7.7. Міжбанківські кореспондентські відносини

З початку 90-х років у результаті глобальних змін в еконо­мічному і політичному розвитку України на фінансовому ринку стали з'являтися комерційні банки. Специфіку розвитку україн­ських банків визначили такі фактори як: перехід від командно-адміністративного керування господарською діяльністю держа­ви і приватизація великої кількості підприємств, лібералізація зовнішньої торгівлі, а також ряд інших змін макро- і мікроекономічного характеру, що відбувалися на фоні гіперінфляції, пра­вової невпорядкованості і зниження рівня виробництва в реаль­ному секторі економіки.

За останні роки українська банківська система помітно модер­нізувалася і нині має досить високі оцінки з боку найбільших світо­вих фінансових інститутів порівняно з загальнокраїновою оцінкою України. В даний час багато банків надають широкий спектр послуг на світовому рівні, із застосуванням уніфікованих стан­дартів. Крім того, банки, що досягли високих рейтингових оці­нок, завдяки успішному проведенню фінансової діяльності роб­лять усе можливе, щоб розширити спектр наданих послуг, не­від'ємною умовою чого є поліпшення якості обслуговування, зни­ження тарифів та ін.

У зв'язку з активізацією і поглибленням економічних реформ в Україні, розвитком банківської інфраструктури і розширенням міжнародних зовнішньоторговельних зв'язків, усе більша кіль­кість банків використовує у своїй діяльності міжнародні розра­хунки. Необхідно помітити, що у зв'язку з інтеграцією України у світове співтовариство, необхідність у проведенні міжнародних розрахунків помітно зросла. З метою забезпечення плідного об­міну товарами і послугами між Україною й іншими країнами, комерційним банкам необхідно забезпечити здійснення міжна­родних розрахунків на загальноприйнятому світовому рівні, для цього, крім значного розвитку сучасних засобів комунікації, ви­користовуваних у банківській системі, необхідно приділяти на­лежну увагу розвиткові кореспондентських відносин, що вплива­ють на здійснення міжнародних розрахунків.

Міжбанківські кореспондентські відносини містять у собі су­купність усіх можливих форм співробітництва між банками. Банки по-різному взаємодіють один з одним. Вони є конкурента­ми, змагаючись у справі залучення клієнтів, діловими партнера­ми, наприклад надаючи кредити один одному. Нарешті банки можуть бути кореспондентами, тобто одночасно (міняючись ро­лями) виступати як клієнти відносно один одного. Кореспон­дентські відносини з часом розвиваються від порівняно простої вихідної бази до комплексного співробітництва.

Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних роз­рахунків банки звичайно підтримують у закордонних банках не­обхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури й термінів майбутніх платежів і проводять політику диверсифікованості своїх валютних резервів.

Необхідність у кореспондентських відносинах виникає в тих випадках, коли банк не може зробити якісь послуги своїм клієнтам або коли інший банк зробить це краще, швидше і дешевше. З ура­хуванням цього і варто підходити до вибору банків-кореспондентів, яких необов'язково має бути багато, головне — щоб за характером діяльності вони виконували операції, у проведенні яких зацікав­лений банк і його клієнти. Як правило, банки встановлюють кореспондентські стосунки з банківськими установами в тих краї­нах, де бізнес їхніх клієнтів має найбільший оборот, що обумовлює необхідність відкриття відповідних рахунків.

Перш ніж почати роботу зі встановлення кореспондентських відносин, потрібно визначити, який банк і в якій країні потрібний. Справа в тому, що в різних країнах є розбіжності в характері бан­ківських систем. Так, у Західній Європі переважають універсальні банки, що виконують широке коло банківських операцій. У США і Японії напроти, більше спеціалізованих і інвестиційних банків, що зосередили свою діяльність на проведенні окремих видів опе­рацій. Надійність банків підтверджується міжнародними рейтинговими агентствами. Інформацію про привласнені рейтинги мож­на одержати з банківського альманаху, а також з матеріалів, що публікують рейтингові агентства в Інтернеті.

Із введенням європейської валюти — євро банки значно скоро­чують кореспондентську мережу у валютах країн Євросоюзу, у зв'яз­ку з тим, що для повноцінного проведення розрахунків і одержан­ня повного комплексу послуг, досить мати 2—3 рахунка в євро у провідних європейських банках. Таке скорочення банків-кореспондентів дозволяє скоротити витрати банку (наприклад на підтрим­ку кореспондентського рахунка).

Рахунки, що відкриваються, бувають двох типів. Рахунок типу «Ностро» — рахунок, який відкриває банк в інших банках і є при цьому його ж клієнтом. Рахунок типу «Лоро» — рахунок, який банк відкриває іншим банкам.

Установлення кореспондентських відносин звичайно супрово­джується обміном умовами і порядком здійснення розрахунків (у тому числі ставками комісійної винагороди). Також необхід­ною умовою є обмін SWIFT телексними ключами.

Відповідно до діючого законодавства, при відкритті рахунків типу «Лоро» в уповноважених банках України, банкам необхід­но надавати нотаріально завірені копію статуту і копію ліцензії, відповідно до якої банк може здійснювати банківські операції, а також крім вищевказаних документів необхідно додавати нота­ріально завірені картки із зразками підписів уповноважених осіб, останній річний звіт, баланс на останню звітну дату і список банків-кореспондентів. У разі відкриття рахунків типу «Лоро» в упов­новажених банках України банками — нерезидентами СНД і Балтії, вони повинні надавати аналогічний пакет документів, з тією лише різницею, що документи мають бути легалізовані.

Легалізація — надання юридичної чинності документам, що були видані на території іноземної держави. Ці документи ма­ють бути нотаріально завірені за місцем їх видачі, перекладені на українську мову і легалізовані в консульській установі Украї­ни, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні і легалізо­вані в МЗС України.

Кореспондентські відносини, як правило, оформляються міжбанківськими угодами у формі обопільних умов, на додаток до яких і надається пакет вищевказаних документів. Така практика широ­ко застосовується на території СНД і Балтії.

Щодо відкриття рахунків у банківських установах інших країн, як правило, потрібно аналогічний пакет документів. Іноді банки запитують додаткову інформацію, що підтверджує правовий статус банку (наприклад, реєстраційне свідчення банку в податкових органах), а також інформацію, що дозволяє проаналізувати фінан­совий стан банку в динаміку (наприклад, баланси на звітні дати щомісячно або щоквартально, звіти про виконання економічних нормативів, аудиторський висновок та інше за певний період).

Банківська практика показує доцільність щомісячного обміну фінансовою звітністю (балансами, звітами про виконання еконо­мічних нормативів). Кваліфікований аналіз вищевказаної звіт­ності дає можливість правильно оцінити фінансовий стан банків-кореспондентів, а також ступінь ризику, що може виникнути при проведенні операцій.

У міжбанківських кореспондентських відносинах розрізняють три види ризиків: ризик країни, ризик фінансової надійності банку і ризик виду операції. Ризик країни пов'язаний з її політичною структурою, наявністю в неї валютних резервів, ступенем конвертованості валюти. Існує класифікація країн на основі оцінки їх за різними критеріями. З обліком цього встановлюються ліміти за країнами і видами операцій.

Міжбанківські кореспондентські відносини є одним із засобів інтеграції банківських систем різних країн. Якщо представити мережу кореспондентських рахунків банків усіх країн за кордо­ном, то вийде картина тісного взаємного переплетення операцій. Більш високим ступенем інтеграції є організація самостійних банків або філій банків за кордоном. Найчастіше цьому передує відкриття представництв банків в інших країнах.