2.2. Структура класів Плану рахунків

Перший клас визначає взаємостосунки між Національним банком України та комерційними банками, а також комерційних банків між собою. За рахунками класу 1 відображаються операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, депозитами та цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України.

На прикладі структури класу 1 Плану рахунків розглянемо порядок об’єднання рахунків у розділи та групи.

Так, у класі 1 обліковуються такі казначейські інструменти, які визначають розділ (рахунки двоцифрові):

готівкові кошти 10

банківські метали 11

кошти комерційного банку у НБУ 12

кошти НБУ в комерційному банку 13

казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються Національним банком України 14

Міжбанківські інструменти обліковуються за такими розділами балансових рахунків:

кошти в інших банках 15

кошти інших банків 16

дебіторська заборгованість за операціями з банками 18

кредиторська заборгованість за операціями з банками 19

Далі на прикладі розділу 12 розглянемо деталізацію коштів, що належать комерційному банку і перебувають у Національному банку України.

У цьому разі деталізація пов’язана з трицифровими балансовими рахунками, що визначають групу, а саме:

кошти до запитання в НБУ 120

строкові депозити в НБУ 121

Уже в кожній групі визначається безпосередньо чотирицифровий номер балансового синтетичного рахунку. Так, за групою 120 це:

кореспондентський рахунок в НБУ 1200

нагромаджувальний рахунок в НБУ 1207

нараховані доходи за коштами до запитання в НБУ 1208

Як видно, нумерація проходить у порядку зростання чисел. Окремі числа пропущені, так би мовити «про запас», на випадок потреби в майбутньому відкрити нові балансові рахунки. За групою 120 це може бути в разі появи інших коштів комерційних банків у Національному банку України. Адже НБУ для досягнення цілей грошово-кредитної політики з урахуванням попиту на кредитні гроші, показників дохідності основних сегментів грошового ринку, ліквідності банківської системи сам визначає необхідні фінансові інструменти, які використовуватимуться ним у стосунках з комерційними банками. Так, з 1 січня 1999 року введено рахунок 1202 «Обов’язкові резерви страхування вкладів фізичних осіб».

У розділі 14 обліковуються цінні папери, які можуть прийматися НБУ в обмін на гроші. Рахунки цього розділу не використовуються для обліку цінних паперів, які придбані і перебувають на зберіганні у банку за дорученням клієнтів. Ці папери обліковуються за позабалансовими рахунками, а цінні папери, які не входять до переліку цінних паперів, що рефінансуються Національним банком — за рахунками класів 3 і 4.

Дуже розгалужену групову структуру мають розділи 15 і 16. За рахунками цих розділів обліковуються відповідно кошти в інших банках і кошти інших банків, а саме:

кошти до запитання 150, 160

строкові депозити 151, 161

кредити 152, 162

сумнівна заборгованість інших банків 158

За рахунками класу 2 обліковуються операції, що проводяться комерційним банком з клієнтами. Рахунки цього класу використовуються для обліку розрахунків з клієнтами (крім банків) — суб’єктами господарської діяльності, органами загального державного управління та фізичними особами. До суб’єктів господарської діяльності належать усі юридичні особи, у тому числі неприбуткові установи й організації, а також підприємці, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи.

Значна кількість рахунків класу 2 призначена для обліку кредитів, депозитів.

Кредити поділяються на кредити в поточну та в інвестиційну діяльність:

1. Кредити в поточну діяльність — кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення затрат. Кредити в поточну діяльність включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати та інші цілі. До кредитів у поточну діяльність належать:

- рахунки за овердрафтом;

- операції Репо;

- враховані векселі;

- факторингові операції;

- кредити за внутрішніми торговельними операціями;

- кредити за експортно-імпортними операціями;

- інші кредити в поточну діяльність;

2. Кредити в інвестиційну діяльність — кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах, при здійсненні ними інвестиційних вкладень. До них належать:

- кредити на будівництво та освоєння землі;

- кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі;

- фінансовий лізинг.

За рахунками класу 2 окремо виділені рахунки для обліку коштів Державного бюджету.

Кошти інших клієнтів класифіковані за видами.

1. Кошти до запитання клієнтів банку:

поточні рахунки;

кошти в розрахунках;

цільові кошти;

інші кошти.

2. Строкові депозити клієнтів банку і операції Репо:

кошти, отримані від клієнтів за операціями Репо;

короткострокові депозити;

рахунки за довірчими операціями;

довгострокові депозити;

інші.

