1. 24. Аналіз платежів при торговельних операціях

В Україні склалася ситуація, коли в ряді галузей виробництва триває спад виробництва, а курс гривні утримується штучно на відповідному умовно стабільному рівні. Таким чином, реально курс гривні падає, оскільки відбувається спад виробництва, а фіктивно, за умови відповідних фінансових дій Нацбанку, утримується на відповідному рівні.

Нині грошова маса безготівкових і готівкових коштів в Україні становить близько 25 млрд. грн. У той же час взаємна дебіторська і кредиторська заборгованість юридичних та фізичних осіб в Україні сягнула суми у 150 млрд. грн. Виникає запитання, яким чином при такій величині грошової маси, як ВНП, можна погасити цю шалену суму – взаємозабор­гованість між юридичними та фізичними особами. Таким чином, криза неплатежів загнала українську економіку в глухий кут. Усі винні державному та місцевим бюджетам. Тому в бюджеті нема коштів для виплати заробітної плати бюджетникам і пенсій, для реалізації програми соціального захисту населення. Купівельна спроможність громадян зведена до мінімуму, і навіть підприємства, що виробляють конкуренто­спроможну, високотех­нологічну продукцію працюють на склад. Тому не розірвавши це зачароване коло кризи неплатежів, годі сподіватися на вихід України з економічної кризи. У державі має бути розроблена комплексна програма подолання кризи неплатежів. Одним з елементів цієї програми, як би це крамольно не звучало, є виважена емісія грошової маси в Україні для того, щоб вирішити питання або принаймі послабити тиск на економіку кризи неплатежів.

Зупинимося ще на одному аспекті вирішення проблеми неплатежів. Нині українська економіка працює за «печерним» методом. Товари і послуги надають переважно шляхом передоплати. Так не працюють ніде у світі. У світі працюють й оплачують будь-які товари і послуги, але за допомогою акредитивів, чеків, короткотермінових кредитів. Одним із найпоширеніших видів короткотермінового позабанківського кредиту є вексель, який передбачає, що сьогодні той, хто закупив товар і буде його збувати, не має реальних коштів, щоб його оплатити. Однак будь-який виробник зацікавлений, щоб цей товар продати. Для цього існує взаємо­до­мовленість: сьогодні покупець видає вексель, що є різновидом цінних паперів, а термін оплати векселя – через 3–6 місяців залежно від виду товару, послуг і т. ін. У суму, яка закладена у вексель і передбачає оплату в термін, зазначений у векселі, закладають реальну ціну товару плюс комерційні відсотки за те, що ми фактично кредитуємо того, хто збуває продукцію, чи того, хто купує у нас сировину і буде з неї щось виробляти та потім продати. Проте це не означає, що виробник отримав вексель і 3–6 місяців повинен чекати на гроші. У векселі закладена ціна товару плюс комерційні відсотки. Отже, вартість векселя більша від ціни товару чи послуг на суму комерційних відсотків. Тому якщо товаро­виробнику і векселеотримувачеві одночасно необхідні гроші негайно, то останній може через фондову біржу або за домовленістю з іншими юридичними особами продати вексель із дисконтом, тобто за меншу ціну, або використати його як заставу для отримання банківського кредиту.

Уведення в комерційний обіг такої форми позабанківського короткотермінового комерційного кредиту, яким є вексель, обов’язково впливає на нинішні лихварські, значно завищені відсотки за кредити комерційних банків, що душать виробника, часто унеможливлюють отримання виробником оборотних коштів.

Нині разом із низкою державних і комерційних фірм розроблено матеріали та передано законопроект для того, щоб запустити вексельний обіг в Україні. Це Закон «Про внесення доповнення до пункту 2 статті 3 Декрету КМУ «Про державне мито». Адже сьогодні векселі переважно відіграють функцію оформлення безнадійних боргів з надією, що колись через 3–5 років ці борги вдасться повернути або у грошовому вимірі, або отримавши основні фонди того підприємства, що видало вексель. Це, без сумніву, не є ефективним і не сприяє ні грошовому, ні комерційному обороту в Україні загалом, але є одним із ключових засобів виходу з кризи неплатежів. Хоча лише цим кроком, звичайно, задавлену, загнану в глухий кут кризу неплатежів не вдасться вирішити.

