11.1.5. Вплив регулятивної функції центрального (націо­нального) банку на методи управління активами і пасивами

Регулятивна функція центрального (національного) банку по­лягає у підтриманні достатньої ліквідності банківської системи країни через встановлення граничних нормативів, яких мусять дотримуватися комерційні банки. Недотримання нормативів, що встановлює центральний (національний) банк, тягне за собою накладення на комерційні банки різноманітних санкцій — від штрафів і попереджень до позбавлення банківських ліцензій. При цьому контролюючі органи зацікавлені в підвищенні ліквідності банків за рахунок зниження прибутковості, а банки зацікавлені в підвищенні своєї прибутковості за рахунок зниження ліквід­ності. Завдання управління банком полягає в пошуку оптималь­ної прибутковості при існуючих нормативах ліквідності з ураху­ванням наявних ризиків.

Розмір власного капіталу банку є базовим при обчисленні більшості економічних нормативів, які встановлюються національ­ним (центральним) банком з метою регулювання банківської діяльності та фінансової системи в цілому. Структура власного капіталу банку з погляду віднесення тих чи інших рахунків до власного капіталу і, відповідно, впливу на рівень виконання бан­ками економічних нормативів, як правило, визначається націо­нальним (центральним) банком.

Національний банк України встановив для комерційних банків мінімальний розмір власного капіталу на 01.01.1998 р. в сумі, еквівалентній 2 млн екю, і на 01.01.1999 р. — 3 млн екю. При цьому для реєстрації комерційного банку та для діючих банків з 01.01.1998 р. встановлений мінімальний розмір статутного фон­ду в сумі, еквівалентній 1 млн екю.

В Україні на сьогодні діють такі похідні нормативи, пов'язані з розмірами власного капіталу банку.

1. Норматив платоспроможності — співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти, залежно від ступеня ризику. Цей норматив визначає достатність власного капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, характерних для різних видів банківської діяльності. НБУ встановлює коефіцієнти ризику від 0 до 100 % залежно від виду активних операцій. Наприклад, кошти до запи­тання і строкові депозити в НБУ, готівка в касі, вкладення в бор­гові цінні папери уряду та цінні папери, що рефінансуються НБУ, мають коефіцієнт ризику 0, кошти до запитання і депозити в інших банках — 50, кредити й операції з цінними паперами — 100. Норматив платоспроможності визначається за формулою ***

де К — власний капітал банку;

А — сумарні активи, зважені на відповідний коефіцієнт ризику.

Згідно з чинними в Україні стандартами норматив платоспро­можності не може бути нижчим за 8 %. Це означає, що активні операції банку з урахуванням коефіцієнтів ризику не можуть пе­ревищувати власний капітал більше ніж у 12,5 раза.

2. Норматив достатності капіталу — співвідношення власного капіталу банку і загальних активів, зменшених на суму створе­них резервів. Цей норматив встановлює достатність капіталу для проведення різних активних операцій без урахування розміру ри­зиків, властивих цим операціям. Норматив достатності капіталу визначається за формулою ***

де К — власний капітал банку;

А — сумарні активи;

Р — створені резерви.

Згідно з чинними в Україні стандартами норматив достатності капіталу не може бути нижчим за 4 %. Це означає, що активні операції банку без урахування коефіцієнтів ризику не можуть перевищувати власний капітал більше ніж у 25 разів.

Отже, чим більший власний капітал банку, тим більше можливостей для здійснення активних операцій він має, тобто тим більша база для заробляння прибутку. Але з іншого боку, мож­ливість розширення активних операцій банку обмежена місткістю ринку банківських послуг і клієнтською базою. Структурна криза, яку нині переживає економіка України, значною мірою підірвала місткість ринку з погляду наявності рентабельних проектів. Крім того, між банками розгортається жорстока конкуренція за клієнтів. У таких умовах кожен банк змушений визначати для себе оптимальний розмір статутного фонду і власного капіталу.

3. Норматив категорії капіталу визначає категорії банків за­лежно від виконання нормативів мінімального розміру власного капіталу, статутного фонду, нормативів платоспроможності й до­статності капіталу. НБУ встановив 3 категорії банків відповідно до цих параметрів.

До першої категорії належать банки, що не виконують вище­вказаних нормативів. Такі банки підлягають реорганізації, тобто закриттю або злиттю з іншими банками.

До другої категорії належать банки, що не підпадають під першу категорію, але мають негативний фінансовий результат, тобто перевищення видатків над прибутками, у поточному квар­талі. Такі банки у випадку невиправлення ситуації в наступно­му кварталі переводяться на режим фінансового оздоровлення (санації), а у випадку відсутності результату за підсумками са­нації підлягають реорганізації.

До третьої категорії належать всі інші банки.

Таким чином, розмір власного капіталу банку визначає його право на існування взагалі.

