8. 6. Аналіз собівартості продукції за стадіями життєвого циклу

У сучасних умовах створення і впровадження в народному господарстві прогресивних науково-технічних рішень, у тому числі створення нових видів продукції, мають бути спрямовані на ефективніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Процес споживання цих ресурсів відбувається протягом усього «життєвого шляху» виробу аж його зняття з виробництва і з експлуатації. Знати витрати на виріб на всьому шляху його створення і експлуатації, керувати ними – найактуальніше завдання досягнення максимального народно­госпо­дарського ефекту від нововведення.

Передусім необхідно з’ясувати, як розуміють «життєвий шлях» виробу?

«Життєвий шлях» продукції – це послідовне проходження певних етапів її створення і споживання. Такими послідовними етапами життя кожного виробу є: наукове відкриття у даній сфері – визначення можливості створення виробу – технічне втілення задуму шляхом розробки видів – освоєння їх у виробництві – виготовлення в промислових умовах – споживання (експлуатація) – утилізація. Ці етапи повторюються в житті кожного виду продукції. А, як відомо, різні повторення, що піддаються визначенню, у науці позначають терміном «цикл». Тому для характе­ристики стадій, що послідовно повторюються, й етапу у житті виробів викорис­товують термін «життєвий цикл продукції».

Визначення життєвого циклу продукції і типовий зміст робіт на його стадіях встановлюють вітчизняні стандарти, відповідно до яких весь життєвий цикл продукції поділяють на 4 стадії: дослідження і проектування; виготовлення продукції; обертання продукції; споживання або експлуатація й утилізація продукції.

Вивчення місту галузевих і державних стандартів, літературних джерел і наукових розробок у частині дослідження складу, змісту і послідовності руху нових видів техніки по життєвому шляху показує, що вітчизняні стандарти пропонують типову класифікацію стадій (етапів) життєвого циклу продукції, яка має ряд недоліків.

Зі складу стадій життєвого циклу абсолютно виключені фундамен­тальні і пошукові дослідження, що мають свої характерні особливості й чітко виражені межі. Конструкторську підготовку виробництва у складі першої стадії поділяють на три етапи, що не відповідає змісту робіт з вітчизняного стандарту «Розробка і впровадження виробу на виробництві». Технологічна підготовка входить до складу стадії «Виготовлення продукту». У цьому випадку сплутують технологічну підготовку як етап проектування технологічних процесів з технічною підготовкою виробництва, що включає у необхідних випадках до свого складу конструкторську і технологічну підготовку в ряді інших робіт з освоєння виробництва. Доволі дискусійним, з позицій концепції життєвого циклу продукції, є внесення до складу стадії «Виготовлення продукції» етапу «Підготовка продукції до транспортування і зберігання», оскільки зміст цього етапу здійснюють вже за межами процесу виготовлення продукції, тим більше, що у вітчизняних стандартах виділена спеціальна стадія «Обертання продукції».

Отже, повний життєвий цикл продукції розуміють як тимчасову тривалість «життя», існування продукції. Це існування не обмежено розуміти як послідовне (паралельно-послідовне) проходження знову розробленого продукту (машини, виробу і т. ін.) у часі й у просторі в усьому ланцюжку стабільно змінних стадій (етапів): від задуму (ідеї), технічної матеріалізації цієї ідеї й аж до повного відмирання виробу як об’єк­та використання внаслідок морального або фізичного зношення.

Склад повного життєвого циклу продукції збільшено можна розподілити на 4 стадії: передпроектну, проектну, освоєння і виробництво, експлу­атацію (споживання).

Розробка методики аналізу собівартості за стадіями життєвого циклу продукції потребує вивчення складу і структури кожної стадії з метою з’ясування їх особливостей і впливу останніх на процес формування витрат і на вибір методів економічного аналізу собівартості.

Передпроектна стадія складається з трьох етапів: фундамен­тальних і теоретичних досліджень; пошукових досліджень; прикладних науково-дослідних робіт.

