logo
ББК 65

Динаміка основних витрат на підприємстві

Групування належить до найпоширеніших прийомів у аналізі, але є суттєва різниця між використанням групування в статистиці й аналізі. У статистиці групування – умова отримання науково обумовлених середніх величин.

В аналізі, навпаки, групування використовують для розкриття змісту середніх, для визначення впливу окремих одиниць на це середнє.

Найбільше теоретичне і практичне значення в аналізі має групування чинників, пов’язаних:

а) із живою працею;

б) із засобами праці;

в) з предметами праці.

Використовують групування чинників і за іншими ознаками. Наприклад, їх поділяють на зовнішні і внутрішньогосподарські; соціальні та індивідуальні; залежні і незалежні від аналі­зованого об’єкта; головні й другорядні.

Часто використовують групування за розділами плану підвищення ефективності виробництва.

Широке використання в аналізі знаходить також групування за чинниками техніки, технології, організації виробництва і за фінансовими результатами.

Особливо часто застосовують прийом групування при аналізі зведених звітів, бо він дає змогу виділити показники роботи відстаючих підприємств, зосередити на них увагу і таким чином знайти та мобілізувати невико­ристані резерви.

В аналізі використовують наявні у звіті групування і проводять додаткові групування.

Групування допомагає розібратися в суті аналізованих явищ і процесів, систематизувати матеріали аналізу, знайти і ввести в дію резерви підвищення ефективності господарювання.

Виокремлення «вузьких місць» у провідних ланках використовують для того, щоб з’ясувати, які учасники чи які види ресурсів перешкоджають підвищенню ефективності господарювання, які є «вузькими місцями» від яких сторін діяльності залежить значне поліпшення роботи і що є провідною ланкою в цій роботі. Концентрація уваги на «вузьких місцях» у провідних ланках – характерний прийом, який широко використовують на практиці, особливо для регіональної організації пошуку резервів.

Вивчення в першу чергу «вузьких місць» і провідних ланок підвищує оперативність аналізу. Так, якщо серед використовуваних матеріалів є такі, які виділяють підприємству в обмеженій кількості, то потрібно, в першу чергу, виявити можливості найекономнішого використання або заміни цих матеріалів (наприклад, кольорових і дорогоцінних металів). Вивчаючи використання обладнання, необхідно звернути увагу на верстати, що гальмують зростання виробництва.

Поряд з аналізом «вузьких місць», потрібно вивчити провідні ланки, що визначають зростання ефективності виробництва, наприклад, вчасне введення в експлуатацію нових потужностей, виконання завдання підвищення сортності продукції, дотримання передбаченого плану щодо співвідношення між зростанням виробництва праці й зростанням зарплати виробників тощо.

Розробка і використання системи показників для оцінювання стану і динаміки об’єкта, який вивчають, є однією з характерних особливостей методу аналізу. Це дає змогу охарактеризувати вплив окремих чинників на виконання плану і виявлення резервів. У процесі аналізу не лише використовують показники, які є в плані, обліку і звітності, а й на їх основі підраховують виробничі показники, що дають змогу детальніше охаракте­ризувати різні сторони роботи підприємства та їх вплив на виконання плану, тобто в аналізі система показників планування, обліку і звітності розширюється.

Найчастіше додаткові аналітичні показники розраховують у вигляді процентів і коефіцієнтів, об’єднаних у загальну таблицю. Підбір і порівняння показників в аналітичних таблицях дають уявлення не тільки про економічні результати роботи підприємства, а й чинників, які визначили ці результати, що робить майже непотрібним текстове роз’яснення. Це значно скорочує трудомісткість і допомагає оперативності аналізу.

У системі аналітичних показників виділяють узагальнені показники оцінювання стану об’єкта і часткові (чинникові) показники, які викорис­товують для виявлення впливу деяких чинників на узагальнені показники.

Деталізацію показників за місцем і часом здійснення господарських операцій здійснюють шляхом розкладання узагальнених показників на часткові. Узагальнені показники звітності підприємств не характеризують якість роботи окремих його підрозділів і виконавців. У них можуть нейтралізуватися позитивні й негативні результати, отримані на різних ділянках роботи і в різний період часу.

Деталізуючи показники за підрозділами підприємств, можемо визначити вплив кожного з них на використання ресурсів і виконання плану, виявити передових і відстаючих. Велике значення також має деталізація показників за часом, тобто за хронологічними періодами. Наприклад, за рік підприємство отримало прибуток, але в деякі місяці воно працювало як збиткове. Необхідно дослідити, коли і за яких причин підприємство зазнало збитків, щоб уникнути їх у майбутньому. Узагальнення результатів аналізу – остання стадія вивчення господарської діяльності. Узагальнення виключає висновки, що містять оцінку діяльності, підрахунок і рекомендації щодо їх використання. При узагальненні розкривають зв’язок між підсумками діяльності окремих учасників і виконавців, визначають ступінь їх впливу на загальні результати щодо об’єкта загалом.

Весь процес аналізу можна зобразити у вигляді піраміди показників, на вершині якої знаходяться відповідні директивні показники господар­ської діяльності, а нижче – у ширшій і детальнішій формі система аналітичних показників.

На першому етапі проводять аналіз – поступове сходження від вершини піраміди до основи, у процесі якого з’ясовується, які чинники і якою мірою визначили досягнутий рівень директивного узагальненого показника. На другому етапі відбувається сходження від основи до вершини – синтез, отриманий шляхом аналізу результатів.

Введення нових директивних показників оцінювання діяльності потребує внесення відповідних змін і в піраміду аналітичних показників.

