2. 4. Валютно-фінансові умови зовнішньоторгових контрактів. Валютні ризики

Валютно-фінансові умови – це порядок визначення валюти і платежу, системи розрахунків, валютних обмовок.

Валюта ціни (валюта угоди) – валюта, яку використовують для вираження ціни у контракті. Як валюту ціни переважно використовують найстабільнішу на момент укладення угоди валюту. Якщо розрахунки здійснюють за клірингом, то валюта, як правило, відповідає валюті кліринга.

Валюта платежу – валюта, за якою здійснюють оплату товару, послуг за контрактом. Валюта платежу може відрізнятися від валюти ціни, особливо коли контрактні ціни встановлюються на біржах, аукціонах при проведенні операцій за клірингом чи при фіксації ціни в якій-небудь рахунковій одиниці.

При незбіганні з валютою платежу валюта ціни є формою страхуван­ня ризику зміни курсу валюти платежу.

Умови розрахунків залежать від країн-учасниць зовнішньо­торгового контракту, виду товару, кон’юнктури товарного ринку, наявності міжурядових угод, банківських звичаїв тощо.

Наприклад, сировинні й продовольчі товари продають при готівкових розрахунках, машини й обладнання – з використанням кредиту. Біржові товари (зернові, метали, ліс, нафтопродукти) продають і купують на основі типових умов, прийнятих у світовій практиці.

Усі валютно-фінансові умови контрактів сторони уточнюють на основі домовленостей. Для українських контрагентів вибір валюти ціни і валюти платежу за великими угодами потрібно узгоджувати з компетентними фахівцями.

Це зумовлено необхідністю поінформованості про стан міжнародних валютних ринків і знання прогнозу динаміки співвідношення курсів валют.

При імпорті товарів з розвинених капіталістичних країн ціни фіксують у валюті країни-постачальника, а з країн, що розвиваються – у валюті третьої країни, при цьому платежі здійснюють у тій самій валюті.

Для того, щоб при розрахунках відійти від умов, закладених у міжурядових угодах, потрібна згода валютних органів України і контрагентів.

Особливу увагу потрібно приділяти валютним ризикам, що виникають при експортно-імпортних операціях і при продажу товарів у кредит у випадку зміни курсу іноземної валюти відповідно до національної чи внаслідок падіння її купівельної здатності через погіршення умов торгівлі.

Захисні обмовки застосовують для зменшення валютних ризиків. Бувають, як правило, двосторонні й односторонні обмовки. У першому випадку проводять перерахунок сум платежу при зміні валюти платежу і застосовують цей метод переважно у торгівлі з країнами, що розвиваються. Односторонні обмовки звичайно застосовують у торгівлі з розвинутими країнами і на їх основі також перераховують суму платежу.

Обмовка може бути одновалютною при збігові валюти ціни і платежу, визначеної залежно від курсу якої-небудь іншої валюти.

При мультивалютній обмовці суму грошових платежів уточнюють залежно від зміни середньоарифметичного курсу кількох валют.

Індексну обмовку застосовують для захисту від зниження купівельної ціни валют. Сума платежу змінюється залежно від руху індексу цін. Іноді використовують «плаваючі» ціни, тобто враховують зміни ціни товару і суми платежу паралельно до руху ринкових цін на даний товар.

Банки можуть здійснювати страхування валютних ризиків на основі створення зустрічних вимог і зобов’язань в іноземній валюті (хеджування). Одним із методів хеджування є укладання термінових валютних угод чи проведення форвардних операцій. При здійсненні форвардних операцій банк чи торгова фірма купує якусь валюту за курсом «спот» – поточним курсом готівкових валютних угод і одночасно продає за курсом «форвард», що звичайно відрізняється від курсу «спот». Можна провести протилежні операції: здійснити форвардну купівлю однієї валюти і продаж іншої за курсом «спот».

Якщо курс «спот» нижчий від курсу «форвард», то цю різницю називають премією, а якщо перший вищий від другого, то цю різницю називають «дисконтом».

Наведемо приклад хеджування з метою страхування експортера, який повинен через 3 місяці отримати плату в доларах. Експортер звертається до банку з проханням про страхування. Банк, знаючи, що через 3 місяці буде доларове надходження, знаходить відрахування у покупця цієї суми і просить на неї кредит терміном на 3 місяці.

Долари реалізують, наприклад за французькі франки, і цю суму кладуть на тримісячний страховий депозит. У випадку зниження курсу долара проти франка експортер не зазнає збитків завдяки форвардній угоді.

Потім банк викупляє долари з їх появою за повним курсом, розраховується з кредитором доларової суми й експортером і завдяки депозитові не зазнає втрат.

Використовують також валютні опціони. Опціон – привілей, який отримує при сплаті премії одна сторона (банк, фірма) з метою надання іншій стороні права купити чи продати валюту за узгодженим курсом у будь-який день упродовж певного періоду або відмовитись від угоди без відшкодування збитків. Валютний опціон дає його покупцеві право вибору між виконанням угоди чи відмовою від виконання зобов’язань при створенні відповідних умов.

Допомагають не зазнати збитків від коливання курсу ф’ючерсні операції з іноземною валютою. Це термінові угоди, за якими здійснюють купівлю-продаж валюти за зафіксованим у момент укладення угоди курсом. Реалізація операції проходить за певний проміжок часу до 1–3 років. Звичайно ф’ючерсні операції не закінчуються наданням готівкових засобів, бо метою подібних угод є хеджування. Якщо б продаж валюти не відбувався, то у випадку зниження курсу були б прямі збитки.