34. Внесок Дж. Стігліца у сучасну ризикологію (теорія асиметричної інформації)

Проблему асиметричної інформації з точки зору менш інформованих учасників ринку на прикладі страхових компаній глибоко аналізував американський економіст Дж.-Ю. Стігліц. Він пояснив, у який спосіб вони прагнуть поліпшити своє становище, здобуваючи додаткові дані, і розробив механізм так званої "зворотної ринкової адаптації", коли погано інформовані учасники ринку одержують інформацію від краще інформованих. Одна з класичних праць Стігліца описує, як "працюють" інформаційні потоки на тих ринках страхових послуг, де компанії не володіють інформацією про рівень ризику стосовно окремих клієнтів. Автори доводять, що страхова компанія (погано інформована сторона) здатна ефективніше стимулювати своїх клієнтів (добре інформована сторона) для того, щоб вони "видали" інформацію щодо дійсного страхового ризику.

У звичайних ринкових моделях банки піднімають відсоткову ставку для того, щоб компенсувати ризик потенційного неповернення кредитів. У схемах з моделюванням асиметричної інформації банки починають квотувати пільгові кредити, щоб, використовуючи конкуренцію серед обмеженого кола претендентів, відібрати тих, котрі гарантовано повернуть кредит.

Важливим результатом зробленого Дж.-Ю. Стігліцом і С. Гроссманом аналізу фінансових ринків був парадокс Гроссмана—Стігліца: якщо ринок ефективний з інформаційної точки зору, тобто вся необхідна інформація відображається в рівні цін, то жодний з учасників ринку не матиме ефективних стимулів використати інформацію, що міститься у цінах.

Дж. Стігліц і Ротшильд встановили, що рівновага може бути двох видів: об’єднання та відокремлення. За рівноваги об’єднання всі індивідууми купують однаковий страховий поліс, а у випадку відокремленої рівноваги – різні угоди. Автори показують, що їхня модель не має рівноваги об’єднання. Поясненням цьому є те, що за такої рівноваги страхова компанія може вигідно «збирати вершки» на ринку, пропонуючи натомість угоду, більш вигідну для осіб із низьким рівнем ризику, але менш вигідну для індивідуумів високого рівня ризику. Єдиною можливою рівновагою є особлива відокремлююча рівновага, де дві відмінних угоди продаються на ринку. Одну угоду купують усі особи з високим рівнем ризику, і вона забезпечує повне покриття порівняно високого страхового внеску. Другу угоду купують усі особи низького рівня ризику, і вона гарантує незначну страхову премію з лише частковим покриттям. Як результат, кожен покупець вибирає між однією угодою без ніякої франшизи та іншою – з нижчою виплатою та франшизою.

Стаття Дж. Стігліца і Ротшильда є дуже актуальною, оскільки пояснює, чому парадигмою стала їхня класифікація: рівноваги об’єднання і відокремлення є тепер нормативними концепціями в мікроекономічній теорії взагалі та в інформаційній економіці зокрема.

Дж. Стігліц зробив великий внесок у дослідження ринків з асиметричною інформацією. У своїх працях, часто у співавторстві, він доводить, що економічні моделі можуть бути зовсім неправильними, якщо в них не братимуться до уваги інформаційні асиметрії. У праці «Раціонування кредиту на ринку з недосконалою інформацією» Дж. Стігліц і А. Вайс аналізують кредитні ринки з асиметричною інформацією. Вони показують, що для того, щоб зменшити втрати від непогашених кредитів, оптимальним для банків буде раціонування кредитів замість підняття ставки позичкового процента, як було передбачено класичним економічним аналізом. Оскільки раціонування кредиту є загальноприйнятим, то вищенаведені думки стали важливими кроками до більш реалістичної теорії кредитного ринку.