logo
ББК 65

1. 19. Аналіз впливу інфляції на фінансові результати

Інфляція – це знецінення грошової одиниці, зменшення її купівельної спроможності. Розрізняють інфляцію відкриту, яка виявляється у зростанні цін на товари, не зумовлену підвищенням їх якості, і приховану, при якій споживач, незважаючи на стабільність цін, не може придбати товар за офіційною ціною через його дефіцит. Існують різні типи інфляції. Залежно від її темпів, розрізняють:

• повзучу інфляцію (до 10% на рік), при якій купівельна здатність грошей майже зберігається й господарські угоди чинні у номі­нальних цінах. Інфляціїї цього типу властиві здоровій економіці, позитивний потенціал у тому, що незначною мірою знецінюючи гроші, вона стимулює інвестиційний процес. Така інфляція спонукає власників грошей вкладати їх у прибуткові заходи, скільки гроші, що не перебувають у русі, поступово втрачають у ціні;

• галопуючу інфляцію (до 100% на рік), коли зростання цін відбувається стрибкоподібно, гроші прискорено матеріалізуються у товари, а контракти укладають в іноземній валюті або умовних одиницях. Така інфляція негативно впливає на відтворювальний цикл, виступаючи дестабілізуючим чинником розвитку виробництва й фінансової стійкості товаровиробників;

• гіперінфляцію (більше 200% на рік).

Якщо інфляція супроводжується спадом виробництва, говорять про стагфляцію. Негативна інфляція, або зниження рівня цін називається дефляцією. Для економіки явище дефляції небажане, оскільки воно призводить до економічного спаду й погіршення умов підприємництва.

Темпи інфляції вимірюються за допомогою індексів цін (співвідношення сукупної вартості певного набору товарів і послуг (Т) у поточних – р1 і базових – р0 цінах:

.

Головний соціально-економічний наслідок – зниження реальних прибутків. Від цього страждають переважно люди, які живуть на фіксовані прибутки. Виникає перерозподіл реальних прибутків у суспільстві, інфляція веде до зниження реальної вартості заощаджень, а також до значного зростання номінальних ставок оплати за кредит при зниженні реальних ставок.Нестабільність ринку знижує якість і рівень економічної інформації: нормальне функціонування фінансового ринку загальмоване.

Інфляція істотно впливає на господарську діяльність підприємств і, передусім, на величину їх грошових потоків. Для визначення реальної величини грошового потоку витрат, виручки або прибутку необхідно розділити номінальну величину цього потоку на індекс інфляції. Інфляція по-різному впливає на інвестиційні можливості підприємства і його поточний фінансовий стан. Так, вона впливає на вибір і прийняття рішень, оскільки інвестиції підприємство здійснює сьогодні і їх номанільна вартість дорівнює реальній вартості, а прибутки буде отримувати через деякий час. А до того моменту поменшає не тільки поточна вартість майбутніх грошових надходжень, а й самі гроші знеціняться внаслідок інфляції. Таким чином, при інфляції ускладнюється процес оцінки інвестиційного рішення; виникає додаткова потреба у джерелах фінансування: зростають відсотки на позиковий капітал і ставки дисконтування; утруднюється використання такого джерела довгострокового фінансування, як випуск облігацій; підвищується ступніь диверсифікації інвестиційного портфеля підприємства.

Загалом, в умовах інфляції інвестування грошових коштів у будь-які операції виправдане лише в тому випадку, коли прибутковість вкладень перевищує темпи інфляції.

У поточній діяльності інфляція впливає на прибутки й витрати. Якщо на підприємстві є тимчасовий розрив між віжвантаженням і оплатою продукції, то за період такого розриву купівельна здатність (цінність) прибутків зменшується, незалежно від того, який рівень інфляції (приблизно, на величину відсотків, які підприємство могло б отримати, якби грошові кошти, що надходили у момент відвантаження, були б покладені на депозит у банку).

При інфляції реальна вартість кожного надходження грошових коштів зменшується ще й на величину інфляційного знецінення. Тому в умовах інфляції підприємство прагне зменшити тичасовий розрив між відван­таженням та оплатою або взагалі вимагає передоплату, що зумовлює втрати у конкурентній боротьбі, оскільки найважливішим чинником збільшення обсягу продажу є продаж продукції у кредит (кредитна політика підприємства).

Потреба підприємства в обігових коштах, необхідних передусім для придбання сировини, матеріалів, створення запасів готової продукції, залежить від обсягу продажу, співвідношення цін на придбання сировини і цін реалізації продукції (пряма і зворотна залежність), періоду обороту дебіторської і кредиторської заборгованості.

