3.1. Основи державного регулювання соціального страхування. Соціальна політика

Вплив держави на сферу розподілу та перерозподілу доходів за ринкових умов здійснюється шляхом державного регулювання соціального страхування. За конкретних умов становлення ринкової економіки держава бере на себе завдання і відповідальність виступати гарантом соціальних прав всіх своїх громадян і формує законодавчу базу забезпечення їхньої життєдіяльності. В цьому полягає захисна соціальна функція держави і на цьому будується стратегія її соціальної політики.

Державне регулювання соціального страхування являє собою діяльність держави, спрямовану на створення та підтримання ефективного функціонування системи соціального страхування населення. Державне регулювання соціального страхування – це не разовий акт встановлення розміру мінімальних соціальних гарантій чи соціальних допомог, а комплексний вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Головною метою державного регулювання соціального страхування є формування національної системи, здатної виконувати наступні функції:

• охоплення соціальним страхуванням усього населення країни;

• ефективний захист населення від потенційних соціальних ризиків;

• забезпечення стабільної роботи всіх соціальних інститутів у сфері соціального страхування населення;

• підтримання гармонійного розвитку державного та приватного сектору соціального страхування;

• акумуляція довгострокових інвестиційних ресурсів для розвитку економіки.

Метою державного регулювання соціального страхування є:

• розроблення та втілення у життя єдиної соціальної політики;

• гарантування права громадян на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

• створення умов для стабільної та ефективної діяльності системи соціального страхування, яка охоплює державні та приватні страхові фонди;

• забезпечення дотримання законів, нормативних та інших підзаконних актів усіма учасниками системи соціального страхування (державними органами, роботодавцями, працівниками);

• подальше реформування системи соціального страхування з метою створення такої національної системи, яка, з одного боку, забезпечувала найбільш повний соціальний захист усіх верств населення, а, з іншого боку, не була фінансово обтяжливою для держави та суспільства.

Державне регулювання соціального страхування реалізується через розроблення та втілення в життя соціальної політики держави.

Соціальна політика являє собою систему правових, організаційних і регулятивно-контрольних заходів з управління соціальними процесами суспільства, сформовану на певному історичному етапі під впливом об’єктивних законів суспільного розвитку. Сучасна соціальна політика базується на наступних взаємопов’язаних принципах:

• економічна спрямованість суспільства на створення передумов до ініціативної і свідомої діяльності кожного громадянина в досягненні свого добробуту;

• комплексність взаємозв’язків та розподілу відповідальності всіх рівнів соціального управління;

• забезпечення ефективності суспільного виробництва та консолідації суспільних відносин;

• врахування інтересів і потреб членів суспільства в усіх сферах життє­діяль­ності, на всіх стадіях життєвого циклу і для всього населення;

• диференційований підхід до груп населення залежно від рівня їх працездатності й засобів отримання доходів;

• компенсаційність, цільовий характер, адресність, конкретність заходів, спрямованих на задоволення потреб та інтересів кожної людини протягом усього її життя;

• забезпечення соціальної справедливості;

• використання механізмів фінансового самоврядування;

• поєднання державних, комерційних і добродійних засад у соціальному забезпеченні;

• запровадження змішаних форм фінансування соціальних заходів та механізму складання соціальних бюджетів як засобу забезпечення збалансованості доходів і витрат;

• пріоритетність стимулювання і соціальної підтримки трудової активності населення;

• гарантованість юридичного захисту соціальної політики.

Відповідно до статті 96 п.6. Конституції України закони держави визначають “основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки”. Отже, державна політика соціального захисту опирається на багатовекторність задоволення потреб суспільства через підвищення ролі трудового доходу, захисту населення від зростання цін, гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму, реалізації заходів щодо недопущення росту безробіття, нарощування підтримки соціально незабезпечених категорій громадян, індексації заробітної плати, впровадження механізмів субвенцій.

Забезпечуючи конституційно закріплені соціальні гарантії громадян, держава свою діяльність концентрує на розробленні та контролі за дотриманням законів, щодо соціальних відносин, а також заходів із забезпечення некомерційної діяльності, пов’язаної з соціальною сферою, організації благодійних фондів, умов отримання міжнародної допомоги. Основний акцент при цьому ставиться на формуванні бюджетної політики і її орієнтації на розв’язанні актуальних соціальних проблем.

Для реалізації соціальної політики використовуються правові, адміністративні, економічні та соціально-психологічні методи (рис.3.1).

