logo search
ББК 65

Розділ 5. Аналіз інноваційної діяльності підприємств

Інноваційна діяльність – це діяльність із доведення науково-технічних ідей, винаходів, розробок до результату, придатного у практичному використанні. У повному обсязі інноваційна діяльність включає всі види наукової діяльності, проектно-конструкторські, технологічні, дослідні розробки, діяльність із впровадження нових ідей у виробництво.

У світовій економічній літературі інновація інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях.

Аналіз різних визначень інновації приводить до висновку, що специфічний зміст інновації становлять зміни, а головною функцією інноваційної діяльності є функція зміни.

Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що дістав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, або у новому підході до послуг, що реалізовуються.

Здійснення інноваційної діяльності пов’язане з внутрішніми і зовнішніми витратами.

Внутрішні витрати (поточні й капітальні) розподіляються за джерелами фінансування:

1) власні кошти підприємства;

2) кошти бюджету;

3) кошти бюджетних фондів;

4) кошти організацій підприємницького сектору.

Внутрішні поточні витрати на дослідження і розробки розподіляються:

1. За видами робіт:

• фундаментальні дослідження;

• прикладні дослідження;

• розробки.

2. За секторами діяльності:

• державний;

• підприємницький;

• сектор вищої освіти;

• приватний неприбутковий сектор.

Для оцінки ефективності витрат на інноваційну діяльність необхідно вирішити проблему оцінки її результатів.

Потрібно розрізняти ефективність витрат на інноваційну діяльність у виробників (продавців) і покупців.

Освоєння нових видів продукції серійного і масового виробництва, а також технологічних процесів не відносять на собівартість продукції і відшкодовують за рахунок позабюджетних фондів фінансування галузевих науково-дослідних робіт.

Позабюджетні фонди формуються за рахунок добровільних відрахувань підприємств та організацій незалежно від форм власності в розмірі 1,5% собівартості продукції.

Кошти позабюджетних фондів йдуть на фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт зі створення нових видів наукомісткої продукції, сировини та матеріалів, розробки нових і вдосконалення існуючих технологій, робіт з підвищення технічного рівня продукції, робіт з охорони праці й техніки безпеки тощо.

Кошти, що отримуються з позабюджетних фондів, використовуються суворо за цільовим призначенням і відображаються на рахунку.

Витрати, пов’язані з винахідництвом, включають:

• витрати на проведення дослідно-експериментальних робіт;

• витрати на виготовлення моделей і зразків;

• витрати на організацію виставок, конкурсів та інших заходів з маркетингу;

• виплати авторських винагород.

Витрати на створення нової техніки залежать від терміну початку і завершення відповідних робіт. Тому у рік закінчення НДДКР враховуються витрати цього року, включаючи витрати минулих років, загальні витрати на створення нової техніки.

Покупець, придбаваючи нову техніку, вдосконалює свою матеріально-технічну базу, технологію виробництва та управління. Він несе витрати, пов’язані з купівлею нової техніки та її транспортуванням, освоєнням тощо.

Ефективність витрат на використання нової техніки можна управляти через наступні показники:

• витрати на освоєння нової техніки;

• загальні витрати, на виробництво та реалізацію продукції;

• виручка від реалізації продукції, виготовленої із застосуванням нової техніки;

• виручку від реалізації всієї продукції;

• вартість нематеріальних активів (середня за період);

• вартість основних засобів (середня за період);

• чистий прибуток;

• середньооблікову чисельність персоналу.

Наведені показники дають змогу побудувати систему взаємопов’язаних чинників-співмножників для проведення чинникового індексного аналізу: 1) витрат на одиницю обсягу реалізації; 2) прибутки від реалізації продукції; 3) чистого прибутку.

Введемо наступні умовні позначення:

З – витрати на виробництво реалізованої продукції;

N – виручка від реалізації всієї продукції;

Зон – витрати на освоєння новинок;

NH – виручка від реалізації продукції, виготовленої із застосуванням нової техніки;

П – прибуток від реалізації продукції;

Пн – прибуток від реалізації нової продукції;

На – вартість нематеріальних активів;

На/S – коефіцієнт співвідношення нематеріальних активів та основних засобів;

З/N – витрати на одиницю обсягу реалізації;

Пч – чистий прибуток.

Ефективність витрат на освоєння нової техніки вияввляється у:

• зниженні собівартості продукції;

• зміні фондоозброєності праці;

• зростанні продуктивності праці;

• зростанні обсягу реалізації продукції;

• підвищенні рентабельності реалізованої продукції та інших виробничих і фінансових показників.

Для аналізу впливу освоєння інновацій на собівартість продукції приймемо як результативний показник – витрати на одиницю обсягу реалізації (З/N).

Вплив витрат на освоєння інновацій на одиницю обсягу реалізації дозволяє проаналізувати модель:

де З/NH – витрати на освоєння нової техніки на одиницю обсягу реалізації продукції, виготовленої з їх застосуванням; З/Зон – коефіцієнт збільшення витрат за рахунок інших витрат, що включаються у собівартість продукції; NH /N – частка виручки від реалізації нової продукції у загальній виручці від реалізації.

Для освоєння нової техніки необхідні знання, досвід та інші нематеріальні активи.

Відношення прибутку від реалізації продукції, виготовленої із застосуванням нової техніки або технології, до середньорічної вартості нематеріальних активів характеризує рентабельність нематеріальних активів:

де RHA _– рентабельність нематеріальних активів при освоєнні нової техніки.

Вплив рентабельності нематеріальних активів на прибуток від реалізації продукції відображає модель:

де Na/NH – потреба в нематеріальних активах на одиницю обсягу виручки від реалізації продукції; П/ПН – коефіцієнт збільшення прибутку від реалізації всієї продукції.

Відношенням вартості нематеріальних активів до середньооблікової чисельності персоналу отримаємо показник озброєності нематеріальними активами одного працюючого.

Взаємозв’язок показників озброєності нематеріальними активами й основними засобами озного працюючого відображає модель:

де S/Ч – фондоозброєність (вартість основних засобів на одного працівника); НА/Ч – озброєності працівників нематеріальними активами; Ч – середньооблікова чисельність персоналу; S/НА – коефіцієнт співвідношення освновних засобів і нематеріальних активів. Показником ефективності роботи персоналу є виручка від реалізації на одного працюючого (N/Ч).

Оцінити вплив озброєності нематеріальними активами й основними засобами на ефективність роботи персоналу дає змогу модель:

де N/Ч – виручка від реалізації на одного працюючого.

Вплив чинників на зміну прибутку відображає модель:

де П/S – рентабельність продажу; N/HA – коефіцієнт оборотності нематеріальних активів; НА/S – коефіцієнт співвідношення нематеріальних активів і вартості основних засобів.

Для оцінки впливу чинників на результативний показник у наведених вище моделях застосовуємо індексний метод.

Початкові дані для прикладу розрахунків наведені у табл. 15.

Таблиця 15