Фундаментальні й пошукові дослідження – початковий етап повного життєвого циклу продукції. Процес творчості на цих етапах розглядають як процес «виготовлення» нових знань, ідей. При цьому прикладні дослідження є ніби єдиною ланкою між новими знаннями, отриманими у ході теоретичних досліджень, і прикладними знаннями. У результаті виконання робіт на цих етапах суспільство отримує інформацію про можливості матеріалізації нових знань, тобто про технічне втілення ідей, відкриттів тощо. Потрібно зазначити, що планування робіт як у вартісному, так і часовому аспектах тут має невизначений характер, бо точно передбачити дату наукового відкриття і витрати на нього дуже важко.

Прикладні науково-дослідні роботи – це роботи, в результаті яких на основі використання інформації про можливості технічного втілення ідей створюють нові, досконаліші моделі конструкцій, засобів автоматизації, нові технологічні процеси і т. ін.

На етапі прикладних науково-дослідних робіт проводять такі техніко-економічні розрахунки і обґрунтування: розрахунок потенційної економічної ефективності впровадження на підетапі “Розробка технічного завдання”; техніко-економічне обґрунтування форм, методів і засобів дослідження на підетапі “Розробка технічної пропозиції”; техніко-економічне обґрун­тування експерименту; визначення очікуваного (потенційного) еконо­мічного ефекту на кінцевих підетапах робіт.

Проектна стадія складається з двох основних етапів життєвого циклу продукції: конструкторської і технологічної підготовки виробництва. Метою конструкторської підготовки виробництва є розробка принципових конструкторських рішень, що дають можливість створення всього комплексу робочої конструкторської документації на проектований виріб, тобто всі дані, необхідні для виготовлення промислового взірця.

На цьому етапі здійснюють такі розрахунки і техніко-економічні обґрунтування, як: на підетапі «Технічне завдання» – економічне обґрунтування доцільності конструкторської розробки, розрахунок ефективності (попередній), визначення граничної ціни, орієнтовного попиту, технічного рівня виробу; на підетапі «Технічна пропозиція» – перевірка виробу на конкурентоздатність, порівняльна характеристика за економічним, естетичним, та іншими показниками; визначення питомої трудомісткості, матеріаломісткості, очікуваних техніко-економічних показників, визначення потенційного ефекту в споживача на основі прогнозованих експлуатаційних власти­востей; на підетапі «Ескізний проект» – оцінювання на технологічність, вибір варіантів технічних рішень, визначення техніко-економічних характеристик і собівартості проекто­ваного виробу; на підетапі «Технічний проект» – обґрунтування технічних рішень і аналіз конструкцій на технологічність, оцінювання витрат на транспортування, зберігання, монтаж на місці застосування, оцінювання експлуатаційних витрат, уточнення розрахунків собівартості проектованих виробів; на підетапі «Розробка робочої документації» – встановлення собівартості і гуртової ціни виробу, визначення очікуваного економічного ефекту.

Метою етапу технологічної підготовки виробництва є забезпечення технологічності конструкції виробів. На цьому етапі здійснюються такі техніко-економічні розрахунки й обґрунтування: на підетапі «Технічний проект» – обґрунтування й уточнення собівартості виробу за допомогою широкого застосування функціонально-вартісного аналізу; на підетапі «Робочий проект» – визначення трудомісткості та технологічної собівартості проектованого.

Стадію «Освоєння і виробництво» збільшено можна поділяти на дві підстадії: підготовку промисловості до виробництва нового (вдоско­наленого) виробу і його освоєння; власне виготовлення виробу як продукту праці. У серійному (масовому) виробництві виріб проходить ряд послідовних етапів: економічне освоєння (доведення технологічних процесів, конструкторської документації, адаптація всіх служб і т. ін.); стабільне (стале) виготовлення продукції; модернізація і вдосконалення споживчих властивостей продукції; зняття з виробництва.

