центрального банку (облікова або дисконтна політика); зміна норм обов'язкових резервів банків; операції на відкритому ринку, тобто операції з купівлі-продажу векселів, державних об­лігацій та інших цінних паперів; регламентація економічних нор­мативів для банків (співвідношення між касовими резервами й депозитами, ліквідними активами і депозитами, власним капіта­лом і позиковим, акціонерним капіталом і позиковим, власним капіталом і активами, сумою кредиту одному позичальнику і ка­піталом або активами тощо).

Вказані методи грошово-кредитного регулювання можна назвати загальними в тому розумінні, що вони впливають на операції всіх комерційних банків, на ринок позикових капіталів у цілому.

Можуть застосовуватися також вибіркові (селективні) методи, спрямовані на регулювання окремих форм кредиту (наприклад споживчого) або кредитування різних галузей (житлового будів­ництва, сільського господарства тощо). До вибіркових методів належать: пряме обмеження розмірів банківських кредитів для окремих банків або позик (так звані кредитні стелі); регламента­ція умов видачі конкретних видів кредитів, зокрема встановлен­ня розмірів маржі, тобто різниці між сумою забезпечення і роз­міром виданої позики; ставками за депозитами і ставками за кредитами тощо.

Провідним методом регулювання є облікова політика. Підви­щуючи або знижуючи офіційну облікову ставку, центральний банк впливає на можливості комерційних банків і їх клієнтів в одер­жанні кредиту, що у свою чергу впливає на економічне зростання, грошову масу, рівень ринкового відсотка, відображається на стані платіжного балансу і ринкового курсу. Підвищення ставки сприяє залученню в країну іноземного короткострокового капіталу, вна­слідок чого активізується платіжний баланс, збільшується про­позиція іноземної валюти, відповідно знижується курс іноземної і підвищується курс національної валюти. Зниження ставки при­зводить до протилежних результатів.

Суттєвий вплив на кредитні ресурси комерційних банків, на їх можливості надавати позики справляє зміна норми обов'язкових резервів. Підвищення її означає, що більша частина банківських коштів «заморожена» на рахунках центрального банку і не може бути використана комерційними банками для видачі кредитів. У результаті скорочуються банківські позики і грошова маса в обігу, підвищуються відсотки за банківськими позиками. Зниження нор­ми банківських резервів приводить до розширення банківських кре­дитів і грошової маси, до зниження ринкового відсотка.

У країнах із розвинутим ринком цінних паперів найпоширені­шим методом грошово-кредитного регулювання є операції на від­критому ринку, які впливають на діяльність комерційних банків через обсяг наявних у них ресурсів. Якщо центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, а комерційні банки їх купу­ють, то ресурси останніх і відповідно їхні можливості надавати позики клієнтам зменшуються. Це призводить до скорочення гро­шової маси в обігу і підвищення позикового відсотка. Купуючи цінні папери на ринку в комерційних банків, центральний банк надає їм додаткові ресурси, розширює їх можливості щодо видачі позик. Операції на відкритому ринку сприяють регулюванню бан­ківських ресурсів, відсоткових ставок і курсу державних цінних паперів.

Завдання і функції Національного банку України щодо прове­дення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організації міжбанківських розра­хунків, координації діяльності банківської системи в цілому визна­чають пріоритетні напрями діяльності банківського нагляду.

Головне завдання банківського нагляду — створення ефектив­ної системи захисту інтересів кредиторів і вкладників, оператив­не реагування на події, що дестабілізують діяльність банківської установи. Основні принципи (їх усього 25) дієвого нагляду сформулював у квітні 1997 р. Базельський комітет з банківського регулювання. Це мінімальні вимоги, які кожна країна доповнює, виходячи з властивих тільки їй умов і можливих ризиків. Служ­бою банківського нагляду НБУ розроблений план стратегічного розвитку банківської системи України. Одним із найважливіших пунктів цього плану є розробка відповідно до міжнародних стан­дартів порядку формування і використання резерву для відшко­дування можливих втрат за позиками комерційних банків, що дасть змогу створити раціональну методику оцінювання якості кредитних вкладень банків, ефективного управління кредитни­ми ризиками.

