13.1. Поняття валютних операцій та їх класифікація

Операції з іноземною валютою є відносно новою сферою діяльності для комерційних банків. Постійне підвищення курсу «твердих» валют відносно національної валюти — гривні — призвело до того, що іноземна валюта стала вигідним способом зберігання грошових заощаджень населення. З іншого боку, валютні операції варто віднести до основних форм участі комерційних банків у зовнішньоекономічній діяльності.

Збільшення обсягів експортно-імпортних операцій, поява на українському ринку підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних суб’єктів господарської діяльності, що реалізують товари та послуги за іноземну валюту, призвели до того, що в Україні поруч із національною валютою в обігу знаходяться валюти іноземні.

Комерційні банки України, володіючи валютною ліцензією, що видається Національним банком України, мають право на здійснення досить широкого спектру валютних операцій. Переду­сім йдеться про угоди щодо купівлі-продажу фіксованої суми однієї валюти за іншу. Така потреба виникає, як правило, у клієнтів банку — учасників міжнародних економічних відносин. Разом з цим, банки можуть виконувати торговельні операції за власні кошти і з власної ініціативи з метою отримання прибутку від торгівлі валютою.

Досить значними за обсягом є виконувані банками валют- ні операції неторговельного характеру. За цих умов важливою є правильна організація і постановка бухгалтерського обліку валютних операцій, зміст яких відображається за рахунка- ми, що функціонують у мультивалютному режимі записів за ними.

Тема охоплює перелічені далі питання.

Поняття валютних операцій та їх класифікація.

Характеристика рахунків для запису валютної позиції.

Облік операцій, що здійснюються через пункти обміну валюти.

Облік операцій в іноземній валюті, що виконуються за дорученнями клієнтів банку.

Облік міжбанківських обмінних операцій в іноземній валюті.

Облік власних операцій комерційного банку.

Зміст нової редакції Правил бухгалтерського обліку уповноваженими банками обмінних операцій в іноземній валюті.

Теоретичні відомості

Операція розглядається як валютна (трансакція) за умови, що у розрахунках застосовується валюта інша, ніж звітна. Зрозуміло, що звітною вважається валюта, у якій складається звітність банку. Щодо України — то це гривня.

Щодо валютних операцій банків розрізняють:

операції з рахунком клієнта;

операції з рахунком безпосередньо банку.

Валютні операції з рахунком клієнта, як правило, пов’язані з необхідністю здійснити оплату рахунків цього клієнта у валюті, що зазначається в угоді. Також до цієї групи операцій відносять депозитні та кредитні операції в іноземній валюті. Валютні операції з рахунком банку ще називають власними валютними операціями банку. Ідеться про придбання цінних паперів, матеріальних цінностей тощо за іноземну валюту.

Валютні операції також різняться за тим, скільки видів валют задіяно при розрахунку за здійсненою операцією;

Якщо до розрахунку залучено лише одну валюту, то ми маємо справу з казначейською операцією в іноземній валюті. Якщо ж дві різні валюти — то це операція обміну.

Здебільшого при здійсненні валютних операцій розрізняють три часові категорії, а саме:

дата операції — це дата відображення у бухгалтерському обліку операції в день її здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов’язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів за цією операцією;

дата валютування — це обумовлена угодою дата зарахування або списання коштів за операцією;

дата розрахунку — це дата реального зарахування або списання коштів за операцією.

Термін здійснення розрахунків за валютними операціями дає підстави класифікувати їх за способом виконання, тобто негайно, в дуже короткий термін та у довший термін.

Зрозуміло, що негайно виконуються операції при відкритті депозитних та інших рахунків в іноземній валюті, виплати з каси банку готівкової іноземної валюти.

Виконання операції в дуже короткий термін означає, що відповідно до загальноприйнятої практики розрахунки проводяться у термін, що не перевищує 2 банківські робочі дні. Цей тип операцій ще називають операцією в дії або спот-операцією. Іншими словами, дата валютування за спот-операцією настає на 2 робочі дні пізніше від дати угоди щодо цієї операції. Виконання валютних операцій у довший термін означає допустиму відстрочку розрахунків до дати, обумовленої контрактом. Ці типи операцій мають назву форвардні операції (або операції на термін).