І нарешті, остання стадія «життя» виробу – стадія «Експлуатації». Суть цієї стадії виходить за межі створення або матеріалізації задуму в новій продукції, переходячи до сфери використання продукції за її функціональним призначенням.

Стадія експлуатації виробу складається з п’яти етапів, серед яких підготовка і транспортування, транспортування, зберігання; монтаж і підготовка до експлуатації; власне експлуатація знарядь праці (застосування предметів праці), враховуючи обслуговування, ремонт, відновлення, тобто експлуатацію продукту з метою вияву його корисного ефекту, заради якого продукцію було створено; зняття з виробництва (демонтаж); утилізація ліквідованих знарядь праці (предметів споживання).

На цій стадії є кілька цілей. На першому етапі ціль полягає у збереженні якості готової продукції у період від виготовлення до споживання. На етапі власне експлуатації метою буде високоефективне використання продукції у споживача. Цю мету реалізовують шляхом розробки експлуатаційної документації і науково обґрунтованих норм витрачання запасних частин, забезпечення необхідного рівня надійності продукції.

Вивчення складу і змісту робіт на кожному етапі і стадії життєвого циклу продукції показує, що процес формування витрат за всіма стадіями доволі складний і має на кожному етапі свої особливості. Ці особливості безпосередньо впливають на побудову методики економічного аналізу витрат за стадіями життєвого циклу продукції.

Розглянемо спочатку особливості процесу формування витрат за етапами і стадіями та вплив витрат за окремими етапами на сумарні витрати по всьому життєвому циклу.

Основними витратоформуючими стадіями є ранні стадії життєвого циклу продукції, тобто передпроектні й проектні. Їх часто називають також стадіями НДДКР. Ці стадії зумовлюють до 60–80% всієї собівартості. Разом з цим, самі витрати на цих стадіях становлять найчастіше менше однієї десятої відсотка від загальних витрат. Таким чином, на цих стадіях наявна найбільша невідповідність між рівнем власних витрат і тим впливом, який справляють ці стадії на сумарні витрати по всьому життєвому циклу продукції.

На тривалість і рівень витрат всього процесу освоєння великий вплив має етап виготовлення дослідного взірця. Повне і детальне відпрацювання конструкції на дослідному взірцеві, скорочує цикл подальшого налагодження вдосконалення виробу в ході серійного виробництва, зменшує витрати на його виготовлення. На цьому етапі наочно виявляється необхідність управління витратами за стадіями життєвого циклу, суть якого полягає не лише і не стільки у зниженні витрат на конкретному етапі, скільки в сумарному зменшенні витрат на всіх стадіях.

У початковий період серійного випуску (під час освоєння першої промислової серії) у зв’язку з подальшим вдоско­наленням технології виробництва, набуттям робітниками необхідних навичок і досвіду роботи з виготовлення нової продукції виникають додаткові витрати. Можливості зниження собівартості одиниці виробу тут дещо обмежені. Однак, якщо врахувати масштаби виробництва, величина реальної економії може бути значною.

Серійне виробництво – одна з найважливіших стадій життєвого циклу, бо забезпечує випуск нових виробів, що визначають темпи технічного прогресу. На цій стадії величина витрат багато в чому залежить від прийнятої стратегії нарощування, стабілізації і зниження випуску, інтенсивності робіт з поточного систематичного зниження втрат, чіткого спрямування всього виробництва на мінімізацію витрат (зокрема, на утилізацію відходів, економію енергії і т. ін.), мінімізації втрат від браку і загальних витрат на стабілізацію і підвищення якості, проведення функціонально-вартісного аналізу, систематичного вивчення вимог споживача, своєчасної підготовки до модернізації виробу, організації нормативного господарства, системи обліку, контролю й аналізу.