Кредитна діяльність українських комерційних банків регла­ментується Законом України «Про банки і банківську діяльність», нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків і кредитними договорами.

При проведенні кредитної політики комерційні банки вихо­дять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників, а також суб'єктів господарської діяль­ності з урахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення і використан­ня коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок і комісійних винагород. Вони відповідають за свої зобов'язання перед клієнтами всім належним їм май­ном і коштами. Рішення щодо надання кредиту позичальникові, незалежно від розміру цього кредиту, приймається колегіальне (правлінням банку, кредитним комітетом, комісією тощо) біль­шістю голосів і оформляється протоколом.

Основним нормативним документом, на підставі якого ко­мерційні банки України здійснюють свою кредитну діяльність, є положення Національного банку України «Про кредитування», затверджене постановою правління НБУ № 246 від 28.09.95 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами правління НБУ від 22.04.96 р. № 97, від 17.02.97 р. № 35, від 04.04.97 р. № 80 і листом НБУ від 10.10.95 р. № 306). Цей документ регла­ментує кредитні відносини між Національним банком України і комерційними банками, між комерційними банками і позичаль­никами, визначає основні принципи проведення кредитної полі­тики комерційних банків, процедуру підписання кредитних угод між банками і суб'єктами господарської діяльності, встановлює правові основи регулювання міжбанківських кредитів, а також відповідальність сторін кредитних операцій за різні види пору­шень умов кредитних угод. З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків, кредитування позичальників здійснюється відповідно до чинного законодавства України з дотриманням установлених Національним банком України економічних норма­тивів діяльності комерційних банків і вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Серед основних принципів проведення кредитної політики, ви­значених НБУ, слід назвати такі.

1. При наданні позичальникові кредиту в розмірі, що переви­щує 10 % власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банкові.

2. Кожний із виданих «великих кредитів» не повинен переви­щувати 25 % власних коштів банку.

3. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банків.

Діяльність банків, пов'язана з кредитуванням в іноземній ва­люті, регулюється цілою низкою нормативних документів Націо­нального банку України, а також документів інформативного характеру, таких як.

1. Лист Національного банку України «Про кредитування в іноземній валюті під гарантії Уряду і Національного банку Украї­ни» від 20.12.1994 р. № 16014/1179-6959. Цей документ дає роз'яснення щодо порядку одержання резидентами України кре­дитів в іноземній валюті від нерезидентів і підкреслює, що таке кредитування повинне проводитись тільки за участю комерцій­них банків і можливе виключно на підставі індивідуальної ліцен­зії НБУ. З цього листа випливає, що НБУ згідно з чинним зако­нодавством не має права надавати будь-які гарантії суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності; Уряд України надає гарантії тільки щодо міждержавних кредитів.

2. Телеграма Національного банку України «Про одержання кре­дитів в іноземній валюті» від 2.04.1995 р. № 19013/975. Згідно з телеграмою за постановою НБУ від 10.04.95 р. резиденти Украї­ни можуть одержувати кредити в іноземній валюті як на внутріш­ньому, так і на зовнішньому ринках лише в безготівковій формі.

3. Лист Національного банку України «Про окремі питання валютного регулювання» від 25.04.1995 р. № 19011/1055-1746.

4. Телеграма Національного банку України «Роз'яснення На­ціонального банку України щодо порядку одержання кредитів в іноземній валюті» від 05.05.1995 р. № 19013/1093. У телеграмі уточнено, що юридичні і фізичні особи — резиденти України мають право на одержання кредитів в іноземній валюті тільки через уповноважені банки України.