Інша дебіторська та кредиторська заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами виділені окремими розділами.

За рахунками класу 3 обліковуються операції комерційних банків із цінними паперами, а також інші активи і зобов’язання. Облік ведеться за такими розділами:

цінні папери в портфелі банку на продаж 31

цінні папери в портфелі банку на інвестиції 32

цінні папери власного боргу 33

господарські матеріали 34

інші активи банку 35

інші пасиви банку 36

суми до з’ясування та транзитні рахунки 37

позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів 38

розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку, які розташовані в Україні 39

Зазначимо, що відповідно до нормативних документів НБУ, облік цінних паперів ведеться за кожною їх складовою частиною окремо, а саме: номінал, дисконт або премія. Саме тому за рахунками 31, 32, 33 груп виділяються окремо рахунки: неамортизована премія, неамортизований дисконт та безпосередньо рахунки цінних паперів, за якими вони обліковуються за номіналом.

За кожною групою класу 3 облік цінних паперів ведеться у розрізі контрагентів — емітентів: банків, фінансових (небанківських) установ, нефінансових підприємств і організацій.

Враховуючи основоположні принципи методу нарахування, передбачено у класі 3 окремі балансові рахунки: нараховані доходи та нараховані витрати за цінними паперами в портфелі банку на продаж, на інвестиції, власного боргу, емітованих банком. Також виділяються окремі рахунки для обліку резервів, створюваних під знецінення цінних паперів.

До речі, кількість рахунків резервів з 1 січня 1999 року значно розширено. Наприклад, у класі 1 передбачено такі.

1202 Обов’язкові резерви страхування вкладів фізичних осіб;

1590 Резерв під нестандартну заборгованість інших банків;

1591 Резерви під стандартну заборгованість інших банків;

1890 Резерв під дебіторську заборгованість за операціями з банками.

У класі 2:

2400 Резерви під нестандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам;

2401 Резерви під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам.

Введення до Плану рахунків резервів, які є контрактивними, можна вважати особливістю його побудови. Сума контрактивних рахунків зменшує облікову вартість відповідного активу: кредитного портфеля, фінансових інвестицій в цінні папери. Отже, створення резервів — це застосування у практичній діяльності банку принципу обережності.

На прикладі рахунків класу 3 можна простежити ще одну особливість нового Плану рахунків. Ідеться про рахунки дебіторської та кредиторської заборгованості.

Ми звикли до того, що вони враховувались як активно-пасивні. Отож, непоодинокими були випадки, коли при складанні звітності заборгованість за цими рахунками взаємопогашалася, що порушувало реальний стан коштів у розрахунках.

Принципи міжнародного обліку передбачають окреме відображення активів та пасивів. Саме тому рахунки дебіторської заборгованості є активними, а рахунки кредиторської заборгованості — пасивними. Отже, виконано вимогу МСБО щодо того, що всі рахунки активів та пасивів у балансі оцінюються окремо.

У класі 3 передбачено цілий ряд рахунків за обліком внутрішньобанківських операцій.

Так, за рахунками розділу 34 обліковуються господарські матеріали та малоцінні швидкозношувані предмети. За розділом 35 передбачено рахунки для обліку дебіторської заборгованості при розрахунках за податками та обов’язковими платежами (3520, 3521, 3522), за розрахунками з працівниками банку (3550, 3551, 3552, 3559).

Нараховані доходи, які за їх видами не підпадають під назви конкретних рахунків класів 1—3, обліковуються за рахунками 357 групи «Інші нараховані доходи».

Структура синтетичних балансових рахунків, що входять до 36 розділу «Інші пасиви банку», аналогічна структурі рахунків розділу 35. Це рахунки кредиторської заборгованості за господарською діяльністю банків, за податками та обов’язковими платежами, за розрахунками з акціонерами, з працівниками банку.

Рахунки розділу 39 «Розрахунки між філіями та іншими підвідомчими установами банку» призначені для здійснення розрахунків між філіями та підвідомчими установами банку. У консолідованому балансі банку (юридичної особи) на звітну дату залишки за активними рахунками розділу мають дорівнювати залишкам за пасивними рахунками розділу.

Рахунки класу 4 призначені для обліку довгострокових вкладень, основних засобів та нематеріальних активів.

Насамперед це вкладення в асоційовані компанії (410 група) і дочірні компанії (420 група).