Значна частка витрат припадає на стадію «Експлуатація». При транспортуванні (доставці виробу до місця споживання) основними витратами є витрати на тару, вантажно-розван­тажувальні роботи, витрати на зовнішні транспортні послуги, витрати на утримання й експлуатацію транспортних засобів. Підготовка до експлуатації нерідко пов’язана з улаштуванням фундаменту, передмонтажною ревізією обладнання, випробу­ва­н­ням його, підготовкою кадрів і т. ін. Тут потрібно враховувати два види витрат: витрати, пов’язані з монтажем обладнання і з підготовкою кадрів.

Отже, на кожній стадії й етапі є більша або менша свобода у виборі варіантів оптимізації витрат по всьому життєвому циклу продукції. Тому при аналізі собівартості за стадіями життєвого циклу продукції необхідно враховувати, що посилення уваги до зниження витрат на конкретній стадії, етапі, підетапі може привести до зворотного результату – збільшення сумарних витрат. Звідси витрати потрібно вивчати з позиції цілеспря­мо­ваного системного впливу на їх зниження по всьому життєвому циклу. Важливим знаряддям такого вивчення є економічний аналіз.

Яким же має бути економічний аналіз собівартості за стадіями життєвого циклу продукції? Оскільки собівартість виготовлення виробу в умовах промислового виробництва залежить, з одного боку, від того, як ефективно було спроектовано виріб, а з іншого – від того, які вимоги до споживчих властивостей ставить споживач, то необхідним є комплексний системний підхід до аналізу собівартості виробу за всіма стадіями життєвого циклу. Велика кількість взаємно переплетених за стадіями й етапами «життя» виробу чинників, що впливають на його собівартість, потребує організації техніко-економічного аналізу собівартості на кожній стадії і по всьому життєвому циклу загалом.

Техніко-економічний аналіз собівартості за стадіями життєвого циклу продукції – системне дослідження техніко-економічних, конструктивно-технологічних, функціональних і естетичних характеристик, створюваних або вдосконалювальних виробів у поєднанні з вивченням витрат на різних стадіях життєвого циклу.

Техніко-економічний аналіз собівартості за стадіями життєвого циклу проводять за такою програмою: постановка завдання аналізу – дослідження варіантів вирішення постанов­леного завдання – вибір базового варіанта для порівняння – вибір критеріїв і показників собівартості, чинників зниження витрат, їх обґрунтування – розробка методів, алгоритмів розрахунку аналітичних показників, визначення впливу чинників на собівартість виробу – збір, систематизація і підготовка вихідних даних для інформаційного забезпечення техніко-економічного аналізу собівартості – проведення техніко-економічних розрахунків, обчислень – аналітична обробка проведених розрахунків – аналіз результатів і вибір найопти­мальнішого технічного рішення, розробка заходів щодо зниження собівартості нового (вдосконаленого) виробу.

З визначення техніко-економічного аналізу собівартості за стадіями життєвого циклу продукції і послідовності його проведення випливає, що методика аналізу собівартості за стадіями залежить від точності й достатності використовуваної інформації, точності розрахунку собівартості і чинників, що визначають її величину на кожному етапі.

Розробка інформаційного забезпечення аналізу – доволі складний процес у зв’язку з безліччю різних параметрів і чинників, що впливають на собівартість на різних етапах життєвого циклу продукції. Усі джерела інформації для аналізу витрат за стадіями життєвого циклу можна поділити на норма­тивно-довідкові, внутрішньо-планові, облікові та позаоблікові.

На ранніх стадіях життєвого циклу виробу великого поширення набуває використання нормативно-довідкової інформації. До її складу входять: державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти підприємств, методичні вказівки, технічні матеріали для керівництва, інструкції. Відправними нормативно-довідковими документами при аналізі витрат на виріб є вітчизняні стандарти, вітчизняні стандарти з управління якістю продукції, розвитком науки і техніки, системою розробки і впровадження на виробництві виробів, системою стандартизації й уніфікації у процесі дослідно-конструкторських робіт, функціонально-вартісного аналізу.