При інфляції ціни на сировину, матеріали, паливо зростають і, відповідно, зростає номінальна величина фінансових потреб підприємства на усе це. Але при відтермінуванні платежів інфляція фактично зменшує реальну ціну придбання виробничих запасів, примушуючи підприємства підвищувати середній термін кредиторської заборгованості (у розумних межах) так, що він починає перевищувати середній термін дебіторської заборгованості.

Таким чином, парадокс інфляції у тому, що підприємства, які мають кредиторські зобов’язання, опиняються у більш виграшному становищі, оскільки можуть здійснювати виплату по боргах «знеціненими» грошима. Але при цьому їх показники кредитоспроможності й ліквідності спотворюються, оскільки одні статті активу (вартість основних засобів і запасів) штучно занижуються порівняно з їх реальною вартістю, а інші статті (грошові кошти, крім валютних, дебіторська заборгованість) – завищуються. Заниження реальної вартості основних засобів веде до заниження витрат (амортизаціЇ).

Реальний прибуток дорівнює різниці між реальними прибутками і реальними витратами. Тому, якщо ціни на сировину зростають швидше, ніж ціни на готову продукцію, реальна рентабельність продукції знижується. В умовах інфляції збільшується ризик отримання фактичного збитку замість реального і навіть номінального прибутку. Цей ризик тим вищий, чим більша частка вартості сировини у ціні готової продукції.

Крім цього, заниження витрат веде до завищення прибутків, а, значить, податку на прибуток та інших податків. Внаслідок, з підприємства вилучається не тільки частина додаткового, а й необхідного продукту, що порушує процес відтворювання. В умовах інфляції прибуток відволікається на поповнення обігових коштів.

Все це підштовхує підприємство до фальсифікації прибутку, збільшує відволікання коштів, що, великою мірою, означає використання прибутку для розподілу додаткового продукту між власниками і працівниками. Через це збільшується небезпека неспроможності підприємства зберегти свої фінансові ресурси на рівні, достатньому для відновлення спожитих основних та обігових коштів і зміцнення фінансової бази. На перший план висуваються тактичні завдання, короткотермінові інтереси підприємства. Виникає так звана ерозія капіталу (його «проїдання»), неможливість і нездатність підприємства нагромадити значні грошові кошти для інвестицій.

За високих темпів інфляції ступінь нереального стану справ у фінансовій звітності підприємства доволі високий; фінансова звітність перестає бути об’єктивною основою для прийняття правильних управлінських рішень.

Всі операції у бухгалтерському обліку відображаються у фактичній (історичній) оцінці й не коригуються у зв’язку з інфляцією, однак для аналізу світова практика виробила кілька підходів до оцінки впливу інфляції на фінансові результати.

1. Ігнорування інфляції в обліку.

2. Представлення показників у твердій валюті й відповідний їх перерахунок.

3. Представлення показників фінансової звітності фірми у грошових одиницях однакової купівельної здатності (так званий облік у доларах постійної купівельної здатності).

4. Зміна показників фінансової звітності фірми на основі обліку за поточною відновлювальною здатністю.

Перший підхід заснований на трактуванні капіталу як вкладених у фірму грошових коштів (пасив балансу). При цьому розраховується загальний індекс цін і всі статті фінансової звітності перераховуються відповідно до його величини (щодо кожного об’єкта історична вартість перераховується шляхом множення на коефіцієнт, який дорівнює співвідношенню індексу цін року перерахунку на індекс цін року придбання об’єкта або проведення господарської операції). Залишки за грошовими статтями (каса, рахунки до отримання, рахунки до оплати) не коригуються.

У другому випадку капітал підприємства розглядається як сукупність матеріальних і нематеріальних цінностей (актив балансу). Кожний вид активу переоцінюється за поточною вартістю. Існують два підходи до оцінки поточної вартості:

• оцінка нетто-вартості можливої реалізації, яка дає уявлення про те, скільки компанія могла б отримати у разі реалізації своїх активів;

• оцінка за відновною вартістю або вартістю заміщення, за якою можна судити про те, скільки довелося б компанії витратити грошей у разі купівлі або заміни діючих активів новими аналогічної продуктивності.

Розглянуті методи мають переваги й недоліки. Щоб знизити вплив інфляції на фінансові результати, потрібно своєчасно контролювати рівень рентабельності, що закладається в розрахункову ціну виробу, при аналізі фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання.