1. 7. Метод і прийоми економічного аналізу

Метод економічного аналізу, тобто загальний підхід до вивчення свого предмета, базується на діалектичному та історичному матеріалізмі – основі наукової думки у всіх сферах економічних наук.

Розробка на основі методу аналізу господарської діяльності конкретно відображається у сукупності використовуваних прийомів, що дають змогу вивчити господарську діяльність, спираючись на закони діалектики, розглядати цю діяльність як результат суперечливої різноспрямованої дії численних взаємопов’язаних господарських чинників.

Чинниками в аналізі називають активно діючі сили, які зумовлюють позитивні і негативні зміни в стані об’єкта та у показниках, що його відображають, тобто причини цих змін. Переважно термін «причини» застосовують до ширшого комплексу чинників, а розміщені всередині цього комплексу окремі його складові називають чинниками.

Виявлення можливостей підвищення ефективності госпо­дарювання шляхом посилення дії позитивних чинників і ліквідації негативних називають резервами. При аналізі виявляють вплив на діяльність аналізуючого об’єкта зовнішніх і внутрішніх чинників, відокремлено вивчають їх позитивну і негативну дію. Потім результати аналізу узагальнюють, враховуючи взаємозв’язок усіх чинників, і здійснюють підрахунок резервів.

У процесі вивчення господарської діяльності поєднують дедуктивний та індуктивний методи дослідження, аналіз і синтез.

При фінансово-економічному аналізі переважно засто­совують дедуктивний метод: спочатку вивчають узагальнені показники господарської діяльності в масштабах усього господарського об’єднання, підприємства чи іншого об’єкта, потім ці показники деталізують, розчленовують.

Деталізація, розчленування узагальнених показників – це аналіз («аналіз» з грецької означає «розкладання, розчленування на частини»), а подальше узагальнення матеріалів дослідження, на основі якого дають вільну оцінку виконанню плану, ефективності господарювання і підраховують зведений рахунок резервів, називають синтезом.

У техніко-економічному аналізі найпоширенішим є індуктивний метод: спочатку вивчають хід господарських операцій і відображають показники їх роботи на окремих робочих місцях, а потім переходять від конкретних до більш абстрактних, узагальнених показників господарської діяльності аналізованого об’єкта загалом.

В обох аспектах економічного аналізу – фінансово-економічному і техніко-економічному – аналіз поєднують із синтезом, а дедуктивний метод – з індуктивним, що зумовлює використання матеріалістичної діалектики.

Метод аналізу – це спосіб системного комплексного вивчення, дослідження і узагальнення впливу окремих факторів на виконання господарських завдань і на динаміку госпо­дарського розвитку. Його здійснюють шляхом обробки спеціальними прийомами показників плану, обліку, звітності та інших джерел інформації.

Дане значення не є вичерпним: у ньому вказані лише основні особливості методу аналізу, що відрізняє його від методів споріднених економічних наук.

Системний підхід, комплексне вивчення економіки, техніки, технології і різних факторів, що впливають на ефективність гос­по­дарювання, – важлива особливість методу економічного аналізу.

Вивчимо об’єкт з урахування усіх зовнішніх і внутрішніх зв’язків як частину системи вищого ієрархічного рівня. Наприклад, розглянемо цех як частину підприємства, під­приємство – як частину господарського об’єднання. Це є проявом системного підходу в аналізі. За даним підходом оцінюють діяльність аналізованого об’єкта не лише з точки зору досягнення його локальної мети, а й з урахуванням того, наскільки вона поєднується з метою системи вищого рівня та із загально­державними інтересами. Системний підхід невід’ємний від комплексного, бо передбачає розгляд результатів діяльності об’єкта як результат взаємодії усіх сторін його діяльності й усіх чинників, що на них впливають.

Для зручності дослідження штучно виділяють і окремо розглядають вплив різних господарських чинників на діяльність підприємства, щоб наприкінці дослідження врахувати їх взаємодію і взаємо­об­умовленість.

Ступінь деталізації вивчення чинників у процесі аналізу залежить від ряду обставин. По-перше, неподільних чинників, тобто таких, що не могли би бути результатом інших чинників, насправді нема. Практичні завдання аналізу в кожному конкретному випадку диктують необхідність обмежитись до певної міри деталізацією на основі попереднього проведеного групування взаємодіючих чинників і вважати, що дані чинники є взаємопов’язаними.

Визначення впливу деяких чинників на динаміку госпо­дарського розвитку, результати виконання плану та ефективність господарювання допоможе з’ясувати їх значення у роботі підприємства, зосередити увагу на головних і друго­рядних чинниках.

Виявлення зв’язку між досягнутими результатами і поєднання цих результатів у групи (комплекси) чинників забезпечують об’єктивність оцінювання діяльності підпри­ємства і дію аналізу як інструмента виявлення резерву.

Узагальнення результатів аналізу, що базується на вивченні стану об’єкта та вимірюванні впливу на нього окремих чинників, здійснюють для різнобічного оцінювання результатів госпо­дарської діяльності підприємств і зведеного підрахунку резервів.

Документальне обґрунтування є обов’язковим як для аналізу, так і для обліку. Воно забезпечує незаперечність аналітичних розрахунків, на яких базуються висновки і пропозиції. Аналіз пов’язаний із перевіркою достовірності інформації, яку він використовує.

Більшість технічних прийомів використовують не лише в аналізі, а й в інших науках. Використання прийомів запозичують з інших наук, що є наслідком взаємопроникнення різних наук на сучасному етапі їх розвитку й особливістю економічного аналізу, який сформувався і розвивається на межі кількох наук. Удосконалення прийомів, запозичених з математики, математичної статистики і бухгалтерського обліку, здійснюють переважно науки, що їх створили. Економічний аналіз господарської діяльності застосовує ці прийоми до вивчення свого предмету, відповідно змінюючи їх і поєднуючи в єдину систему.

Класифікація прийомів аналізу, що утворюють цю систему, подана на схемі 1.

Різні прийоми аналізу на схемі об’єднані у групи. Прийом порівняння серед них є найважливішим. З його допомогою оцінюють роботу підприємства, вивчають вплив окремих чинників на виконання плану і виявлення резервів.

Найбільше значення має порівняння звітних показників із плановими. Його, як правило, подають у самих формах звітності. На основі порівняння з планом виявляють резерви, приховані під час усунення будь-яких негативних відхилень від плану і позапланових втрат.

Проте не варто обмежуватися порівнянням із планом, бо це порівняння необхідно поєднувати з аналізом якості самого плану. Критичний аналіз плану, відхилень від нього і реальних досліджень підприємства спира­ється на інші порівняння. Найпоширеніший з них вказаний нижче.

Порівняння показників аналізованого періоду (як планових, так і звітних) з показниками майбутніх періодів (місяць, квартал, рік) дає можливість оцінити темпи розвитку і напруженість плану на аналізований період.

У сучасній практиці аналізу цей вид порівняння викорис­то­ву­ють не комплексно, а відповідно до окремих показників, на­прик­лад, за коефіцієнтами використання календарного фонду ро­бо­чого часу обладнання або корисного використання сирови­ни. У перспективі він посяде провідне місце, бо дає можливість об’єк­тивно оцінити ступінь використання підприємством свого економічного потенціалу.

Щоб детальніше виявити резерви, не варто обмежуватись порівнянням лише аналізованого об’єкта, а потрібно проводити і порівняльний аналіз.

Порівняльний аналіз використовують для визначення розмірів і причин відмінностей у використанні ресурсів і ефективності виробництва, а також для мобілізації внутрішніх резервів порівнюваних підприємств шляхом поширення передового досвіду. Як базу порівняння використовують середньогалузеві показники чи показники іншого кращого підприємства.

Порівняння із середньогалузевими показниками дає змогу визначити, яке місце займає аналізоване об’єднання чи підприємство в галузі, чи належить воно до передових, середніх або відстаючих.

Порівняння з плановими і звітними показниками передового підпри­ємства, а всередині підприємства – з показниками передових цехів, виробничих дільниць, з показниками роботи кращих робітників дає змогу виявити резерви, приховані у запровадженні нових досягнень техніки і технології, в узагальненні та використанні передового досвіду з урахуванням особливостей кожного з порівнюваних об’єктів.

Різновидами такого порівняння є зіставлення:

– з роботою підприємства такого ж виробничого напрямку;

– з найдосконалішими підпри­ємства­ми тієї ж галузі за техніко-вироб­ничим показником обладнання,

матеріалів, палива, електроенергії.

Чим ширше коло порівнюваних підприємств, тим більші можливості виявлення, а тоді – поширення передового досвіду.

Від програми порівняльного аналізу, визначених у ній завдань залежить збільшення чи зменшення кількості порівнюваних підприємств. Якщо вивчати ті сторони діяльності, в яких виявляються спільні соціальні, організаційні та правові основи підприємств, то їх можна порівняти без урахування відмінностей продукції, масштабів, техніки і технології вироб­ництва на кожному з них. Наприклад, порівняльний аналіз використання робочого часу можна здійснювати на всіх підприємствах з однаковим режимом роботи. Якщо ж визначене завдання полягає у виявленні резервів, пов’язаних з характером виробництва, наприклад з економією матеріалів, то поглиблене вивчення цих резервів обмежується підпри­ємствами, що випускають однакову чи подібну за технологією виготов­лення продукцію.

Щоб розширити коло порівнюваних підприємств, здійс­нюють порівняння узагальнених показників по підприємству загалом, а також часткових – за окремими технологічними дільницями й операціями, що можуть бути однакові на підприємствах різного виробничого профілю.

При використанні прийому порівняння необхідно забезпечити зіставність вхідних даних, якої досягають шляхом дотримання певних умов, до яких належать єдине оцінювання (окремо виявляється вплив зміни оцінки); ліквідація впливу зміни об’єкта й асортименту і порівняльних календарних періодів. Будь-яке порівняння залежно від змісту показників, які вивчають, висуває певну умову для забезпечення зіставності та правильності висновків на основі цього порівняння.

Таблиця 1