З. Методи банківського нагляду.

Процес банківського нагляду може бути проведений 2 методами:

1) регулюючим;

2) ревізійним.

Регулюючий метод здійснюється систематично за даними звітності, що регулярно представляється в НБУ. Регулювання починається до початку діяльності банку на етапі ліцензування банківської діяльності.

Після попередніх робіт з організації діяльності банку процес регулювання включає моніторинг і управління діяльністю банків.

Основні види регулювання:

1. Розкриття інформації.

Комерційні банки зобов'язані щомісячно представляти НБУ наступну звітність:

• баланс з додатком розрахунку економічних нормативів;

• звіт про кредитний портфель;

• звіт про портфель цінних паперів;

• звіт про валюту і валютну позицію;

• звіт про ризик процентної ставки;

• звіт про уявлення і погашення спорідненими особами кредиту банку

• не пізніше 5 днів після оформлення висновків місячної або річної перевірки комерційний банк зобов'язаний представити НБУ звіт про роботу зовнішнього аудиту.

• наступного дня після оформлення кредитного договору звіт про "великі" кредити.

Управління банківського нагляду НБУ має право вимагати від банку надання будь-якої іншої інформації, необхідної для виконання його обов'язків, навіть якщо вона віднесена до банківської таємниці. Одержана інформація - конфіденційна, і не підлягає розголошуванню без згоди комерційного банку.

2. Встановлення певних вимог до ліквідності балансу.

Ліквідність балансу - це здатність банку безперешкодно виконувати свої зобов'язання перед клієнтурою і іншими контрагентами.

Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів по акту покривати термінові зобов'язання по пасиву.

Вимоги НБУ виражаються у встановленні економічних нормативів, які повинні дотримувати в своїй діяльності комерційні банки.

Економічні нормативи представляють наступні показники:

• мінімальний розмір статутного фонду;

• достатність капіталу;

• ліквідність балансу;

• максимальний розмір ризику на одного позичальника;

• мінімальний розмір обов'язкових резервів, що депонуються в НБУ і ін.

У практиці нагляду за діяльністю комерційних банків НБУ широко використовує показники ліквідності балансу:

• поточної ліквідності (к2);

• короткострокової ліквідності (к3);

• загальної ліквідності (к4);

• максимального розміру ризику на одного позичальника (к5).

1) Норматив поточної ліквідності

К2 = ТО / ТА

де ТО - зобов'язання банку до запитання, зобов'язання банку строком на 1 місяць, кредиторська заборгованість перед клієнтами, а також гарантії і поручительства, видані банком з терміном виконання до 1 місяця;

ТА - ліквідні активи банку (грошова готівка в касі банку, залишки дорогоцінних металів і наявної іноземної валюти; залишки на рахунках в національному банку України і кореспондентських рахунках в інших іноземних банках), а також кошти, що інвестовані в цінні папери, інші платежі на користь банку, кредити з терміном погашення до 1 місяця. Значення К2 не повинне перевищувати 1.0.

Цей коефіцієнт свідчить про діяльність банку із залучення коштів у внески до запитання і депозити терміном погашення до 1 місяця в залежність від можливості їх розміщення у високоліквідні активи банку, в позики терміном погашення до 1 місяця, в цінні папери, які легко реалізуються. Інакше кажучи, можливість погашення поточних зобов'язань розглядається з позиції конвертованої поточних активів в грошову готівку.

2) Співвідношення суми короткострокових зобов'язань банку і короткострокових активів розраховується таким чином:

К3 = До / НО

де До - зобов'язання до запитання, зобов'язання строком до 3 місяців, кредиторська заборгованість по інших платежах, гарантії і поручительства терміном виконання до 3 місяців;

НО - ліквідні активи, засоби, інвестовані в цінні папери, кредити терміном погашення до 3 місяців, інші платежі на користь банку.

Значення К3 встановлюється також не вище 1,0. Це означає, що розміщені банком короткострокові активи можуть бути нижче за загальну суму короткострокових зобов'язань банку. Тим самим для банків обмежена можливість видавати позики господарюючим суб'єктам з тривалістю періоду оборотності оборотних коштів, що перевищують 3 місяці.

3) Норматив загальної ліквідності відображає співвідношення сукупності зобов'язань банку і загальної суми активів і обчислюються за формулою:

К4 = З / ЗА

де З - загальна сукупність всіх зобов'язань банку;

ЗА - загальний розмір активів банку.

Значення нормативу не повинне перевищувати 0,95. Дотримання нормативу спонукає банки розміщувати в активні операції всі залучені кошти.

Інакше кажучи, платоспроможним вважається банк, сума реальних активів якого перевищує суму фактичного залучення грошових коштів.

4) Показник максимального розміру ризику на одного позичальника розраховується за формулою:

К5 = ОД / ВК

де ОД - сукупна заборгованість за позиками одного позичальника і 50% суми забалансових зобов'язань, виданих відносно цього позичальника (зобов'язань боржника);

ВК - власний капітал банку.