По суті, форвард — це термін, який застосовується для обліку операції за датою валютування або датою розрахунку, які наступають через три або більше днів після того, як відбулася валютна операція.

Форвардні курси існують практично для всіх валют, які вільно конвертуються. Там, де існують форвардні ринки, розрахунки за валютними операціями можуть відстрочуватися навіть на декілька років. Дати валютування за форвардними угодами визначаються спеціальними правилами. Насамперед орієнтуються на дату спотової операції. Дати валютування, які визначаються через місяць від спотової дати, називають прямими датами. Всі інші форвардні дати прийнято вважати нестандартними.

При виконанні форвардної угоди важливо передбачити можливі зміни у курсах валют, що є предметом валютної операції. Зазвичай, ціна валюти на форвардну дату валютування відхиляється від ціни аналогічної валюти на спотову дату валютування. У цьому випадку застосовують такі умови:

в разі перевищення форвардної ціни над спотовою валюта продається та купується з форвардною премією;

в разі перевищення спотової ціни над форвардною валюта продається та купується з форвардним дисконтом.

Отже, різниця між форвардною та спотовою ціною називається премією або дисконтом. Ця різниця виражається у сумах, які додаються до спотової ціни або віднімаються від неї, аби обчислити форвардний курс.

Перелічені моменти важливо враховувати при відображенні в обліку змісту здійснюваних валютних операцій.

Класифікація валютних операцій також залежить від таких чинників:

типу події;

наміру операції.

На рис. 13.1 наведено обидва елементи класифікації.

Розглянемо ці питання дещо докладніше.

Валютна операція вважається одноразовою подією за умови, що початок її виконання та завершення, збігаються у часі.

Рис. 13.1. Класифікація валютних операцій

Прикладами цього типу операцій може бути:

обмін у касі банку іноземної валюти, що належить клієнту, на місцеву валюту або на іншу іноземну валюту;

переказ іноземної валюти за кордон за розпорядженням клієнта — власника валютного розрахунку.

Багаторазова подія стосується валютних операцій, які мають, так би мовити, операційне життя, тобто окремі елементи щодо даної валютної операції реєструються бухгалтерськими записами кілька разів.

Наведемо приклади:

спот-операції, за якими день розрахунку наступає по закінченню двох банківських днів;

позики та депозити в іноземній валюті, за якими укладається угода за початковою датою операції, відповідним розрахунком щодо погашення та процентними платежами.

На мал. 13.1 досить чітко відстежується виокремлення типів валютних операцій щодо намірів їх здійснення. Так, операція за ініціативою клієнта проводиться лише за згодою банку та за умови, що банк має можливість її виконати. Спекулятивні операції банків виникають у разі спекуляції на ринках валютою, процентною ставкою або ціною. Операції хеджування пов’язані з необхідністю страхувати можливі ризики, які супроводжують валютні операції.

Проводячи арбітражні операції, банки намагаються отримати певну вигоду (грошову) від нестандартних ситуацій на валютних ринках.

Для розуміння механізму обліку валютних операцій необхідно згадати, що новий План рахунків є мультивалютним. Отже, виникнення прав (активу) або зобов’язань (пасиву) в іноземній валюті буде відображатися на тих самих рахунках, що й гривневого активу чи зобов’язання. Водночас банки можуть проводити розрахунки у багатьох валютах іноземних держав. Як уже зазначалося, валюта розрахунків є параметром аналітичного обліку. Залишки коштів в іноземній валюті, які формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями) у відповідних валютах, мають назву валютної позиції банку.

За умови, що залишки коштів за всіма рахунками у конкретній валюті показують баланс, ми зазначаємо закриту валютну позицію. Різниця між залишками коштів у іноземній валюті, що формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями у відповідних валютах) спричиняє відкриту валютну позицію. Саме така ситуація не виключає можливість отримати як додаткові прибутки, так і додаткові збитки при зміні обмінних курсів валют.

У разі перевищення суми пасивів та позабалансових зобов’я­зань над сумою активів та позабалансових вимог ми ведемо мову про коротку відкриту валютну позицію. За протилежною ситуацією, тобто коли сума активів та позабалансових вимог перевищує суму пасивів та позабалансових зобов’язань, виникає довга відкрита валютна позиція.