В Інструкції НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» зазначено:

Асоційована компанія (підприємство) — це компанія, в якій інвестор (банк) має значний вплив і яка не є ні дочірньою компанією, ні спільним підприємством інвестора-банку. Такий вплив передбачає, що інвестор прямо або через дочірні компанії володіє 20 % або більшою часткою капіталу компанії. Значний вплив існує також, якщо інвестор-банк прямо або через дочірні компанії володіє часткою капіталу компанії, меншою за 20 %, але виконуються такі умови:

1) інвестор-банк має представника у Раді директорів або іншому керівному органі;

2) інвестор-банк бере участь у визначеній стратегії операцій, що проводяться компанією;

3) здійснюються досить значні операції між інвестором-банком та компанією;

4) відбувається обмін керівним персоналом;

5) банк, як інвестор, надає компанії відчутну технічну або комерційну інформацію.

Дочірня компанія — це компанія, що контролюється банком. Контроль передбачає, що материнська компанія (банк) прямо або через інші дочірні компанії володіє 50 % або більшою часткою капіталу компанії. Контроль здійснюється також, якщо материнська компанія-банк прямо або через дочірні компанії володіє часткою, меншою за 50 %, але має:

1) частку управлінських голосів у компанії, що перевищує 50 % завдяки угодам з іншими інвесторами;

2) право керувати фінансовою та виробничою політикою підприємства відповідно до статуту або угоди;

3) право призначати або звільняти більшість членів Ради директорів або іншого керівного органу;

4) право визначального голосу у Раді директорів або аналогічному керівному органі компанії.

Дохід від інвестицій в асоційовані компанії визначається за пайовим методом, який передбачає пропорційну частку відображеного у звіті прибутку компанії, в яку вкладається капітал як дохід банку-інвестора. Банк-інвестор зараховує оголошений емітентом дохід від інвестиції, в еквівалентній частці власності на збільшення цієї інвестиції.

Тому балансові синтетичні рахунки за групами 410, 420 ведуться в розрізі емітентів (банків, фінансових (небанківських) установ, інших компаній) без виділення окремих рахунків доходів, нарахованих за інвестиціями.

За групами 430, 431 відображається вартість придбаних банком прав користування землею, об’єктами промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об’єктом права власності банку і приносять дохід. Ідеться про нематеріальні активи.

Рахунки 44 розділу «Операційні основні засоби» та 45 розділу «Неопераційні основні засоби» повністю забезпечують вимоги щодо обліку придбання, руху, реалізації та списання основних фондів, які викладені у нормативних актах Національного банку України.

Якщо операційні основні засоби є банківськими активами, які використовуються для здійснення банківських операцій, то неопераційні активи не використовуються в банківській діяльності. Як одні, так і інші, обліковуються за первісною вартістю, тобто фактичними витратами на їх придбання і доведення до робочого стану. Для нагромадження цих витрат до моменту вводу основних засобів в експлуатацію призначені рахунки капітальних вкладень в основні засоби, а саме:

група 443 — в операційні основні засоби;

група 453 — в неопераційні основні засоби.

За рахунками класу 5 здійснюється облік капіталу, що є різницею між загальними сумами активів і зобов’язань банку. У фінансовій звітності капітал становить нефіксовану неконтрактну частину вимог (претензій) до активу банку. Такі вимоги виникають у момент надання акціонерами (пайовиками, засновниками) коштів банку придбанням акцій (часток). Крім того, до капіталу входять резерви, нерозподілений фінансовий результат минулих років, фонд переоцінки основних засобів та результат поточного року.

У практиці МСБО виділяються дві концепції капіталу: фізична — як показник ефективності роботи підприємства — і фінансова — як сума грошових коштів, що внесена засновниками.

У банківських системах всіх країн використовується саме фінансова концепція капіталу.

Як уже зазначалося, капітал є одним із елементів балансу банку. У новому Плані рахунків капітал обліковується у класі 5 на таких балансових синтетичних рахунках:

Рахунки класу 5 можуть кореспондувати з рахунками дебіторської кредиторської заборгованості та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів та одержання внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку переоцінюванням активів. У будь-якому іншому разі рахунки класу 5 кореспондують лише між собою.

При обчисленні суми капіталу банківської установи дебетове сальдо активних рахунків класу 5 береться з від’ємним значенням, тобто виключається із суми власних коштів.

Капітал банку - 5000 + 5010 + 5020 + 5021 + (5030 + 5040) (якщо сальдо кредитові) – (5030 – 5040) (якщо сальдо дебетові) – 5100 (якщо сальдо дебетове).

