2.2.1. Принципи організаційної побудови банку

Способи організації і структура будь-якої компанії визнача­ються предметом ЇЇ діяльності, її суспільно-економічною сутні­стю, її цілями та її історією.

В загальному вигляді предметом діяльності банків є обслуго­вування фінансових операцій суб'єктів економічних відносин. Для детального розгляду предмета діяльності банку необхідно якомога повніше перелічити ці операції та визначити при цьому роль банку. Обмежимося для цілей даної глави найменуванням ос­новних типів операцій комерційних банків: розрахункові і ка­сові операції (ведення рахунків), платіжні операції, депозитні (зберігальні) операції, кредитні операції, операції з цінними паперами. Структура й організація діяльності будь-якого банку повинні дозволяти здійснювати всі ці операції. Ця вимога, як правило, прямо відображається у структурі банків, визначаючи назви банківських підрозділів: каса, управління розрахункових операцій (операційне керування), кредитне керування, відділ де­позитних операцій, відділ міжнародних платежів, департамент операцій з цінними паперами і т.ін.

Комерційний банк, на відміну від більшості компаній інших ти­пів, виявляє не одну, а безліч суспільно-економічних сутностей. По-перше, банк є інструментом здійснення фінансових операцій суб'єктів економічних відносин. Наприклад, проводячи розрахун­ки між клієнтами, банк лише обслуговує їх угоди, залишаючись непричетним до мотивів їхнього здійснення та до їх результатів. По-друге, банк сам є суб'єктом економічних відносин. Так, видаю­чи кредити, банк вступає в угоди зі своїми клієнтами, самостійно приймає рішення про їх проведення, піклується про результат про­ведення операції (повернення позики та відсотків). По-третє, банк є накопичувачем коштів. Приймаючи їх від населення за допомо­гою депозитів, інтегруючи залишки на розрахункових рахунках клієнтів, одержуючи в керування (траст) активи компаній і приват­них осіб, банки створюють, накопичують сумарний фінансовий по­тенціал, що може бути використаний для досягнення цілей, не по­в'язаних з накопиченням — у будівництві, у виробництві, у сфері послуг, у торгівлі. По-четверте, направляючи кошти в кредитуван­ня або поповнюючи портфель цінних паперів, вибираючи пози­чальників, банк є розподільником коштів. По-п'яте, банк є інформа­ційним центром. Інформація про операції клієнтів, їх стан, події на грошових і товарних ринках накопичується банком й викори­стовується ним для прийняття рішень про здійснення тих чи інших операцій. Перераховані банківські одиниці визначають можли­вість, а в деяких випадках і необхідність створення банківських підрозділів, що їх обслуговують.

Цілі комерційного банку, поділяються на стратегічні й тактичні, довгострокові й короткострокові, загальні й локальні. Для свого досягнення, як правило, вони також вимагають створення відпо­відних банківських підрозділів. На керівництві таких підрозділів лежить відповідальність за досягнення цих цілей. Досягнення або видозміна цілей найчастіше приводить до реорганізації цих під­розділів. Слід зазначити, що і саме цілепокладання часто вимагає створення такого штабного підрозділу, яке дозволяє акціонерам і керівництву банку ефективно ставити і фіксувати різноманітні завдання, що визначають розвиток банку.

Історія розвитку банку також сильно впливає на спосіб органі­зації роботи в ньому і його структурі. Невеликі банки, що обслу­говують потреби фінансово-промислових груп, як правило, відтво­рюють риси керування, прийняті в материнських компаніях. Вузькогалузеві банки часто містять спеціалізовані підрозділи, назви і предмет діяльності яких відображають галузеву прина­лежність їх клієнтури. Банки, що орієнтуються в основному на індивідуальне обслуговування декількох великих клієнтів, за­звичай не мають розгалуженої філіальної мережі. Універсальні банки прагнуть мати велику кількість філій і для керування ними створюють відповідні дирекції. На структурі банків відображаєть­ся фінансовий стан, причетність до обслуговування державних про­грам, географічне розташування головного офісу, освіта й смаки акціонерів та керуючих.

Однак, хоча величезна кількість названих вище або опущених (для стислості) факторів впливу й визначають своєрідність та унікальність структури керування кожного банку, існують за­гальні риси побудови банківських підрозділів, і можуть бути сформульовані принципи організації комерційних банків.

Основні принципи організаційного процесу в банку такі:

• функціональна побудова;

• відповідність меті банку;

• ієрархія владних повноважень та рівнів організації;

• спільні й координовані дії;

• раціоналізація управління;

• цілісність і відповідність умовам зовнішнього середовища;

• забезпечення контролю;

• регламентація діяльності персоналу;

• забезпечення оперативною і достатньою інформацією.

Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і раціональність управління усім комплексом банківської діяль­ності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності праці банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.

З огляду на чітко визначену мету, банківська структура не може бути застиглою, а навпаки — мусить видозмінюватися, бути ди­намічною.

По-перше, банку необхідно пристосовувати свою структуру на майбутнє — до того банку, який має бути створений відповідно до стратегії його розвитку. У сформованій структурі визрівають контури тих відділів, управлінь, секторів, що в перспективі будуть створені в інтересах реалізації стратегічних завдань розвитку бан­ківської діяльності. Поступово з груп співробітників можуть створюватися спочатку сектори, потім відділи і (за необхідності) управління.

По-друге, рухливість структури може бути продиктована зміною поточних завдань. Аналіз банківського ринку виявляє нерента­бельність розвитку одних і високу рентабельність інших операцій. Зрозуміло, що це має призвести до скорочення (іноді до повного згортання) діяльності окремих відділів і серйозного розширення інших. У зв'язку з новими напрямами своєї діяльності банк по­винен змінювати усталені реальності, ревізувати кадровий потен­ціал, визначати потреби в нових співробітниках.