10.2.1. Основні методи аналізу ризиків

На сьогодні найбільш розповсюдженими методами кількісно­го аналізу ризику, є:

• статистичний;

• аналіз доцільності витрат;

• метод експертних оцінок;

• аналітичний;

• використання аналогів.

Статистичний метод. Статистичний метод з визначення ризи­ку використовується для обчислення очікуваної тривалості кож­ної роботи і проекту в цілому. Статистичний метод широко за­стосовується в тих випадках, коли при проведенні кількісного ана­лізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяг аналітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої си­стеми (за п — кількість періодів часу).

Суть цього методу полягає в тому, що для розрахунку ймовір­ностей виникнення збитків аналізуються всі статистичні дані, що стосуються результативності здійснення фірмою розглянутих операцій.

Аналіз доцільності витрат. Суть методу аналізу доцільності витрат ґрунтується на тому, що в процесі банківської діяльності витрати з кожного конкретного напрямку, а також з окремих еле­ментів мають неоднаковий ступінь ризику. Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на іден­тифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід раціональний тим, що дає можливість виявити «вузькі» місця в діяльності банку з погляду ризикованості, а потім розробити шляхи їх ліквідації.

Перевитрата витрат може бути викликана одним з чотирьох основних факторів або їх комбінацією:

• первісною недооцінкою вартості;

• зміною меж проектування;

• різницею у продуктивності;

• збільшенням первісної вартості.

Ці основні фактори можуть бути деталізовані. На базі типово­го переліку можна скласти докладний контрольний перелік для конкретного проекту чи його елементів.

Мається на увазі можливість звести до мінімуму капітал, що піддається ризику шляхом розбивки процесу затвердження асигнувань проекту на стадії (області) затвердження. Стадії затвер­дження повинні бути пов'язані з проектними фазами і ґрунтува­тися на додатковій інформації про проект за ступенем його розроб­ки. На кожній стадії затвердження, маючи аналіз коштів, що підда­ються ризику, інвестор може прийняти рішення про припинення інвестицій.

Деякі вчені-економісти пропонують визначати три показники фінансової стійкості фірми, з метою визначення ступеня ризику фінансових коштів.

Такими показниками є:

• надлишок (+) чи недолік (-) власних коштів (tE^c);

• надлишок (+) чи недолік (-) власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (±Е^а)

• надлишок (+) чи недолік (-) загальної величини основних джерел для формування запасів і витрат (1-Е¹).

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелом їх формування.

Метод експертних оцінок. Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більш суб'єктивний характер (порівнянне з іншими методами). Ця суб'єктивність є наслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, ви­словлює власні суб'єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективи її розвитку.

Найчастіше цей метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напряму діяльності, що не має аналогів.

В узагальненому вигляді суть даного методу полягає в тому, що підприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає, яким чи­ном вони впливають на його діяльність. Цей розгляд зводиться до подачі бальних оцінок за ймовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також ступеня його впливу на діяльність банку.

У ході опитування, проведеного серед банків, визначено вплив факторів на ступінь ризику. За ступенем впливу на показник рівня ризику фактори розташувалися в такий спосіб: на першому місці — вартість проекту, на другому — обсяги послуг, потім — терміни виконання послуг тощо.

У більшості випадків реалізації проектів виникаючі перерви чи зміни у виконанні робіт призводять до підвищення витрат і до виділення додаткового часу на їх виконання, що згодом викли­кає додаткові витрати, заборгованість.

На основі аналізу можна побудувати модель, що дозволяє ана­лізувати наслідки нагромадження ризикових ситуацій.

У цій моделі ризики поділені на 3 категорії, що впливають на обсяг робіт, терміни і вартість їх виконання. Ці категорії ризиків представлені в 3 матрицях. Модель досліджує комбінований вплив цих ризиків на фінансове положення учасників проекту у формі одержання прибутку, збільшенні позик та ін. (рис. ЗО).

Рис. ЗО. Модель оцінки ступеня ризику для аналізу наслідків нагро­мадження ризикових ситуацій

Матриця обсягів робіт містить варіантний ряд робіт із проек­ту, що можуть мінятися залежно від застосування умов реалізації проекту. Матриця тривалості робіт містить варіантний ряд да­них про тривалість робіт із проекту залежно від зміни умов.

Матриця вартості містить імовірні позови підрядчика, що мо­жуть виникати через зміни в обсягах робіт і затримок їх виконан­ня з урахуванням умов контракту, інформаційних процесів і т.ін.

Блок розрахунку критичного шляху визначає можливі за­тримки в завершенні окремих робіт, фронтів робіт і проекту в цілому.

Метод дозволяє розділити цей складний комплекс ризиків на керовані складові і зробити висновки про ймовірність прояву і ступеня наслідків досліджуваних ризиків.

Аналітичний метод. Аналіз економічної літератури, присвячений проблемам оцінки ступеня ризику за допомогою використан­ня аналітичного методу, показав, що його варто звести до декількох взаємозалежних етапів.

На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної об­робки інформації, що містить у собі:

1) визначення ключового параметра, щодо якого проводиться оцінка конкретного напряму діяльності суб'єкта;

2) добір факторів, що впливають на діяльність організації, а отже, і на ключовий параметр;

3) розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах кон­кретного процесу;

4) сформовані в такий спосіб послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити не тільки загальну економічну ефек­тивність досліджуваного напряму діяльності, а й виявити її зна­чення на кожній зі стадій.

