2.1. Особливості побудови плану рахунків

Тема охоплює питання:

Особливості побудови Плану рахунків;

Структура класів Плану рахунків.

Теоретичні відомості

План рахунків фінансових банківських установ — це систематизований перелік рахунків фінансового обліку, використовуваних для реєстрації господарських операцій. Цей план як складова національної системи бухгалтерського обліку слугує для відображення бухгалтерської інформації.

План рахунків розроблено згідно із загальноприйнятими в міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, і його неодмінно мають використовувати всі банківські установи.

У процесі підготовки Плану рахунків було взято до уваги той факт, що комерційні банки та Національний банк виконують неоднакові операції. Більш того, Національний банк здійснює контрольні та наглядові функції щодо діяльності комерційних банків, вирішує питання з методології обліку. Саме тому готувалися два окремі нормативні документи: План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України та окремий План рахунків бухгалтерського обліку в Національному банку України, які було затверджено Постановою Правління Національного банку України від 21.11.97 за № 388.

План рахунків поділяється на чотири категорії та дев’ять класів (див. дод. 1).

Категорія 1-ша — балансові рахунки, які об’єднані в п’ять класів:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’я­зання.

Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби та нематеріальні активи.

Клас 5. Капітал банку.

Категорія 2-га — рахунки доходів та витрат.

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Категорія 3-тя — рахунки управлінського обліку.

Клас 8. Управлінський облік.

Категорія 4-та — позабалансові рахунки.

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Характерні особливості цього Плану рахунків такі:

● мультивалютність;

● спрямованість на управлінський облік;

● подвійний запис за позабалансовими рахунками;

● нові вимоги до аналітичних рахунків.

Зауважимо, що банківський фінансовий облік не обмежується числовою інформацією про відносини з клієнтами. Він являє собою складну й водночас чітко визначену інформаційну систему, що задовольняє потреби багатьох груп споживачів, які мають прямі або через посередників відносини з банком. З огляду на це висуваються нові вимоги до аналітичних рахунків, що також можна вважати особливістю Нового Плану рахунків: він ефективно сприятиме створенню бази економічних показників лише разом з аналітичними рахунками, тобто аналітичні рахунки невіддільні  від балансових рахунків Плану рахунків, а також від рахунків доходів та витрат.

Балансові рахунки класифікують як реальні, а рахунки доходів та витрат як умовні, тобто тимчасові.

До реальних належать рахунки активів, зобов’язань, капіталу, а отже, залишкові підсумки цих рахунків мають відбиватися в балансовому звіті.

Рахунки класів 6 і 7 кореспондують з рахунками класів 1—4 під час обліку доходів та витрат банку. Проте залишки за рахунками доходів і витрат до балансового звіту не включаються. Записи за цими рахунками нагромаджуються з початку року і подаються у звіті про фінансові результати за відповідний період. Наприкінці року різниця між загальною (річною) сумою доходів та витрат подається у балансовому звіті як результат поточного року в розділі «Капітал».

План рахунків забезпечує мультивалютний режим обліку операцій: операції в іноземній валюті згідно з їх економічним змістом відображаються за тими самими рахунками, що й операції у гривнях.

Рішення щодо мультивалютності Плану рахунків пояснюється такими міркуваннями:

● банк виконує операції у різній валюті під час розрахунків за ними, але всі вони того самого типу, що й ті, розрахунок за якими здійснюється в гривнях;

● валюта операції може бути одним із параметрів аналітичного рахунка.

Щодо управлінського обліку, то нормативними документами НБУ він не регламентується, і комерційні банки мають самостійно визначати відповідну методику обліку за ними у класі 8 Плану рахунків. Такий підхід забезпечує можливість створення системи внутрішнього контролю. Отже, банк як суб’єкт господарської  діяльності має працювати за принципом установи, що сама собою управляє.

Позабалансові операції відображаються в обліку за системою подвійного запису, що забезпечується спеціальними контррахунками.