Рис.3.1. Методи державного регулювання соціального страхування

Правові методи державного регулювання є важливою функцією держави, яка виконується завдяки правовим нормам з регулювання відносин у сфері соціального страхування і створенням юридичних гарантій нормального функціонування кожного суб’єкту соціальних відносин, тобто прийняття державними органами в межах їх компетенції чітко сформульованих правових актів з регулювання соціального страхування. Враховуючи важливість системи соціального страхування для забезпечення достатнього рівня життя більшості населення країни, законодавче регулювання соціального страхування населення впливає на національну безпеку країни. Ключовим аспектом цього процесу є прийняття законодавства, яке дає змогу регулювати найважливіші аспекти соціального страхування і створювати необхідні управлінські структури з певною сферою і рівнем їх правової відповідальності за реалізацію прийнятих законів.

Адміністративні методи державного регулювання соціального страхування є конкретизацією правових методів через прийняття підзаконних нормативно-правових актів. На даний час адміністративні методи державного регулювання соціального страхування направлені на забезпечення стабільної роботи системи соціального страхування, шляхом створення і реалізації нормативних адміністративних і інших підзаконних актів і контролю за їх виконанням.

Економічні методи сприяють створенню державою таких умов, щоб учасникам системи соціального страхування було вигідно діяти так, як цього бажає держава. При цьому держава шляхом формування відповідної нормативно-правової бази впливає на економічні інтереси об’єкта управління (наприклад, шляхом надання певних податкових пільг щодо оподаткування коштів, що спрямовуються на недержавне пенсійне страхування, держава, таким чином, стимулює розвиток даної форми соціального страхування).

Соціально-психологічні методи державного регулювання соціального страхування – це методи, орієнтовані на створення і ефективне використання соціально-психологічного потенціалу суспільства і його окремих індивідів. До методів соціально-психологічного управління відносяться: встановлення і розвиток соціальних норм поведінки, створення суспільних ідеалів, мотивація праці, підтримання сприятливого соціально-психологічного клімату в суспільстві, соціальне планування. Дані методи регулювання нерозривно пов’язані з законами держави.

Сучасні механізми державного регулювання соціального страхування населення з боку держави здійснюються шляхом використання різних форм соціального забезпечення. Зокрема, встановлення та періодичного перегляду мінімальних споживчих бюджетів прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, створення фондів соціальної допомоги, пенсійних фондів, індексації доходів та заробітної плати, формування державних страхових фондів на непередбачені обставини. Тобто, це ті заходи, що входять у сферу державного регулювання через використання механізмів забезпечення. Ці заходи і механізми їх реалізації охоплюють значний спектр соціальної підтримки населення, мають свою логічну структуру і послідовність та полягають у розробленні соціальних прогнозів, концептуальних (бюджетних) послань, впровадження нормативів та соціально-економічних стандартів, розроблення цільових програм як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Вони включають також механізми реалізації програм, наприклад, оподаткування заробітної плати та доходів населення, ціноутворення, використання системи граничних цін на окремі соціальні послуги, товари тощо. Узагальнюючою формою державного регулювання соціального страхування є розроблення системи показників, які характеризують стан та динаміку зростання рівня життя населення. До таких показників відносяться: обсяг та структура доходів населення, споживання матеріальних благ та послуг; соціальні гарантії малозабезпеченим верствам населення (доходів та споживання); стан споживчого ринку. Загальними показниками оцінки соціально-економічного стану є фактичний та перспективний баланси грошових доходів та видатків населення, в яких відображені джерела грошових надходжень, їх обсяг, структура. Розрахунки використовуються для визначення пропорцій між доходами (грошовими) та роздрібним товарообігом, заощаджень та можливих платних послуг. Ці показники балансу відображають стан соціального забезпечення населення, сприяють визначенню ступеню забезпеченості його грошовою готівкою, дають уявлення про реальні доходи населення та його платоспроможність.

Розглядаючи сучасні важелі державного механізму соціального захисту, слід звернути увагу на те, що вони склалися в кризовий період, період початку переходу до ринкових відносин. Нові умови викликають потребу розроблення і впровадження нових механізмів в системі соціально-економічних відносин. Так, з поглибленням ринкових відносин процес реформування системи соціального захисту повинен виходити з двох суттєвих принципів, а саме:

а) переорієнтації на формування соціальної свідомості до самозахисту;

б) зведення соціально-захисних функцій держави до всебічного законодавчого забезпечення підтримки найменш захищених, неконкурентоспроможних верств населення, а також формування ринкових засад щодо соціального захисту з оптимізацією перерозподілу економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, місцевою владою, підприємствами і громадянами.