Цілком імовірно, що накопичена сума збитків (дебетове сальдо 5030) «перетягне» кредитове сальдо інших пасивних рахунків капіталу, що виводить банк на від’ємний капітал.

Підійшовши до розгляду структури рахунків класу 6 «Доходи» і класу 7 «Витрати», нагадаємо, що залишки за цими рахунками до балансу банку не входять.

Тому розглянемо, яким чином вплив прибутків або збитків банку на суму капіталу відбивається в обліку.

Наявність прибутків — це перевищення суми доходів над сумою витрат.

Доходи Клас 6

Витрати Клас 7

Прибуток

Наявність збитків — це перевищення суми витрат над сумою доходів.

Доходи Клас 6

Витрати Клас 7

Збиток

Облік підтвердженого прибутку минулих років, що залишається в розпорядженні банку після його розподілу, обліковується за кредитом рахунку 5030 «Прибутки та збитки минулих років», відповідно — збитку — за дебетом. У балансі в розділі «Капітал» залишок за рахунком 5030 показується як нерозподілений прибуток чи збиток.

Отже, результат поточного року формується за рахунок чистого прибутку, що визначається як різниця між доходами (рахунки класу 6) та витратами (рахунки класу 7), що визнаються за правилами фінансового обліку. Це означає, що всі доходи та витрати обліковуються за рахунками класів 6 і 7 незалежно від порядку оподаткування. Як наслідок, на рахунку 5030 відображається економічний, а не касовий прибуток (збиток). Саме сума економічного прибутку є показником реальної ефективності банку за відповідний період.

Рахунки класів 6 і 7 максимально наближені до показників звіту про прибутки (збитки) банку. Усі доходи і витрати поділяються на банківські і небанківські. До банківських належать ті, що безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України «Про банки і банківську діяльність». Небанківські доходи та витрати, які не відносяться до основної діяльності банку, але сприяють її здійсненню.

Банківські доходи (витрати) поділяються на такі:

процентні;

комісійні;

торговельні;

інші банківські операційні доходи (витрати).

Процентні доходи (витрати)

До цієї категорії належать доходи (витрати), які обчислюються пропорційно в часі, впливають на фінансовий результат діяльності банку та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик.

До процентних належать такі доходи.

1. Доходи (витрати) за кредитами і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, у тому числі за борговими цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані.

2. Доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

3. Комісійні, подібні за природою до процентів.

Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов’язання її надати, які визначаються пропорційно часу або пропорційно сумі вимоги (зобов’язання).

Комісійні доходи (витрати)

Комісійні — це доходи (витрати) за всіма послугами, наданими (отриманими) контрагентам.

До категорії комісійних включаються такі доходи.

1. Комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами.

2. Комісійні доходи (витрати) від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій із цінними паперами.

3. Комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін.

4. Інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Окремо за групою 620 рахунків обліковуються результати від торговельних операцій. Усі балансові синтетичні рахунки даної групи є активно-пасивними. Отже, результати бувають як позитивними, так і негативними. Отже, в економічному плані вони збільшують або доходи (позитивний результат) або видатки (результат негативний). Водночас торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі — продажу різних фінансових інструментів.

Облік отриманих результатів ведеться за такими рахунками:

від торгівлі цінними паперами на продаж 6203

від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами 6204

від торговельних операцій з іншими фінансовими інструментами 6209

Доходи (витрати) від банківської діяльності, що не належать до перелічених груп, визначаються як «Інші доходи» та «Інші витрати».

Небанківські операційні доходи і витрати поділяються на такі групи:

- адміністративні витрати;

- інші.

Адміністративні витрати пов’язані із забезпеченням діяльності банківської установи. Облік здійснюється за такими групами:

витрати на утримання персоналу 740

сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток 741

витрати на утримання основних засобів та нематеріальних активів 742

інші експлуатаційні та господарські витрати 743

витрати на телекомунікації 744

супутні небанківські операційні витрати 475

Інші небанківські операційні доходи (витрати) виникають у процесі здійснення небанківських операцій, але які є складовою діяльності банків.

До них належать доходи (витрати) від продажу основних засобів, нематеріальних активів, від орендних операцій, доходи, одержані від надання банківських послуг, а саме: аудиторські послуги, підтримка програмного забезпечення, консультації тощо.

Як уже зазначалося, результат від торговельних операцій обліковується за активно-пасивними рахунками групи 620 (6203, 6204, 6209).