Як правило, валютні операції, які виконуються у двох різних валютах, і впливають на розмір валютної позиції банку. До них відносять такі операції:

купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, у тому числі строкові операції (на умовах форвард, спот), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат та нарахованих доходів і витрат;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не впливають на розмір відкритої валютної позиції операції в іноземній валюті, які здійснюються в одній і тій самій валюті, а відтак записуються у рівних сумах за дебетом і кредитом рахунків у валюті. Прикладом такої операції є продаж іноземної валюти за гривню за заявою клієнта, щодо якої в обліку проводяться записи:

Д-т Валютний рахунок клієнта

К-т Валютний коррахунок банку

— при отриманні еквівалента в гривні

Д-т Коррахунок банку в гривні

К-т Поточний рахунок клієнта в гривні.

Закономірно постає запитання про те, як розуміти вираз «еквівалент». Спробуємо це пояснити наступним чином. Припустимо, що клієнт надав розпорядження банку на переказ 5000 доларів США в адрес постачальника, який є резидентом США. Для того, щоб дебітувати поточний рахунок свого клієнта в гривнях, банк повинен визначити суму в гривнях, яка буде рівнозначна 5000 доларам США. Тобто банк має віднайти параметр обміну доларів на гривню, який називається обмінним курсом. Принципи мультивалютного обліку передбачають, що результати та зміст проведених валютних операцій будуть відображені у фінансовій звітності банку у національній валюті. Існування багатьох іноземних валют потребує обчислення курсів обміну національної валюти на всі іноземні. Для того щоб полегшити цю роботу, доцільно виконувати такі обчислення, узявши одну центральну валюту, наприклад долар США (далі — долар). Більшість країн установлюють котирування на ціновій основі, визначаючи, скільки одиниць національної валюти можна одержати за одну одиницю іноземної. Котировки іноземних валют можуть визначатися різними способами. Найпоширенішими є два: прямий та непрямий.

Прямий передбачає, що котировка іноземної валюти відбувається із урахуванням кількості одиниць місцевої (національної валюти — гривні), яка потрібна для обміну на одну одиницю іноземної валюти.

Непрямий виходить із кількості одиниць іноземної валюти, яка потрібна для обміну за одну одиницю місцевої.

При вживанні термінів «прямий» та «непрямий» спосіб котирування необхідно брати до уваги безпосередніх учасників зовнішньоекономічної діяльності. Так, у разі котировки 1,8325 дойч­марок до одного американського долару німецька сторона вважатиме прямим способом котирування, а американська — непрямим. Щоб уникнути подібного, зазвичай вживають інші терміни, а саме: американська та європейська система котирування.

Котирування іноземної валюти при застосуванні американської системи відбувається виходячи із кількості одиниць американських доларів, яка потрібна для обміну на одну одиницю іноземної валюти. Європейська система передбачає, що котирування іноземної валюти відбувається на основі кількості одиниць іноземної валюти, яка потрібна для обміну за один американський долар.

Для того, щоб визначити курс за європейською системою за умови, що відомий курс за американською (або навпаки), варто просто поділити одиницю на відомий курс, тобто:

або навпаки:

Наприклад:

Американська та європейська системи котирування описують курси обміну, які стосуються американського долара. Разом з цим, поширеними є курси інших валют. Їх називають крос-курси. За умови, що дві валюти котируються за однаковою системою (європейською чи американською), то для визначення крос-курсу необхідно поділити один курс на інший. Зазвичай, більша цифра ділиться на меншу.

Приклад: за європейською системою обчислено такі курси:

DEM/USD = 1.8010

FRF/USD = 6.0370

Крос-курс FRF/DEM обчислюється так:

Якщо ж одна валюта котирується за європейською системою, а друга — за американською, то для визначення крос-курсу необхідно два відомі курси перемножити. Отриманий курс відповідатиме одиницям валюти меншої вартості на одну одиницю валюти вищої вартості.

Приклад:

DEM/USD = 1.8010; USD/GBP = 1.6759

Визначаємо крос-курс DEM/GBP: обчислення:

1.8010 ´ 1.6759 = 3.0183 DEM/GBP

Примітка: За стандартами ISО код британських фунтів — GBD.