Всі угоди в зовнішній торгівлі з іншими країнами пов’язані з платежами, тобто з переведенням грошей з однієї країни в іншу. Цим вони відрізняються від системи клірингових розрахун­ків, коли платежі між клієнтами і державними або зовнішньо­­тор­говельними банками проводять в одній країні, а кінцевий розрахунок проходить між державними банками цих країн.

У зв’язку зі зміцненням економічного стану майже всі країни Світового Співтовариства у 50-ті р. ХХ ст. перейшли від клірингових розрахунків до розрахунків у вільно конвертованій валюті.

Вільно конвертована валюта – це валюта, яку можна перевести з однієї країни в іншу без суттєвих обмежень, а також вільно продавати та купувати. У більшості розвинених країн майже всі закордонні валюти котуються на валютній біржі, їх курси фіксуються і оголошують щоденно.

При аналізі торгівлі з закордонними країнами потрібно завжди мати на увазі існування:

– відмінностей в політичному, економічному та соціальному розвитку країн;

– відмінностей у психології людей різних країн;

– культурних відмінностей;

– відмінностей у практиці проведення переговорів, укладання угод

та їх виконання.

Експортер зобов’язаний вжити всіх заходів, щоб обмежити свій ризик. При цьому необхідно проаналізувати:

– фінансове становище партнера і його країни загалом;

– валютні ризики у зв’язку з коливанням курсу закордонних валют;

– існування обмежених можливостей подання клієнтові рекламації

(претензії);

– можливості втрат і псування товару при перевезеннях.

Для обмеження ризику рекомендують зібрати найповнішу інформацію про фінансовий стан партнера. Як правило, таку інформацію можна одержати конфіденційно через банк або аудиторські фірми.

Від ризиків валютного ринку можна застрахуватися, укладаючи і спеціальні угоди з банками.

При складанні контрактів необхідно детально проаналізувати права покупців на пред’явлення претензій, умови платежів та поставки.

Економічна комісія ООН для Європи (ЕКЕ) розробила «Загальні умови ЕКЕ по експортних операціях».

Однак, незважаючи на суттєві заходи щодо обмеження фінансового ризику, повної гарантії від ризику в зовнішній торгівлі нема.

У даному розділі розглянемо найпоширеніші напрямки аналізу платежів. При здійсненні складніших операцій необхідно консультуватися з фахівцями банківської справи.

Платіж на відкритий рахунок

Продавець поставляє товар без гарантій платежу, а покупець переводить гроші на день платежу. Продавець не одержує ніяких гарантій з боку покупця. Такі умови платежу можливі лише на території однієї країни або між фірмами, що добре знають один одного і в зовнішній торгівлі рідко стикаються.

Платіж проти документів

Експортер після відвантаження товару передає своєму банку документи, підтверджуючи ними не лише відвантаження, а й передачу власності на товар. Одночасно він дає вказівку своєму банкові передати ці документи покупцеві через його банк проти платежу (схема 3).

Для цього виду платежу і для інших існують загальні умови, розроблені Міжнародною торговою палатою, а також загальні умови інкасо 1978 р.

Основна умова – передача документів покупцеві лише при умові платежу готівкою або переказом.

Схема 3

Етапи, показані на схемі 3:

1 – передача банкові документів та доручення видати на інкасо;

2 – документи відправлено банкові одержувача;

3 – банк одержувача інформує одержувача, що документи надійшли і він виконав умови інкасо;

4 – виконання умови інкасо покупцем і передача йому документів;

5 – переведення грошей банкові продавця;

6 – гроші надходять на рахунок експортера:

а) банк покупця має право передати йому документи за умови, що він акцептує виставлений продавцем вексель. Цей вексель (акцепт) або залишається до дня платежу в банку покупця, або його надсилають продавцеві через його банк;

б) безвідмовне зобов’язання провести платіж. Передача документів проти безвідмовного підтвердження покупця, оплата рахунку в призначений день;

в) інкасо без документів, якщо товар відвантажений продавцем і відправлений повітряним або наземним транспортом, то може бути, що товар, терміново потрібний покупцеві, надійде раніше, ніж документи, надіслані поштою. У таких випадках документи висилають разом із товаром і на адресу банку в країні покупця. Цей банк одержує розпорядження та інструкції від банку по телексу або через комп’ютерну систему.

Ці умови доцільно використовувати лише в тих випадках, коли продавець впевнений у стабільному фінансовому стані покупця. У деяких країнах, перш за все неєвропейських, не завжди є гарантія того, що банк у країні покупця передасть йому документи тільки після платежу. Якщо ж така практика існує між покупцем і банком у його країні, може бути, що він одержить документи без платежу.

