2.4. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань

У зарубіжних країнах виробничий травматизм і професійні захворювання розглядають, як специфічний ризик професійної діяльності (професійний ризик), соціальний захист від якого слід організовувати на системній основі – оцінка, профілактика, компенсація, лікування і реабілітація.

Інституційною основою більшості зарубіжних національних систем обов'язкового страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань є наступні положення:

Обов'язкове страхування всіх зайнятих трудовою діяльністю (найнятих робітників, самозайняте населення) від нещасних випадків на виробництві реалізується на основі публічного права (соціальне страхування), при якому:

1. При сплаті роботодавцями страхових внесків їх відповідальність з компенсації втрати працездатності працівників із-за виробничого травматизму і професійної захворюваності переноситься на страхові організації.

2. Відсутній інститут "провини" працівників за нещасні випадки, що відбулися, – вони не піддаються дискримінації з позиції зменшення розміру компенсаційних виплат.

II. Комплексний характер соціального захисту зайнятого населення, яке включає:

1. Профілактику і зниження професійних ризиків для працівників – оцінка ризиків, розроблення рекомендацій і нормативних документів в області техніки безпеки і гігієни праці, контролю за організацією роботи з охорони праці.

2. Лікування і реабілітація працівників, які зазнали травми на виробництві (медична, професійна і соціальна).

3. Компенсація втрати заробітної плати у разі тимчасової, постійної втрати працездатності і соціальний захист утриманців загиблих на виробництві.

За рахунок страхових внесків роботодавців здійснюється фінансування страхування професійних ризиків. Фінансова незалежність системи обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві від державного бюджету здійснюється за допомогою наступних методів:

– розрахунок страхових тарифів опирається на методологію економічної оцінки професійних ризиків (у Німеччині налічується близько 600 класів професійних ризиків, в Італії – 300 класів).

– математичний метод розрахунку страхових тарифів заснований на методиці "розкладки" економічних витрат пропорційно класу ризиків і величині оплати праці працівників підприємства.

Законодавчі норми багатьох промислово розвинених країн передбачають диференціацію страхових внесків залежно від фактичного рівня виробничого травматизму і професійної захворюваності. Позитивними моментами такої практики є стимулювання адміністрації підприємств до запобігання нещасних випадків на виробництві: при високих рівнях травматизму встановлюються каральні (підвищені) тарифи страхових внесків, при тенденції до зниження рівня нещасних випадків – заохочувальні (знижені).

Межі диференціації страхових тарифів є вельми значними і складають від 0,6 до 27% від фонду заробітної плати (Іспанія – 0,9-18%; Фінляндія – 0,3-11%; Німеччина – 0,6-16%; Японія – 1-15%). При цьому середні розміри тарифів складають від 2-6% (табл.2.3).

Рівень небезпеки на підприємстві чи в галузі, розрахунок якого заснований на даних про кількість нещасних випадків, їх тяжкість і рівень безпеки на підприємстві є основним критерієм диференціації страхових платежів.

Причому сам тариф складається з двох частин – відповідно до класу ризику. Класи ризиків призначені для обчислення тарифів страхування, які один раз в п'ять років переглядаються.

Таблиця 2.3