Основні показники технічного озброєння праці

Аналіз рівня технології виробництва. Об’єктами аналізу можуть бути: технологія виробництва по підприємству (об’єднанню) в цілому; технологія за окремими підрозділами; технологія виробництва окремих виробів або груп виробів, агрегатів, вузлів, деталей; окремі технологічні процеси.

Вибір об’єкта аналізу залежить від стану виробництва і від конкретних завдань, поставлених перед ним.

Проводити аналіз доцільно у такій послідовності:

а) аналіз основних показників рівня технології з метою визначення ступеня його прогресивності й економічності з урахуванням специфіки даного виробництва;

б) виявлення технічних та організаційних факторів, що зумовили незадовільні показники;

в) розробка основних напрямків удосконалення технології виробництва на найближчі роки і визначення прогре­сивних показників, яких необхідно досягнути до кінця періоду.

Важливим узагальнювальним показником рівня технології є питома вага продукції, виготовленої за допомогою прогре­сивних технологічних методів, у загальному обсязі товарної продукції (у ціновому, трудовому або натуральному виразі).

Кожний технологічний процес має свої особливості та властиві для нього показники. Тому питому вагу продукції, виготовленої за допомогою прогресивної технології, визначають відповідно до цехів.

Удосконалення технології у металообробних цехах пов’язане також із підвищенням рівня оснащеності пристроями і спеціальними інстру­ментами різних видів.

Для з’ясування рівня технологічного оснащення визначають коефіцієнт технологічного оснащення як співвідношення числа детале-операцій, виконаних із застосуванням пристроїв, до загальної кількості детале-операцій. Цей коефіцієнт також можна визначити за даними технологічних карт.

Крім цього, показниками технологічного рівня є спів­­від­ношення за різними групами обладнання машинного і допоміжного часу та засто­сування типових технологічних процесів.

Рівень технології пов’язаний зі станом технологічної дисципліни. Її аналіз проводять за допомогою вибіркового методу у таких трьох напрямках:

а) виявляють найтиповіші відхилення від технологічного процесу і причини, що їх зумовили;

б) оцінюють дотримання графіка перевірки обладнання на технологічну точність;

в) аналізують систему перевірки оснащення на технологічну точність.

Про технологічну дисципліну роблять висновок, врахувавши також динаміку таких показників, як втрати через брак і доплати (утримання) робітникам за порушення встановленої технології.

Рівень технології залежить і від ступеня механізації та автоматизації технологічного контролю, застосування прогресивних (наприклад, не руйнування підконтрольних виробів без зупинки обладнання тощо), статистично-матема­тичних, у тому числі вибіркових, методів контролю тощо.

Ефективність удосконалення технології проявляється у першу чергу в зниженні трудомісткості й матеріаломісткості продукції.

Для оцінювання рівня технології вивчають також норми часу і коефіцієнти корисного використання матеріалів для виробів деталей і окремих технологічних процесів.

Аналіз організаційного рівня виробництва. Для його оцінювання використовують відповідну систему показників. До них належать ступінь неперервності виробництва, а саме співвідношення середньої тривалості технологічного циклу (технологічна трудомісткість окремих виробів, зважаючи на частку випуску кожного виробу у виробничій програмі з урахуванням процесу виконання норм) до загальної тривалості виробничого циклу.

Середньовимірювальна тривалість технологічного процесу по підпри­ємству становить 300 нормо-годин, відсоток перевиконання норм – 115%; фактичний цикл дорівнює: 300 х 100 / 115 = 260,9 години, або 16,3 дня (завод працює у дві зміни). Коефіцієнт неперервності К_н = 16,3 х 100 / 78 = 20,9%; за попередні роки – відповідно 19,9 і 20,2%. Це означає, що близько 80% всього часу деталі простоюють (у цехах, коморах, на робочих місцях), транспортуються, перебувають на перевірці у ВТК і т. ін.).

Цей показник можна порівняти з іншими підприємствами, вироб­ництвами, цехів, дільницями, а також у динаміці.

Ступінь неперервності виробництва значною мірою залежить від введення поточних методів і характеризується коефіцієнтом поточності – співвідношенням трудомісткості (ваги, собівартості, кількості) деталей, які обробляють на поточних лініях, до загальної трудомісткості (або іншого показника) щодо відповідного цеху.

Коефіцієнт поточності по заводу загалом визначають шляхом вимірювання коефіцієнтів по цехах на питому вагу кожного з них в сукупній трудомісткості. На заводі він нижчий від запланованого, хоча порівняно з попереднім роком спостері­гається певне зростання.

Потрібно також виявити зміну середньої тривалості виробничого циклу через структурні зміни, а саме вплив асортименту.

Для того, щоб визначити частку вини останніх, треба визначити коефіцієнт кооперування, а саме питому вагу (в %) закупівельних напівфабрикатів і комплектуючих деталей у вартості продукції даного підприємства та порівняти її із запланованими і досягнутими у попе­редньому періоді.

До показників одночасно організаційного і технічного рівнів виробництва належить коефіцієнт спеціалізації – питома вага продукції, що відповідає виробничому профілю підприємства, у загальному обсязі випуску. Даний завод повністю спеціа­лізований, оскільки питома вага іншої товарної продукції, що не відповідає його профілю, становить менше 1%.

Організаційний рівень виробництва характеризує також ритмічність.

Коефіцієнт серійності визначають шляхом ділення вартості продукції на число найменувань виробів, які випускають. Чим більша його величина, тим вища концентрація виробництва і значніші економічні переваги, що з неї випливають.

Спеціалізація окремих підприємств, яку проводять усередині господарських об’єднань, дає змогу збільшити, а пізніше й оптимізувати масштаби виробництва, застосувати масово-поточні методи його організації, що скорочують тривалість виробничого циклу, трудомісткість і собівартість продукції, яку виробляють. Перехід на потік створює умови для механізації й автоматизації виробництва шляхом організації конвеєрів і автоматичних ліній. Посилення внутрішньозаводської предметної спеціалізації окремих виробничих дільниць також сприяє поліпшенню організації виробництва. Тому необхідно розробити заходи, спрямовані на оптимальну спеціалізацію цехів, дільниць, робочих місць, скорочення втрат часу (на отримання документації, заготовок, оснащення, інструменту, транспортних засобів тощо), забезпечення ритмічності виробництва і випуску продукції, скорочення тривалості виробничого циклу, термін підготовки виробництва.

Аналіз рівня управління. Такий аналіз має за мету виявити можливості вдосконалення управління, економії витрат на утримання управлінського апарату, а головне – підвищення на цій основі ефективності роботи управлінської системи.

До найбільш узагальнювальних показників рівня управління належить насамперед ступінь застосування сучасної комп’ютерної техніки у перспек­тивному, поточному й оперативному управлінні, а також ланковість управління і кількість структурних підрозділів одного рівня. Розглядаючи структуру господарського об’єд­нання та статутних і нестатутних підприємств, що до нього входять, необхідно з’ясувати можливості збільшення струк­тур­них підрозділів – злиття дрібних підприємств, скорочення числа цехів, а на малих підприємствах – перехід до безцехової структури управління, зменшення кількості секторів у функціональних відділах заводо­управління.

На даному заводі треба з’ясувати можливість об’єднання планово-економічного і планово-виробничого відділів, а також скорочення кількості секторів у цьому об’єднаному відділі.

Показовою є також динаміка питомої ваги управлінського персоналу в загальній чисельності всього персоналу.