8. 3. 3. Комплексні статті собівартості

Комплексні статті собівартості за ступенем їхньої залежності від виробництва або реалізації продукції розподіляють на умовно-постійні та умовно-змінні. Умовно-постійні витрати безпосередньо не залежать від зміни обсягу продукції за допомогою методу прямого рахунку не можна розподілити комплексні витрати на постійні і змінні, тому що деякі з них можуть належати до тих або інших.

У практиці роботи до умовно-постійних належать адмініст­ративні, загально-виробничі та витрати на збут. На зміну умовно-змінних витрат впливають такі чинники першого порядку: зміна обсягу і структури продукції; зміна кошторису витрат.

Джерелами інформації для аналізу комплексних статей собівартості є: форми річного звіту, кошториси загально­виробничих, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат. Для вивчення динаміки комплексних статей собівартості й оцінки виконання завдання складають таблицю за формою 2.

Виконання завдання щодо умовно-змінної частини витрат оцінюють за даними форми 3.

У зв’язку з тим, що жодний вид комплексних витрат не є в усіх випадках постійним або змінним, доцільно застосовувати економіко-математичні прийоми і стандартні програми розрахунку даних на сучасній комп’ютерній техніці.

Форма 2

При аналізі загальновиробничих витрат варто вивчити організаційну структуру суб’єкта господарювання і її оптимальність, що дасть змогу розглянути можливість для спрощення структури управління, а також оптимізації за рахунок автоматизації процесів керування й інженерного забезпечення виробництва. Аналіз загальновиробничих витрат необхідно поєднати з вивченням економічності функцій забезпечення життєздатності суб’єкта господарювання.

Форма 3

При аналізі адміністративних витрат необхідно виділити вплив змін умов продажу продукції, сервісного обслуговування, розши­рення ринку організації зовнішньоторговельних зв’яз­ків й ін.

Оперативний аналіз комплексних статей собівартості полягає у контролі за виконанням їхніх кошторисів. Поділяти їх на умовно-постійні й умовно-змінні та виявляти суму економії або перевитрат у зв’язку зі змінами обсягу виробництва продукції щодня недоцільно, тому що це не має для оперативного управління істотного значення. Достатньо такі розрахунки робити 2 – 3 рази на місяць.

Особливу увагу необхідно приділяти виявленню непродук­тивних витрат, зокрема заробітної плати і відрахувань на соціальні потреби за час простою; доплат за цей час у зв’язку з використанням робітників на роботах, що потребують застосування менш кваліфікованої праці; вартості енергії і палива, спожитих за час простою. Ці витрати можна визначити за даними актів про простої. Непродуктивними витратами доцільно також вважати нестачі й псування сировини (матеріалів) та готової продукції у цехах.

Оперативний аналіз витрат електроенергії, пари, води, газу залежить від способу вимірювання їх витрат на виробництво. Якщо ці витрати визначають за допомогою вимірювальних приладів (лічильників, водомірів, паромірів), то суму їх впливу на собівартість продукції знаходять шляхом множення відхилення фактичних витрат від планових на планову ціну одиниці.

Якщо вимірювальні прилади в місцях споживання відсутні, енергетичні витрати вираховують по підприємству загалом і розподіляють по споживачах залежно від часу роботи освітлювальних або інших приладів, що споживають відповід­ний вид енергії, чи за питомою нормою витрат.

Велику увагу приділяють аналізу витрат на утримування апарату управління. Джерелами інформації для цього є кошториси витрат, дані поточного бухгалтерського обліку, наприклад журнал-ордер № 5 відомість 5.1, відповідні машинограми, первинні документи (авансові звіти, видаткові касові документи, накази про зарахування, переміщення і звільнення тощо).

У процесі аналізу перевіряють фактичне виконання кошторису, а також відповідність виконуваних працівниками функцій займаним посадам: вивчають витрату засобів на представницькі потреби – абсолютну їхню суму, динаміку, питому вагу в загальній сумі витрат й ін.

Завершальним етапом аналізу є вивчення резервів зниження собівартості. Для реального вирішення питання про резерви необхідно глибоко вивчати галузеві (специфічні) чинники формування собівартості.