5. Лист Національного банку України «Про придбання коштів в іноземній валюті для погашення кредитів» від 18.05.1995 р. № 19012/1158. Цей лист дає роз'яснення щодо надання права ре­зидентів України на придбання на Українській міжбанківській валютній біржі або на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти з метою спрямування її на обслуговування забор­гованості за кредитами в іноземній валюті, наданими уповноваже­ними банками або нерезидентами.

Положення «Про порядок надання резидентам України індиві­дуальних ліцензій на одержання кредитів в Іноземній валюті від іноземних кредиторів», затверджене постановою правління НБУ від 28.09.1995 р. № 244, реєстраційний № 293 від 28.09.1995 р. Положенням регламентуються такі основні етапи кредитування як ліцензування Національним банком України кредитів в іно­земній валюті, а також аналіз документів позичальника. Відпо­відно до цього Положення одержання резидентами кредитів в іно­земній валюті від іноземних кредиторів відбувається: у межах ліміту зовнішнього боргу України, який щорічно затверджується Верховною Радою; тільки для проведення діяльності, передбаче­ної їх статутними документами; тільки для цільового фінансу­вання конкретного проекту; тільки через систему відкритих упов­новаженими банками або НБУ (Центр міждержавних розрахунків Національного банку України) кореспондентських рахунків у за­рубіжних країнах; тільки в безготівковій формі; за рахунок ва­лютних надходжень від усіх видів зовнішньоекономічної діяль­ності.

6. Положення про порядок здійснення консорціумного креди­тування (затверджено постановою правління Національного бан­ку України від 21.02.1996 р. № 37).

У лютому 1993 р. Національним банком України був затвер­джений «Порядок проведення банками операцій з векселями», який встановив порядок надання вексельних кредитів і прове­дення банками комісійних операцій з векселями.

Згідно з цим нормативним документом банки України мо­жуть проводити операції з обліку векселів підприємств і видава­ти позики підприємствам під заставу векселів, надавати послуги клієнтам при одержанні платежів і виплаті заборгованості за век­селями.

Управлінням НБУ надане право видавати позики комерцій­ним банкам для рефінансування їхніх позикових операцій під векселі. Національний банк із метою створення сприятливих фінансових умов для розвитку вексельних операцій установлює преференційну (пільгову) плату за кредит, пов'язаний із рефінан­суванням операцій комерційних банків із векселями. Залежно від пріоритетів економічного розвитку господарства НБУ може змінювати умови дисконтної політики і таким чином впливати на кон'юнктуру ринку векселів.

Надзвичайно важливе значення для функціонування банків­ської системи мають:

• незадовільний фінансовий стан більшості позичальників, яки­ми в основному є державні підприємства й організації;

• надмірна політизованість економіки в Україні (тобто захист інтересів деяких галузей і підприємств зацікавленими в них полі­тичними силами);

• недосконалість правової бази щодо захисту інтересів креди­торів. Тому НБУ ставить жорсткі вимоги щодо обмеження кре­дитного ризику, застосовуючи низку відповідних нормативів.

Національний банк України здійснює функції регулювання і нагляду за діяльністю банків для підтримання стабільності грошо­во-кредитної системи, при цьому НБУ не втручається в оператив­ну діяльність банків.

Кредити, які надаються банком, поділяються:

• за термінами користування:

— короткострокові — до 1 року;

— довгострокові — понад 1 рік;

• за забезпеченням:

— забезпечені заставою (майном, майновими правами, цін­ними паперами);

— гарантовані (банками, фінансами або майном третьої осо­би);

— з іншим забезпеченням (доручення, поліс страхової орга­нізації);

— незабезпечені (бланкові);

• за ступенем ризику:

— стандартні;

— з підвищеним ризиком;

• за методами надання:

— разовому порядку;

— відповідно до відкритої кредитної лінії;

— гарантійні (із попередньо обумовленою датою наданая, за потребою, зі стягуванням комісії за зобов'язання);

• за термінами погашення:

— одноразово;

— на виплат;

— на вимогу кредитора або заявку позичальника;

— з регресією платежів;

— після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).