Провідними джерелами інформації у складі інформаційної бази аналізу витрат на виріб за стадіями життєвого циклу є нормативна і звітна інформація НДІ, КБ, виробничих об’єднань (підприємств) – виробників і споживачів продукції. Важлива умова управління витратами за стадіями життєвого циклу – це єдність інформації обліку і внутрішньовиробничого плану.

Основними джерелами для аналізу собівартості виробів у НДІ та КБ є: ф. № 1 «Виробничо-тематичний бізнес-план», «Кошторисна калькуляція вартості науково-дослідних, дослідно-конструкторських і проектних робіт», звітні калькуляції, матеріали бухгалтерського й оперативного обліку (нагромаджувальні відомості, матеріальні вимоги, наряди, змінні рапорти, табелі, інвентаризаційні відомості тощо).

Потрібно зазначити, що характеристика ранніх стадій життєвого циклу виробу не має достатньо повного відображення у бізнес-плані і звітності. Часто інформацію доводиться вибирати з первинної документації, що потребує додаткових витрат праці і часу. Значна тривалість і трудомісткість етапу збору інформації – характерна особливість організації економічного аналізу витрат на ранніх стадіях життєвого циклу продукції. Від проведення цього етапу залежать оперативність, достовірність і практична цінність аналітичних висновків.

Для ранніх стадій життєвого циклу продукції характерною є наявність обмеженої інформації для формування й аналізу собівартості. При проведенні теоретичних, пошукових і прикладних досліджень, а також у процесі розробки технічного завдання на стадії науково-дослідного проектування і навіть ескізного проектування коло інформації щодо проектованого виробу, часто обмежене лише кількома основними його параметрами. Як вихідну інформацію тут використовують технічні вимоги, огляди, наукові звіти, проект технічного завдання, особливі вимоги замовника. Вихідна ж інформація на стадії розробки і проектування характеризується такими документами: технічне завдання на ДКР; техніко-економічне обґрунтування; відомості технічної пропозиції, ескізного і технічного проекту; звіти; макети; програми випробувань; робочі креслення; технічні умови на дослідний взірець; документація на дослідну партію; технічні умови на серійне виробництво; акти приймання і впровадження.

Повніше оцінювання науково-технічного рівня виробу й організаційно-технічного рівня підготовки виробництва, а також їх впливу на собівартість продукції можливе на основі даних, що містяться у конструкторсько-технічній документації. Найпростішим конструкторським документом є креслення, на його основі складають іншу конструкторську документацію; конструкторську документацію на вузол, зведену конструк­торську специфікацію на виріб і т. ін. Конструкторська документація служить вихідною базою для складання технологічної документації: маршрутно-технологічного паспорта, маршрутно-технологічної карти, інструментальної відомості та ін.

Важливим джерелом інформації для аналізу витрат на ранніх стадіях життєвого циклу продукції є карта технічного рівня. Перевага цієї форми полягає у тому, що вона передбачає зіставлення технічних характеристик проектованого виробу і виробу-еталона. Як аналоги беруть найліпші взірці як вітчизняні, так і зарубіжні.

Враховуючи відмінності інформаційної бази, на різних стадіях життє­вого циклу продукції використовують і різні прийоми визначення собівартості та її аналізу.

Для передвиробничих стадій характерне використання наближених прийомів попереднього визначення собівартості. Пояснюють це тим, що на ранніх стадіях життєвого циклу продукції ще нема достатніх і достовірних відомостей про новий виріб, нема ще специфікації, норм і нормативів. Такий стан змушує дослідників і розробників використати наближені методи.

Існують такі методи попереднього визначення собівартості виробу: метод питомої ваги, графоаналітичний, метод раціональної функції, складного коефіцієнта якості, бального оцінювання, регресивного аналізу. Класифікація наявних методів попереднього визначення собівартості за стадіями жит­тєвого циклу продукції та їх характеристика наведені у табл. 39.

Таблиця 39