Дещо інакше відображається в обліку результат від продажу основних засобів, цінних паперів на інвестиції, вкладень в асоційовані та дочірні компанії. Так, позитивний результат обліковується за рахунками класу 6 «Доходи» (відповідно 6490 та 6394), а негативний — за рахунками класу 7 «Витрати» (7490, 7394). Отже, рахунки для врахування позитивного результату пасивні, а негативного — активні.

Досить корисною для управління банком є бухгалтерська інформація щодо створення резервів. За МСБО резерви — це визнання витрат на врахування погіршення якості активів банку або підвищення ризиковості його операцій. Відрахування в резерви обліковуються за їх видами за рахунками групи 770.

Ще одна особливість класу 7 Плану рахунків. Виходячи з основоположних моментів фінансового обліку суми податку на прибуток обліковуються за рахунком 7900 А «Податок на прибуток». Іншими словами, за змістом операції податок на прибуток має характер видатків, отже, облік здійснюється у класі 7 «Витрати».

Досить об’ємною за обсягом є структура класу 9 Плану рахунків «Позабалансові рахунки». Зазначимо, що позабалансовий облік за Новим Планом рахунків враховує ряд положень міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться на рахунках балансу у тому разі, якщо він задовольняє дві вимоги.

1. Імовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбут- ню економічну вигоду, пов’язану із цим елементом активу або пасиву.

2. Цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна.

Елементи активу або пасиву, які не задовольняють ці дві вимоги, обліковуються на позабалансових рахунках.

На рахунках класу 9 обліковуються:

Вимоги та зобов’язання банку, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк піддається ризику.

Документи і цінності.

Рахунки за операціями з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками ведеться за системою подвійного запису. Характеристика рахунків — актив або пасив визначається з таких міркувань:

- Позабалансовий рахунок — активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що надані клієнтам» — активний, оскільки в разі, коли клієнт виявиться неплатоспроможним, банк змушений буде платити за наданою гарантією і дебетуватиме рахунок балансу «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями».

- Позабалансовий рахунок — пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов’язання з кредитування, які отримані від банків» — пасивний, оскільки в разі, коли банк скористається, наприклад, кредитною лінією, він кредитуватиме рахунок балансу групи 162 «Кредити, які отримані від інших банків».

Для відображення операцій за системою подвійного запису використовуються рахунки групи 990 та 991.

Усі рахунки класу 9 поділяються на 3 частини.

1. Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку операцій, які несуть різні ризики для банку. Це ось що:

- зобов’язання і вимоги за усіма видами гарантій;

- зобов’язання з кредитування;

- зобов’язання і вимоги за операціями з валютою;

- вимоги та зобов’язання щодо цінних паперів, спотових та строкових фінансових інструментів.

За рахунками розділів 90—95 не обліковуються надані зобов’язання, за якими не існують кредитні або ринкові ризики, наприклад видані гарантії або акредитиви, за якими існує покриття у формі заставних депозитів або блокованих коштів клієнтів. При цьому такі кошти обліковуються за рахунками «Кошти в розрахунках».

За рахунками розділів 90—95 (рахунки можуть бути активними або пасивними) обліковуються безвідкличні операції лише за угодами, які мають юридичну силу. Відкличні зобов’язання не є ризиковими і можуть на розсуд банку обліковуватись у розділі 98 або позасистемно.

Рахунки розділів 96—98 слугують для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.

Рахунки розділу 99 використовуються для обліку позабалансових операцій на контррахунках методом подвійного запису. Так, рахунок 9900 є контррахунком для рахунків розділів 90—95, а рахунок 9910 — для розділів 96—98.

План рахунків несе дуже велику за обсягом інформацію щодо господарських операцій банку, але для створення бази даних (репозитарію) необхідно її значно розширити, що можливо в системі аналітичного обліку.

За допомогою Плану рахунків забезпечується виконання дуже важливої функції бухгалтерського обліку. Ідеться про запис інформації щодо операцій, які виконуються банком, та можливість відобразити результати цих операцій у балансовій та фінансовій звітності. У результаті створюються умови для проведення загального аналізу діяльності банку та прийняття відповідних управлінських рішень.