На другому етапі будуються діаграми залежності обраних ре­зультуючих показників від величини вихідних параметрів. Зістав­ляючи між собою отримані діаграми, можна виділити ті основні показники, що найбільше впливають на даний вид (чи групу видів) банківської діяльності.

На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найпростіше при цьому може бути розрахована кри­тична точка чи точка беззбитковості, що показує мінімально при­пустимий обсяг послуг для покриття витрат банку.

Під час четвертого етапу аналізується (на підставі отриманих критичних значень ключових параметрів і факторів) чи вплива­ють на них можливі шляхи підвищення ефективності й стабіль­ності роботи банку, а отже, і шляху зниження ступеня ризику, що визначається одним з попередніх методів.

При управлінні ризиком на централізованому рівні централь­ний банк встановив норматив, що характеризує максимальний розмір ризику (Н^) на одного позичальника. Він розраховуєть­ся за формулою ***

де Р — розмір ризику банку (сукупна сума зобов'язань позичаль­ника банку щодо кредитів, а також 90 % забалансових зобов'я­зань, виданих банком відносно до даного позичальника, що пе­редбачають виплату в грошовій формі); К — капітал банку.

При цьому із сукупної суми зобов'язань позичальника ви­ключається заборгованість за позикою під заставу державних цінних паперів — 90 % від суми залишку, а також іншої забор­гованості за позикою, оформлені заставними зобов'язаннями під матеріальні цінності, акції підприємств і банків — 40—70 % від суми залишку.

Максимально припустиме значення нормативу Н™^л* встанов­лено:

• щодо комерційних банків, створених на базі спеціалізованих банків — 1,0;

• щодо банків, створених протягом 1990—1991 років — 0,75;

• щодо банків, організованих протягом 1988—1989 років — 0,5.

При цьому розмір ризику банку на одного позичальника не може перевищувати 10 % суми активів банку, а сума кредиту (наданого одному позичальнику) не повинна перевищувати суму власних коштів позичальника.

Попередня формула є абстрактною величиною, яка при виборі проекту не враховує безлічі об'єктивних факторів — політичного та економічного стану країни, інфляції, суперечливості законодав­чих актів тощо.

Правилом класичної ринкової економіки вважається, що про­екти, які припускають найбільш високий очікуваний прибуток, супроводжує також і найбільший ризик. При підготовці даних для аналізу фінансової заможності проекту принципово важли­вим є вибір розрахункової грошової одиниці.

У світовій практиці в цій якості виступає, як правило, «по­стійний долар» чи інша стабільна грошова одиниця таких країн як ФРН, Швейцарія, Франція, Японія, Великобританія.

Аналіз чутливості моделі. Аналіз чутливості моделі складаєть­ся з таких кроків:

• вибір основного ключового показника, тобто параметра, щодо якого і провадиться оцінка чутливості. Такими показниками можуть служити: внутрішня норма прибутковості — g_g, або чис­тий приведений дохід — W;

• вибір факторів (рівень інфляції, ступінь стану економіки тощо);

• розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійснення проекту: пошук, проектування, будівництво, монтаж і налагодження устаткування, процес повернення вкладених коштів.

Сформована таким чином послідовність витрат і надходжень дає можливість визначити фінансові потоки для кожного момен­ту часу, тобто визначити показники ефективності.

Спочатку будуються діаграми, що відображають залежність обраних результуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отримані діаграми, можна визна­чити «ключові» показники, які найбільше впливають на оцінку проекту.

Потім визначаються критичні (для проекту) значення ключо­вих параметрів. Найпростіше може розраховуватись «точка без­збитковості», що виражає мінімально припустимий обсяг послуг, при якому проект не приносить прибутку, але й не виявляється збитковим.

Якщо проект фінансується за рахунок кредитів, то критичним значенням буде та мінімальна величина ставки, за якої проект не зможе погасити заборгованість. Надалі може бути отриманий варіант припустимих значень, у межах якого проект виявляєть­ся ефективним (щодо прибутковості) з фінансової й економічної точок зору.

Аналіз чутливості дозволяє фахівцям з проектного аналізу вра­ховувати ризик і невизначеність. Якщо проект виявиться чутли­вим до зміни обсягу виробництва продукції проекту, то варто при­ділити більше уваги програмі навчання персоналу і менеджмен­ту, а також іншим заходам для підвищення продуктивності.

Разом з тим аналіз чутливості має два серйозних недоліки. Він не є всеосяжним, тому що не розрахований для обліку всіх можливих обставин.

Крім того він не уточнює ймовірність здійснення альтернатив­них проектів.

Метод аналогій. При аналізі ризику нового проекту дуже ко­рисними можуть виявитися дані про наслідки впливу несприят­ливих факторів ризику на інші проекти.

Суть методу використання аналогів полягає у тому, що при аналізі ступеня ризику визначеного напряму діяльності суб'єкта доцільно використовувати дані про розвиток таких самих анало­гічних напрямів у минулому.

Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі ін­формації, отриманої з різних джерел. Отримані в такий спосіб дані обробляються з метою виявлення залежностей між планованими результатами діяльності й обліком потенційних ризиків.

Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідно виявити ступінь ризику з будь-якого інноваційного на­пряму діяльності банку, коли відсутня сувора база для порівнян­ня, краще знати минулий досвід, навіть якщо він не відповідає сучасним умовам.

При використанні методу аналогій слід дотримуватися певної обережності. Навіть у правильних випадках невдалого завершення проектів дуже важко створити передумови для майбутнього ана­лізу, тобто підготувати вичерпний і реалістичний набір можли­вих сценаріїв зривів проектів. Справа в тому, що для більшості негативних наслідків характерні певні особливості.