4. Норматив ризику на одного позичальника визначає макси­мально припустимий обсяг активних операцій з одним клієнтом залежно від розміру власного капіталу банку. Цей норматив ви­значається за формулою ***

де З_к — сукупна заборгованість одного клієнта перед банком з отриманих кредитів, облікованих векселів і повна сума позаба­лансових зобов'язань (банківських гарантій, доручень тощо);

К — власний капітал банку.

При цьому одним позичальником вважаються «споріднені» компанії, компанії, що контролюються однією особою, фізична особа і юридична особа, де перша має значний вплив тощо.

Згідно з чинними в Україні стандартами норматив ризику на одного позичальника не повинен перевищувати 25 % власного капіталу банку. При цьому великим кредитом вважається су­купний обсяг кредитів, облікованих векселів і повної суми поза­балансових зобов'язань (гарантій, доручень тощо) стосовно одно­го позичальника або групи споріднених позичальників, який перевищує 10 % власного капіталу банку.

5. Норматив великих кредитних ризиків визначає граничний розмір великих кредитів щодо власного капіталу банку. НБУ вимагає, щоб сукупний розмір великих кредитів не перевищував8-кратний розмір власного капіталу банку. У разі порушення бан­ками цього нормативу (у 2—3 рази) значно збільшуються вимоги до платоспроможності банку.

6. Нормативи ризику на одного позичальника і великих кре­дитних ризиків стосовно інсайдерів встановлюють обмеження на проведення активних операцій із «спорідненими» з банком струк­турами. При цьому одному інсайдеру можна надавати кошти в сумі не більше 5 %, а іншому — не більше 40 % власного капіталу банку.

В сучасних умовах в Україні нормальні фінансові проекти, які є найприбутковішими з погляду фінансування, складають у серед­ньому 5—10 млн гривень. Тобто для участі у фінансуванні вели­ких проектів, а отже, і для можливості найприбутковішої роботи, банк повинен мати не менше 25—50 млн гривень власного капіта­лу. При цьому загальний обсяг різних значних проектів, які зможе фінансувати такий банк, складуть 200—400 млн гривень.

7. Нормативи максимального розміру виданих міжбанківських кредитів та рефінансування встановлюють граничні розміри роз­міщуваних і залучених міжбанківських кредитів залежно від власного капіталу банку. Перші не повинні перевищувати влас­ний капітал банку вдвічі, а другі — втричі.

8. Норматив інвестування характеризує використання капіта­лу банку для придбання часток (акцій, паїв тощо) у статутних фондах акціонерних товариств і недержавних підприємств, а та­кож недержавних боргових зобов'язань залежно від власного капіталу банку. У зв'язку з розширенням інвестиційної діяль­ності банків цей норматив у 1998 р. був значно збільшений. Раніше він становив не більше 25 % власного капіталу банку, зараз — не більше 50 %.

9. Нормативи відкритої валютної позиції банку визначають можливості банку здійснювати операції в іноземній валюті щодо обсягів продажу без зворотної купівлі іноземної валюти за на­ціональну валюту і навпаки.

Валютна позиція банку — це співвідношення між сумою ак­тивів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій самій валюті. Відкрита валютна позиція виникає тоді, коли це співвідношення не дорівнює одиниці. При цьому для банку виникає додатковий ризик зміни валютного курсу. Відкрита валютна позиція буває:

• довга — у випадку, коли сума активів і позабалансових ви­мог перевищує суму пасивів і позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті (банк може зазнати втрат при збільшенні курсу національної валюти щодо іноземної);

• коротка — у випадку, коли сума пасивів і позабалансових зобов'язань перевищує суму активів і позабалансових вимог у кожній іноземній валюті (банк може зазнати втрат при збільшенні курсу іноземної валюти щодо національної).

Операції, що впливають на стан валютної позиції банку, такі:

• купівля і продаж готівкової та безготівкової іноземної ва­люти, поточні й строкові операції (на умовах ТОД, ТОМ, своп, форвард, опціон тощо), щодо яких виникають вимоги і зобов'я­зання в іноземній валюті незалежно від способів і форм взаєморозрахунків;

• одержання або сплата банком іноземної валюти у вигляді доходів чи витрат і нарахування доходів і витрат, які врахову­ються на гривневих рахунках;

• купівля або продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

• надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

• погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті, тобто списання, які провадяться з гривневих рахунків;

• інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках в іншій валюті, у тому числі національній).

Нормативи відкритої валютної позиції банку обчислюються як співвідношення викритої валютної позиції до власного капі­талу банку, їх значення змінюється Національним банком до­сить часто, виходячи з необхідності макроекономічного регулю­вання грошової маси, і коливається в межах 15—З0 % від роз­міру власного капіталу банку.