1. 22. Аналіз рентабельності продукції

Не потрібно вважати, що загальновживаний у нас показник рента­бельності як співвідношення між прибутком і собівартістю – єдиний. Це далеко не так. Визначати рентабельність за такою формулою нас зобов’язують органи статистики, адже для статистичного аналізу цей важливий показник діяльності має бути порівнюваним для різних підприємств.

Формула корисна тим, що дає змогу визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, витрачену (точніше, вкладену) у виробництво кінцевого продукту. Так визначають рентабельність (прибутковість) завданих витрат.

Проте одного лише показника рентабельності витрат буде замало для аналізу, результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники, акціонери).

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостат­ність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, що впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, що мають найзначніший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією завданих витрат.

Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид статутної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для здійснення цих витрат. Ці кошти, вкладені у бізнес, називають інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж рента­бельність завданих підприємству витрат.

Слід зазначити, що слова «інвестиція» і «вкладення» – синоніми. Тому собівартість готової продукції – це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію, а власний капітал підприємства – вкладення (інвестиції) у діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, у свою чергу, як самостійна субстанція інвестує як ці, так й інші фінансові ресурси у продукт своєї діяльності.

Якщо до цього часу серед показників рентабельності найвідомішим був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то сьогодні дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства взагалі.

Справа у тому, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника, не може дати уявлення про ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: у товарах, запасах, коштах і дебіторах. Вище вже згаду­валося, що мати великі залишки за цими статтями невигідно. Розмір оборотного (робочого) капіталу не має бути ні великим, ні малим, він має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію і при цьому мати вельми низьку рента­бельність власного капіталу, через те що значна його частина не працює, а здебільшого пролежує на складах або надто довго кредитує покупців.

Інвестора мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у виготовлення того чи іншого продукту, він хоче знати, скільки прибутку приносять його власні вкладення у бізнес. У зв’язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності.

Прибуток на власний (акціонерний) капітал

Це показник рентабельності будь-яких інвестицій – як підприємства в цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб’єкта, наприклад засновника. Можна ним користуватися також для оцінювання рентабельності однієї окремої угоди:

.

Валовий прибуток – значення рядка 050 Звіту про фінансові результати.

Середній власний капітал – середнє арифметичне значення власного капіталу на початок і кінець звітного періоду.

Власний капітал підприємства – це і є інвестиції засновників у бізнес. Однак інвестиції засновників (акціонерів) не обмежуються внесками до статутного фонду чи придбанням акцій. Весь власний капітал підприємства – це кошти, зароблені у процесі діяльності завдяки початковим інвестиціям. Отже, власний капітал підприємства є цілком законною власністю тих осіб, які цим підприємством володіють.

Середня арифметична величина між підсумками статей власного капіталу на початок і кінець звітного періоду дасть середній власний капітал підприємства. Порівнюючи валовий прибуток з цією величиною, визначаємо рентабельність власного (акціонерного) капіталу підприємства. Для того, щоб визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від його здійснення прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї справи коштів.

Прибуток на сумарний капітал

Хто погодиться з тим, що активи підприємства – це різні форми вкладеного (інвестованого) у бізнес власного і запозиченого капіталу разом, тому цікаво буде визначити його прибутковість (рентабельність):

.

Середню вартість усіх активів за звітний період визначають як середнє арифметичне між валютами балансів на початок і кінець звітного періоду.

Показник рентабельності сукупного інвестованого капіталу визначає продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в активи.

Фінансовий леверидж

Фінансовий леверидж як показник переваги рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх активів у нас майже не застосо­вують через дуже нестабільну і негнучку кредитну політику. Недоступність для більшості приватних підприємств банківських кредитів і їх дорожнеча, а також відсутність кредитних взаємовідносин між самими суб’єктами господарю­вання (постачальники не зобов’язують своїх покупців платити відсотки за наданими їм відтермінуваннями) зводять нанівець зацікавленість показником фінансового левериджу. Кожному суб’єктові і без того зрозуміло, що в наших умовах набагато вигідніше користуватися фінансовими ресурсами, ніж вдаватися до позик. Ми навіть не знаємо, що «у них» буває дуже вигідно робити навпаки. Щодо розрахунків з постачальниками, то багатьом з наших бізнесменів може здатися, що тривалість затримки платежів за отримані поставки за відсутності «лічильника» з відсотків не має для підприємства-покупця жодного значення (окрім ризику втратити гідність, якщо це питання для них важливе).

Зрозуміло, що у ситуації, коли кошти, зазначені у розділі ІІ пасиву, надто дорогі, а кошти, зазначені у розділі ІІІ пасиву, є зовсім дармовими, розмова про фінансовий леверидж втрачає зміст.

Питання про те, що робити у разі виникнення потреби у додаткових фінансових ресурсах, у нас вирішують без вагань: недобросовісний бізнесмен надто довго затримує оплату своїм постачальникам і таким чином користується дармовими кредитами, а добросовісний спочатку офіційно реєструє збільшення статутного фонду, а потім вносить відповідну додаткову суму. Акціонерні товариства в таких випадках випускають додаткову кількість акцій на продаж. Тоді як володар контрольного пакета акцій американської корпорації має можливість подумати: а чи варто допускати таким чином нехай навіть тимчасове пониження рентабельності власного капіталу і, разом з цим, наживати собі нових зобов’язань з виплати дивідендів акціонерам, якщо можна скористатися відносно недорогими кредитами. У прийнятті рішення йому допоможе показник фінансового левериджу як показник переваги чи недоліку у використанні власних і запозичених коштів.

Слід зазначити, що термін «леверидж» (leverage – система важелів, засіб впливу, сила впливу) трапляється у численних методиках фінансового аналізу й у новітній економічній літературі взагалі. Щоправда, у більшості наших розробок показник фінансового левериджу виявляється наповненим зовсім іншим змістом. Наприклад, дуже часто фінансовим левериджем називають коефіцієнт залежності від довготермінових зобов’язань (про це далі). Ці два показники не можна назвати близькими за суттю. Наскільки неможливо за допомогою коефіцієнта залежності від довготермінових зобов’язань прийняти рішення про шляхи пошуків додаткових фінансових ресурсів, настільки неможливо назвати цей коефіцієнт позитивним чи негативним leverage.

Тож відкладемо до кращих часів цей дуже важливий показник рентабельності. Будемо сподіватися, що чекати пом’якшення кредитно-інвестиційного клімату залишилося недовго.

Інші показники рентабельності

Рентабельність продажів ще називають маржею прибутку. Вона показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції:

.