Проте для отримання звітності в розрізі всіх необхідних форм та для внутрішнього аналізу і користування цього недостатньо. Для обрахування макроекономічних показників грошово-кредитної політики, надання повної інформації про діяльність банку контролюючим органам необхідна докладна інформація про контрагентів кожної операції та параметри цих операцій, що досягається на рівні аналітичного обліку.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ АНАЛІТИЧНОГО ОБЛІКУ В КОМЕРЦІЙНИХ БАНКАХ. 3.1. Характеристика параметрів аналітичного обліку

Організація аналітичного обліку базується на нових підходах до параметрів аналітичних рахунків, що в цілому визначає окремий блок питань у загальній програмі реформування бухгалтерського обліку в банках України. Параметри аналітичного обліку та інші параметри, що деталізують інформацію про операції контрагентів (клієнтів) банку, є неодмінною умовою акумуляції бази даних для формування фінансової та статистичної звітності. Залежно від сфери застосування параметри поділяються на параметри:

контрагентів (клієнтів);

документів;

договорів;

безпосередньо аналітичних рахунків.

Усі параметри аналітичного обліку класифіковані як обов’язкові та необов’язкові.

Обов’язкові вводяться з урахуванням вимог Національного банку України щодо звітності. Крім того, вони є обов’язковою умовою занесення у комп’ютерну систему нового контрагента (клієнта) або нового аналітичного рахунку в момент його відкриття.

Необов’язкові параметри визначаються банком самостійно і можуть використовуватись при веденні управлінського обліку та організації внутрішнього контролю та аналізу.

Серед обов’язкових параметрів аналітичних рахунків визначають:

загальні;

спеціальні.

Так, загальні застосовуються до всіх рахунків, а спеціальні — до окремих груп аналітичних рахунків залежно від економічного змісту операцій, що відображаються за цими рахунками. Вони також необхідні при автоматизованому веденні окремих операцій та для надання спеціальної звітності Національному банку України.

До номера аналітичного рахунку можуть включатися лише окремі параметри з усього можливого їх набору, інші параметри зберігаються поза номером рахунку і використовуються при виконанні операцій та побудові звітності.

Організацію зв’язку між Планом рахунків та параметрами аналітичного обліку при формуванні звітності ілюструє рис. 3.1.

Рис. 3.1. Взаємозв’язок Плану рахунків з аналітичними рахунками

Формування номера аналітичного рахунку

Усі номери рахунків аналітичного обліку крім рахунків бюджету формуються за такою схемою:

АААА В ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ

1. АААА — номер балансового рахунку (4 знаки).

2. В — ключовий розряд (1 знак).

3. ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ — інформація про аналітичний рахунок (до 9 знаків).

Довжина номера рахунку не є фіксованою. Максимальна довжина номера рахунку становить 14 цифр, мінімальна — 5 цифр.

Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ визначається банком самостійно. До складу цього сегмента може включатись код контрагента, порядковий номер рахунку, номер філії, код валюти тощо. У разі потреби банки можуть самостійно збільшувати кількість необхідних атрибутів поза номером рахунку.

Дещо інакше проводиться нумерація рахунків доходів бюджету. Нумерація рахунків 2500 «Кошти бюджетів України до розподілу» і 2510 «Кошти Державного бюджету України», а також кошти позабюджетних фондів за балансовими рахунками № 2560 «Державні позабюджетні фонди» і 2561 «Галузеві позабюджетні фонди» (лише щодо Галузевих фондів охорони праці) ведеться за такою схемою:

АААА В 7 ССС NNN ЕЕ

1. АААА — балансовий рахунок (4 знаки);

2. В — контрольний розряд (1 знак);

3. ССС — символ звітності банку (3 знаки);

4. NNN — код міністерства (3 знаки);

5. ЕЕ — додаткова характеристика рахунку (до 2 знаків).

Розряди ССС (символ звітності банку) і NNN (код міністерства) заповнюються відповідно до бюджетної класифікації, що розсилається комерційним банкам у пакеті довідників до формування економічних показників для надання звітності. При цьому розряди NNN набувають значення коду міністерства лише за символами звітності ССС - 068, 002 або 093. За іншими символами замість коду міністерства заповнення цього символа не регламентується і може виконуватися комерційними банками на власний розсуд.

Додаткова характеристика рахунку може вміщувати, зокрема, порядковий номер відділення Державного казначейства.

Ключовий розряд — розряд у номері аналітичного рахунку та контрольний розряд при нумерації рахунків доходу бюджету призначений для перевірки вірогідності номера рахунку та захищає інформацію від суб’єктивних помилок оператора при внесенні даних. Розроблено спеціальні алгоритми їх обчислення. Усе це виконують у банку спеціальні підрозділи комп’ютеризації.

Питання організації аналітичного обліку викладені в окремому нормативному документі Національного банку України «Порядок ведення аналітичного обліку установами банків України», який затверджений постановою Правління від 30.12.97 за № 466.