logo
bankivskiy_management_kirichenko

2.2. Управління банком — центральна ланка банківського менеджменту

Органи управління й організаційна побудова банків у чомусь збігаються, а в чомусь відрізняються від інших установ. Голов­ним органом управління банком е загальні збори акціонерів. Вони приймають найважливіші рішення — затверджують статут, ви­бирають раду банку чи раду директорів (далі — рада), затверджу­ють баланси і звіти, визначають напрям і цілі політики банку тощо.

У той же час збори акціонерів недостатньо інформовані про по­точні справи банку і в багатьох випадках просто підтримують рішення, запропоновані радою банку. У зв'язку з політикою ви­пуску дрібних акцій у великих банках на щорічних зборах акціо­нерів не присутня основна маса дрібних власників акцій, які передають право голосу виборним особам.

Основні питання діяльності банку вирішує рада. Вона є пред­ставницьким органом власників банку, його акціонерів і відстоює їх інтереси. Найпершим обов'язком ради є забезпечення необхідного рівня прибутку на вкладений капітал. Водночас рада має також піклуватися і про захист інтересів інших зацікавлених сторін — клієнтів банку тощо.

Рада формує вищі керівні органи, що провадять практичну діяльність відповідно до її рекомендацій і вказівок. Основною функцією ради є визначення стратегічних цілей банку і форму­вання політики.

Визначення стратегічних цілей банку належить до сфери його довгострокової стратегії. У великому банку цілі та завдання і програма конкретних дій для їхнього досягнення викладається в спеціальному меморандумі, що готується радою спільно з керівни­ками структурних підрозділів.

Меморандум про політику банку має визначати такі важливі моменти.

1. Завдання, або місію банку, яка є відправним пунктом при стратегічному плануванні; вона визначає, до чого банк прагне в своїй діяльності, а також торкається рівня організаційних підрозділів, визначаючи коло їхніх обов'язків.

2. Цілі, які розшифровують завдання в часі та кількісному ви­раженні і можуть визначатися в балансових статтях, деяких розра­хункових показниках та в конкретніших показниках, таких як ефективність і якість послуг.

3. Початкове становище ринку, яке має відбивати стан середо­вища в цілому та окремих сегментів, у яких діє банк. Дослідження кожного сегмента, здійснюване при аналізі початкового станови­ща ринку, дозволяє виділити в стратегічному плані чинники, що характеризують ступінь принадності ринку, і зробити відповідні висновки щодо якості тих чи інших сегментів та доцільності їх обслуговування.

4. Оцінку чинників, що впливають на стратегію банку. По суті — це оцінка конкурентоспроможності банку. Ця оцінка проводиться на етапі аналізу ринкових можливостей, а саме при аналізі мікросередовища банку; при цьому має бути об'єктивна оцінка сильних і слабких сторін банку, порівняно з конкурентами, стосовно частки ринку, що обслуговується, щодо якості та цін наданих послуг.

5. Оцінку небезпек і можливостей. Оцінка і розгляд чинників мікроекономічного та макроекономічного порядку, що впливають на стратегію банку, дає можливість виявити ті з них, які відкри­вають перед банком нові можливості і які таять у собі зовнішню небезпеку. Слід оцінити їх відносну важливість і ступінь впливу на установу, виявляючи тим самим потенційні ринкові можли­вості і небезпеки.

6. Стратегію розвитку господарського портфеля для кожної ділянки ринку, де діє банк, визначає пріоритетні напрямки інвес­тицій. Стратегічний план має відображати чітко сформульовані цілі для кожної з таких ділянок ринку та розмір коштів, необ­хідних для їх досягнення.

7. Стратегічні зміни в регульованих чинниках. Оскільки ринко­ві умови змінюються часто й несподівано, то у стратегічному плані неможливо все передбачити. У зв'язку з цим у ньому відобра­жається набір змінних, що можуть коригуватися в процесі вико­нання вказаного плану. На втілення цих змін спрямовані цілі й завдання планів дій, вибір яких проводиться особливо старанно для досягнення бажаних результатів.

8. Очікувані фінансові результати — це можливий результат діяльності банку за період, виражений у вартісній оцінці. Розраху­нок очікуваних фінансових результатів ґрунтується на кількісно визначених цілях банківської стратегії, які коригуються чинни­ками, що впливають на організацію і розглядаються на всіх ета­пах банківського планування.

У дрібних банках письмовий меморандум про цілі політики зазвичай не складається. Для банку, який не має філій, легше сформулювати принципи політики, ніж для великого банку з розгалуженою мережею філій, оскільки існує певна специфіка міс­цевих умов клієнтури.

Добір людей на керівні посади — ще одна важлива функція ради. Сучасний банк являє собою надзвичайно складне підприєм­ство з високим ступенем ризику. Тому для забезпечення його успішної роботи необхідні досвідчені, професійно підготовлені й відповідальні працівники.

Робота банку покладає велику відповідальність на людей, які приймають рішення. Помилки можуть дорого коштувати. Тому в банку звичайно створюється декілька постійних комітетів, куди входять члени правління і спеціалісти банку. Більшість директорів не є банкірами, зате вони добре знають місцеві умови, специфіку галузей тощо. В комітетах вони можуть надати велику допомогу. Для розгляду поточних справ комітети збираються, як правило, щотижня. Крім того, можуть створюватися спеціальні комітети для вирішення екстраординарних питань.

У великому банку, як правило, створюються такі комітети: кредитний, клієнтської політики, комітет з управління ризиками, активами та пасивами, технологічний комітет. Головним орга­ном будь-якого вітчизняного комерційного банку є його правління на чолі з головою. Якщо банк — акціонерне товариство, то голова правління обирається на зборах акціонерів, які відбува­ються, як правило, раз на рік. Голову правління приватного бан­ку призначає власник установи. В українських банках до складу правління входять усі заступники голови. Основний «робочий» підрозділ будь-якого комерційного банку зазвичай називається управлінням (або департаментом) активних та пасивних операцій. У деяких банках цей підрозділ також може мати назву «казна­чейство». До його складу входять такі відділи:

• кредитний;

• цінних паперів;

• валютних операцій;

• відділ роботи з населенням (іноді до нього входить сектор ро­боти з пластиковими картками).

Типова структура банківської установи показана на рис. 3.

У кожному банку є підрозділ, який відповідає за бухгалтерське відображення всіх операцій. Як правило, це — управління бух­галтерського обліку, звітності та касових операцій.

Ще один підрозділ є практично у кожному банку — адмініст­ративно-господарське управління. Здебільшого до нього входять:

• відділ автоматизації та інформаційно-технічного забезпечення;

• юридичний відділ;

• служба безпеки (до неї входять сектор інкасації і перевезен­ня цінностей);

• відділ кадрів;

• господарський відділ;

• відділ розвитку та роботи з клієнтами;

• територіальне відокремлені безбалансові відділення.