Акредитив надає продавцеві гарантію одержувати платіж від покупця. Експортер одержує зобов’язання банку, що відкриває акредитив, за яким він одержить гроші, якщо всі документи будуть відповідати умовам контракту. Як і для інших видів платежів, для акредитиву в зовнішній торгівлі існують стандартні умови Міжнародної торгової палати.

Для продавця дуже важливо, щоб всі документи відповідали умовам акредитиву, оскільки банк аналізує їх дуже прискіпливо. Він несе повну відповідальність перед покупцем. Якщо ж у процесі аналізу з’ясують, що документи не повністю відповідають умовам акредитиву, банк все-таки виплачує всю суму акредитиву і несе при цьому повну відповідальність. Тому при аналізі документів банк інформує покупця, і в тому випадку, коли документи не відповідають умовам, він вимагає додаткових вказівок і без згоди покупця не може виплачувати суму акредитиву.

Схема 4

Етапи, показані на схемі 4:

1 – покупець доручив своєму банку відкрити акредитив;

2 – банку продавця пересилають інструкції;

3 – банк інформує продавця про одержання інструкції про відкриття акредитиву;

4 – продавець використовує акредитив – передає документи банкові;

5 – після перевірки документів банк виплачує суму акреди­тиву продавцеві;

6 – документи перевіряють та відправляють покупцеві.

На практиці трапляються випадки, коли банк продавця все-таки може виплатити гроші покупцеві, але з умовою, що покупець прийме документи. Якщо покупець відмовляється приймати документи, що не відповідають умовам акредитиву, то продавець зобов’язаний повернути суму акредитиву своєму банку.

Тут необхідно зауважити, що в міжнародній практиці майже у 80% випадків документи акредитивів не повністю відповідають умовам акредитиву, і банки через їх підвищену відповідальність перед покупцем аналізують документи досить уважно.

Види акредитивів:

а) відкритий акредитив. Покупець не має права відкликати акредитив, оскільки такий акредитив не дає продавцеві ніякої гарантії, його використовують доволі рідко;

б) невідкликаний акредитив. Загальноприйняті форми акредитиву: покупець має право відкликати акредитив. У цьому виді акредитиву є підвиди:

• невідкликаний підтверджений акредитив.

Покупець доручає своєму банкові підтвердити акредитив через банк продавця. Іншими словами, банк продавця гарантує виконання умов платежу;

• невідкликаний непідтверджений акредитив. Банк продавця лише інформує його про відкриття акредитиву, а сам не підтверджує його, тобто не гарантує його оплату. В такому випадку відповідальність за виконання зобов’язань несе лише банк покупця;

в) перевідний акредитив. Якщо продавець не виробляє всіх деталей, які реалізує, а купує їх у субпостачальників, то доцільно домовитися з покупцями про відкриття переказного акредитиву. В такому випадку продавець має можливість переказати частину цього акредитиву своїм субпостачальникам. Даний вид акредитиву дешевший, ніж відкриття окремих акредитивів своїм субпоста­чальникам.

У принципі експортер повинен прагнути того, щоб одержати від покупця невідкликаний і підтверджений акредитив, бо лише тоді його банк нестиме відповідальність за платіж, а не тільки банк покупця в іншій країні.

Виникає запитання: акредитив чи інкасо? Якщо позиція продавця під час переговорів дає змогу вибирати між акредитивом та інкасо, то необхідно пам’ятати, що чим вища сума угоди, тим важче застрахувати себе від можливих ризиків. За наявності значнішої суми, на яку укладають угоду, доцільно наполягати на виставленні невідкликаного і підтвердженого акредитиву, якщо партнер не може платити авансом або надавати банківську гарантію. При поставці партнером обладнання доволі широко практикують одержання авансу в розмірі однієї третьої від суми угоди.

При розрахунках інкасо доцільно заздалегідь з’ясувати можливості продавання товару іншому покупцеві. Буває, що товар вже відправлений партнерові, а під час транспортування вантажу або оформлення інкасо виявляється, що партнер не готовий виконати свої зобов’язання.

За своєю вартістю акредитив дорожчий, ніж інкасо. Як правило, витрати за акредитивом несе покупець. Однак, якщо під час переговорів партнер не готовий до витрат, пов’язаних з відкриттям акредитиву, то в цьому випадку доцільно взяти їх на себе повністю або частково, а не відмовлятися від фінансової гарантії акредитиву.