Значення К5 не повинне перевищувати 0,4. Світовим стандартом вважається показник 0,25 по відношенню до статутного капіталу, зокрема засновника банку - не більше 0,1. Це означає, що сума зобов'язань одного з боржників не повинна перевищувати 40% власного капіталу банку.

Про кожен випадок надання "великих" кредитів комерційний банк зобов'язаний повідомити регіональне управління НБУ. При цьому указуються: найменування позичальника, чи є він акціонером або пайовиком банка, дата уявлення, розмір і термін погашення кредиту.

Якщо сума всіх "великих" кредитів перевищує встановлену восьмикратну межу розміру власних засобів, Національним банком вносяться зміни в граничне значення показника платоспроможності.

Так, якщо восьмикратний розмір перевищений не більше ніж на 50%, то граничне значення платоспроможності подвоюється і складає не менше 16%.

Якщо ж перевищення складає більше 50%, то значення показника платоспроможності потроюється і складає не менше 24%.

Дотримання показників ліквідності контролюється щомісячно, контроль здійснюється регіональними управліннями на підставі балансів, розшифровок окремих статей балансу і розрахунків економічних нормативів, представлених комерційними банками.

Слід зазначити, що всі показники ліквідності контролюється на основі консолідованого балансу. Інформація про дотримання показників прямує Управлінню контролю нормативів НБУ. Відносно банків, що допустили вперше порушення нормативів ліквідності, пред'являється вимога в місячний термін привести їх у відповідність з нормативами. При невиконанні цієї вимоги з банку стягується штраф, диференційований по видах нормативів залежно від ступеня їх перевищення. До банків-порушників застосовуються інші санкції, передбачені чинним законодавством.

3. Встановлення певних вимог до достатності капіталу.

Ліквідність балансу і економічна стійкість комерційних банків залежить багато в чому від суми їх капіталів.

Для оцінки достатності капіталу використовується показник мінімально допустимого розміру статутного фонду і коефіцієнт достатності капіталу, який розраховується як відношення загального обсягу капіталу банку до суми активів, зваженої з урахуванням оцінки ризику.

Мінімально допустимий статутний фонд

- повинен гарантувати фінансову надійність банку;

- бути достатнім для виконання зобов'язань банку перед клієнтами;

- покриття можливих збитків від їх діяльності;

- створити фундамент для матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, розширення банківського бізнесу за рахунок капіталізації частини прибутку.

В Україні мінімальний розмір Статутного фонду комерційного банку диференційований:

- реєстрації статуту і отримання ліцензії на проведення банківських операцій;

- отримання ліцензії на виконання валютних операцій;

- отримання права на відкриття філіалів.

Рішенням НБУ мінімальний розмір статутного фонду встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро. Для отримання валютної ліцензії і права відкриття філіалів встановлюється підвищений розмір статутного фонду (5 млн. євро).

НБУ встановлює комерційним банкам нормативи достатності капіталу.

Достатність капіталу визначається як співвідношення всього капіталу банку з сумою активів з урахуванням ризику їх втрат.

Платоспроможність банку визначається за формулою:

К1 = ЗК / Ар • 100%

де ЗK - загальний капітал банку (основний і додатковий капітал);

Ар - активи банку, зважені з урахуванням ризику.

Мінімально допустиме значення К1 = 8%, що відповідає світовим стандартам рівня достатності капіталу.

Нормативне значення К1 означає, що активи, зважені з урахуванням ризику, не можуть більш ніж в 12 разів перевищувати власний капітал банку.

4. Регулювання кредитних ресурсів.

В цілях регулювання кредитної діяльності комерційного банку і підтримки його ліквідності НБУ створює резервний фонд кредитної системи. Резервний фонд формується шляхом резервування певної суми привернутих короткострокових ресурсів і залучених довгострокових ресурсів. При порушенні кількісних співвідношень НБУ вимагає проведення в місячний термін заходів з фінансового оздоровлення.

Ревізійний метод

Ревізійні перевірки здійснює НБУ, як основний суб'єкт державного контролю і нагляду в банківській системі.

Ревізійний метод контролю спрямований на забезпечення стабільності, надійності і законності дій комерційних банків.

Стабілізуючі заходи НБУ за наслідками ревізій:

1. Пред'явлення вимог по встановленню недоліків у фінансово-господарській діяльності з проведенням подальшої перевірки.

2. Накладання штрафних санкцій на банк або особу, відповідальну за порушення.

3. Обнародування фактів порушень і заходів дії до банків або окремих осіб.

4. Введення обмежень на відкриття філіалів, на розширення обсягів кредитування, інвестування.

5. Заміна управлінського персоналу.

6. Вимоги до збільшення капіталу.

7. Злиття банку з іншими банками, сильнішими у фінансовому відношенні.

8. Ліквідація банку.

Характер ревізійної перевірки носить і інспекція податкової служби з питань правильності сплати податків до бюджету.