Рух кадрів на заводі за 2003 р.

Рух робітників характеризують наступні коефіцієнти.

1. Коефіцієнт обігу з прийому визначають як співвідношення числа всіх прийнятих робітників до їх середньооблікової чисельності:

2. Коефіцієнт обігу зі звільнення визначають як співвідно­шен­ня числа звільнених робітників до середньооблікової їх чисельності:

.

3. Коефіцієнт загального обігу визначають як співвідношення чисельності прийнятих і звільнених до середньооблікової чисельності робітників:

.

Коефіцієнт плинності робочої сили визначають як співвід­ношення робітників, звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни та з причин службової невідповідності, до середньооблікової чисельності:

.

Плинність кадрів є особливим об’єктом дослідження, оскільки це – основний резерв підвищення продуктивності праці. Для того, щоб передбачити заходи щодо скорочення плинності й закріплення кадрів, необхідно виявити причини звільнення робітників. Ці дані можна отримати при проведенні соціологічних досліджень.

Найдоцільнішим є аналіз показників руху робітників у динаміці років, що свідчить про проведені підприємством заходи та їх ефективність.

У результаті оцінювання ступеня стабільності і плинності кадрів оцінюють причини плинності й розробляють заходи щодо її скорочення.

Головними напрямками досліджень при аналізі організації праці є: аналіз режиму роботи підприємства, аналіз умов праці, аналіз стану та якості нормування праці, аналіз використання робочого часу.

Аналіз і оцінювання режиму роботи підприємства проводять, виходячи з можливостей найінтенсивнішого використання виробничого устат­кування, досягнення пропорційності в роботі всієї технологічної і загальновиробничої системи машин, дотримання раціонального режиму праці і відпочинку.

Аналіз умов праці проводять за оцінками ступеня її монотонності й напруженості, шкідливого впливу на здоров’я працівників, важкості фізичної праці й т. ін. Результатом таких досліджень є визначення напрямків подолання монотонності праці та скорочення застосування ручних робіт, ліквідація важкої фізичної праці, забезпечення здорових санітарно-гігієнічних умов та впровадження досконалої техніки безпеки.

Аналіз стану та якості нормування праці проводять за станом охоплення робіт нормування, обґрунтованістю і напруженістю чинних норм та оцінювання ступеня їх виконання. Стан нормування праці на підприємстві характеризує показник питомої ваги нормованих робіт у їх загальному обсязі. Цей показник аналізують як на окремих виробництвах, так і за категоріями працюючих. Ступінь прогресивності норм визначають у загальній їх кількості та за масштабами перегляду.

Часто в аналізі використовують середній відсоток виконання норм з праці, що дає загальну характеристику виконання норм. Водночас за ним криється як значне перевиконання норм, так і їх невиконання.

Найбільшу увагу слід приділити аналізу використання робочого часу. Раціональне використання робочого часу є головним резервом зростання продуктивності праці і визнача­ється високою ефективністю, бо дає змогу збільшити випуск продукції без додаткових інвестицій.

Аналіз використання робочого часу проводять у двох напрямках: виявлення втрат робочого часу і непродуктивне використання робочого часу.

Аналіз проводять за даними балансу робочого часу та оперативного табельного обліку.

Ведучи мову про достовірність даних для аналізу, варто відзначити, що облік витрат часу на основі табелів має ряд недоліків, що не дає змоги мати реальні відомості про кількість фактично відпрацьованих людино-днів і людино-годин. З’явлення на роботу відзначають незалежно від того, виконував робітник продуктивно роботу, чи ні. Широко застосовують практику надання дозволених невиходів замість наднормативних годин, відпрацьованих раніше, неточно зазначають відпрацьовані за зміну години. Якщо у табелі зазначений день, то автоматично зазначають повну тривалість дня. Практично простої не документують. Це не дає змоги виявити реальні резерви зростання продуктивності праці.

Для аналізу втрат робочого часу вивчають його баланси за минулий рік, прогноз і фактичний період звітного року, одного середньооблікового робітника (табл. 20).

У нашому прикладі тривалість відпусток зросла проти прогнозу на 5,2 дня (21,4 – 16,2), що призвело до додаткових втрат робочого часу. Маючи дані про фактичний виробіток одного робітника, можна встановити втрати його виробітку через цю причину на рік. Аналогічно визначають вплив інших чинників.

Крім встановлення втрат робочого часу, слід проаналізувати, чи продуктивно витрачався робочий час. До непродуктивних втрат робочого часу потрібно віднести і час, затрачений на виправлення браку, на виготовлення бракованої продукції, різні відхилення від нормальної роботи. Все це – приховані резерви.

Наприклад, втрати від браку (Б) можна виразити у втратах робочого часу. Для цього:

а) знайдемо співвідношення товарного випуску продукції (ТП) до її виробничої собівартості:

;

б) визначимо втрати у випуску продукції:

;

в) визначимо втрати робочого часу, виходячи із фактичного середньогодинного виробітку Рr:

.

Таблиця 20