Виявлення, визначення й елімінування впливу окремих чинників на результат їх взаємодії базуються на деталізації показників, що дають змогу окремо розглянути кожний із чинників (комплекс факторів), який вивчають, хоч в процесі господарської діяльності їх вплив перехре­щується. Штучного розчленування чинників досягають у результаті застосування методу абстракцій.

Визначення впливу окремих чинників, а за необхідності – їх елімінування проводять за допомогою різних прийомів.

Ланцюгові підстановки і заснований на їх математичному перетворенні спосіб різниць абсолютних та відносних величин є найпоширенішими прийомами кількісного визначення впливу окремих чинників на результат їх взаємодії.

При цьому суть ланцюгових підстановок полягає в послідов­ній заміні базового показника, що входить у розра­хункову фор­мулу цієї заміни, на досліджуваний узагальнений показник.

Спочатку визначають відхилення фактичної величини дослід­жу­ваного узагальненого показника від базової (планової, минулорічної). Потім нівелюють кількісну залежність цього відхилення від зміни часткових показників, що входять у розрахункову формулу. З цією метою поступово і послідовно, як вони подані у формулі, замінюють базові величини часткових показників на фактичні, виконуючи над ними всі математичні дії (множення, ділення, додавання, віднімання), передбачені формулою. Від отриманого результату розрахунків віднімають попередній (до заміни цього показника). Різниця відображає шукану величину впливу зміни даного часткового показника на узагальнюючий, бо всі інші показники, які послідовно порівнюють у розрахунках, однакові.

Заміну базової величини показника фактично називають підстановкою.

Як і в будь-якій системі лінійних алгебраїчних рівнянь, число невідомих визначає число підстановок, а невідомі при ланцюгових підстановках є величинами впливу всіх складових у формулі часткових показників на зміну узагальненого показника (на його відхилення від базового).

Число подальших розрахунків стає більшим на одиницю, ніж число часткових показників, тому що для визначення загальної величини відхилення вводять базовий розрахунок (найчас­тіше – плановий). Так, при визначенні впливу двох часткових показників проводять три розрахунки, трьох показників – чотири і т. д.

Послідовна підстановка не є довільною, а випливає з попе­ред­нього якісного аналізу взаємозв’язку і взаємо­залежності, дослід­жуваних чинників у процесі їх спільної дії. У випадках, коли характер зв’язку з’ясований, можна визначити і правильну послідовність підстановок.

Вірно вирішити питання про послідовність підстановок допомагає розподіл часткових показників на показники кількості (і структури) і показники якості.

До першої групи показників належать, наприклад, обсяг товарної і валової продукції, кількість робітників, устаткування тощо. До другої групи зараховують такі показники, як собівартість одиниці виробу, середня продуктивність праці одного робітника, середня зарплата одного робітника тощо.

У всіх випадках використання прийому ланцюгових підстановок спочатку замість базових величин підставляють фактичні за аналізований період, що виражають кількісні й структурні зміни, а потім проводять підстановку якісних показників. При цьому оцінювання впливу відхилень кількісних показників від плану проводять на основі порівняння їх з базовими за питомою вагою, оскільки самі собою кількісні зміни можуть не зумовлювати зміни якісних показників. Наприклад, збільшення або зменшення кількості робітників за інших незмінних умов не змінює середній виробіток на одного робітника.

Для розрахунку впливу якісних показників на загальний результат виконання завдання вдаються до їх порівняння за питомою вагою, що характеризує фактичну структуру. Так, середній виробіток на одного робітника залежить від фактичного складу робітників і від рівня їх кваліфікації, від виконання норм виробітку кожним з них та інших чинників.

При перемноженні кількох співмножників, з яких один складають числа чи дані у натуральному виразі, а інші – дані у грошовому виразі, раніше робили підстановку спочатку натуральних показників, а тоді – вартісних.

Проте нерідко доводиться визначати вплив не одного, а кількох показників кількості і якості. У цих випадках для визначення послідовності підстановки попередньо з’ясовують, який показник є основним, незалежним від інших, а який – залежним.

Наприклад, потрібно визначити вплив на обсяг продукції зміни числа робітників, кількості відпрацьованих людино-годин і людино-днів (кількісні показники) і середньогодинного виробітку на одного робітника (якісний показник). Кількість робітників у даному випадку є основним кількісним показ­ником, число відпрацьованих людино-днів – добутком числа робітників, з’явлень на роботу і тривалості робочого дня кожного робітника. Тобто, другий показник є залежним від першого, а третій – від першого і другого. Перш за все, потрібно виключити вплив на перемножені показники вже врахованих їх співмножників. У даному випадку способом ділення числа відпрацьованих людино-днів на число робітників потрібно знайти середнє число днів, які відпрацював один робітник, а поділивши число відпрацьованих людино-годин на число людино-днів, визначити середнє число годин роботи протягом одного робочого дня. Потім ці показники у роз­рахун­ковій формулі підставляють з урахуванням їх залежності.

Окремі чинники впливають на результат їх взаємодії і у бік збільшення чи зменшення. Тому їх вплив має виражатися алгебраїчною величиною, тобто абсолютною величиною зі знаком «+» чи «–».

Прийом ланцюгових підстановок використовують для вимірювання відхилення від плану фактичних показників. Виконання плану щодо узагальненого показника можна простежити нижче на прикладі розрахунку впливу трудових чинників на виконання плану щодо обсягу товарної продукції.

Зв’язок між показниками відображений у такій формулі:

R х D х t х W = Q,

де r – середнє число робітників;

D – середнє число днів роботи;

t – середня тривалість робочого дня;

W – середній виробіток на одного робітника;

Q – товарна продукція.

Розрахунок наведений у табл. 2.

Таблиця 2