1. 17. Експрес-аналіз фінансового стану

Мета експрес-аналізу – наочне і просте оцінювання фінансового стану і динаміки розвитку господарюючого об’єкта. У процесі аналізу можна виконати розрахунок різних показників і доповнити його методами, що ґрунтуються на досвіді та кваліфікації фахівця.

Експрес-аналіз доцільно проводити у три етапи: – підготовчий етап, попередній огляд бухгалтерської звітності, економічне читання та аналіз звітності.

Мета першого етапу – прийняти рішення про цілеспря­мованість аналізу фінансової звітності й переконатись у її підготовленості до читання.

Перше завдання вирішують шляхом ознайомлення з аудиторським висновком. Існує два основних типи аудиторських висновків: стандартний і нестандартний. Перший з них – це підготовлений в уніфікованому і скороченому викладі документ, що містить позитивну оцінку аудитора (аудиторської фірми) про достовірність наданої в звіті інформації і його відповідності чинним нормативним документам. Нестандартний аудиторський висновок більший за обсягом і, як правило, містить певну додаткову інформацію, що може бути корисною для користувачів звітності або її розглядатимуть аудитори як необхідну для опублікування, спираючись на прийняту технологію аудиторської перевірки. Нестан­дартний аудиторський висновок може містити беззаперечну позитивну оцінку наданої звітності і фінансового стану, підтверджену нею, або позитивну оцінку, але із застереженням. Причинами нестандартного аудиторського висновку можуть бути: врахування думки іншої ауди­торської фірми (наприклад, у випадку аудитування звітності різних самостійних підрозділів однієї корпорації різними аудиторськими компаніями); зміни звітної політики фірмою, що проводить аудит; певна невизначеність фінансового або організаційного характеру (наприклад, участь компанії в незавершеному судовому процесі з не передбачуваним кінцем) тощо. У випадку нестандартного аудиторського висновку доцільність контракту з даним потенційним контрагентом мусить визначати фінансовий мененджер або інша особа, яка бере участь у переговорах, після ретельнішого аналізу наданого звіту та іншої інформації формального і неформального характеру.

Перевірка готовності звітності до читання має менш відповідальний і певною мірою технічний характер.

Цю роботу часто доводиться виконувати, працюючи зі звітністю невеликих підприємств, на яких нема культури і традицій підготовки річного звіту.

Тут проводять візуальну та найпростішу облікову перевірку звітності за формальними ознаками і за суттю: визначають наявність всіх необхідних форм і додатків, реквізитів та підписів; перевіряють достовірність і чіткість заповнення звітних форм, перевіряють валюту балансу та всі проміжні висновки; перевіряють взаємопов’язаність показників звітних форм і основні контрольні співвідношення між ними і т. ін.

Бухгалтерська звітність – це комплекс взаємопов’язаних показників фінансово-господарської діяльності за звітний період. Звітні форми логічно та інформаційно взаємопов’язані. Суть логічного зв’язку полягає у взаємодоповненні й взаємній кореспонденції звітних форм, їх розділів та статей. Деякі найважливіші балансові статті розшифровують у супровідних формах. Розшифровку інших показників за необхідності можна знайти в аналітичному обліку.

Логічні зв’язки доповнюють інформаційними, що виражаються у прямих і непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками звітних форм. Пряме контрольне співвідношення означає, що один і той самий показник наведений одночасно в кількох звітних формах. Непряме контрольне співвідношення означає, що кілька показників однієї або кількох звітних форм пов’язані між собою нескладними арифметичними розрахунками.

Знання цих контрольних співвідношень важливе не лише з позиції аналізу, а й контролю і допомагає ліпше розібратися у структурі звітності, перевірити вірність її складання шляхом візуальної перевірки окремих показників та арифметичних співвідношень між ними.

Мета другого етапу – ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи у звітньому періоді, визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни у майновому та фінансовому станах господарюючого об’єкта. Складаючи перше уявлення про динаміку наведених у звітності і пояснювальній записці даних, необхідно звертати увагу на алгоритми розрахунку основних показників. Оскільки розрахунок деяких аналітичних показників (наприклад, рентабельності, доходу на акцію, питомої ваги власних оборотних коштів тощо) супроводжується усвідомленим або неусвідомленим запитанням, багато фірм Заходу наводять у відповідному розділі річного звіту алгоритми для деяких показників. Таку практику доцільно використовувати і в Україні.

Аналізуючи тенденцію основних показників, необхідно брати до уваги дію деяких впливових чинників, а саме інфляції. Окрім цього, не варто забувати, що і сам баланс, який є основною звітною й аналітичною формою, не позбавлений певних обмежень. Вкажемо деякі, найвагоміші з них.

1. Баланс історично за своєю природою фіксує стан фінансово-господарських операцій, здійснених до моменту його складання.

2. Баланс відображає статус-кво у засобах і обов’язках підприємства, тобто відповідає на запитання, яким є стан підприємства на даний момент згідно з використаною обліковою політикою, але не дає відповіді на запитання, внаслідок чого склався такий стан. Відповідь на останнє запитання не можна дати лише за даними балансу. Для цього потрібен набагато глибший аналіз, що ґрунтується не тільки на залученні додат­­­­ко­вих джерел інформації, а й на розумінні багатьох факторів, що не знаходять відображення у звітності (інфляція, науково-технічний прогрес тощо).

3. За даними звітності можна розрахувати ряд аналітичних показників, але всі вони будуть малозначимі, якщо їх ні з чим не порівняти. Баланс, який розглядають ізольовано, не забезпечує просторового і часового порівняння. Звідси випливає, що його аналіз потрібно проводити у динаміці й за можливості доповнювати оглядом аналітичних показників по споріднених підприємствах, їх середньогалузевими і середньо­прогре­сивними значеннями.

4. Інтерпретація балансових показників можлива лише при залученні даних про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми за тією або іншою статтею можна тільки після порівняння балансових даних з відповідними сумами оборотів. Наприклад, у балансах двох підприємств за статею «Запаси» рахують одинакову суму в 10 млн. грн.

Оборот запасів за рік на першому підприємстві становить 120 млн. грн., а на другому – 20 млн. грн. Відповідно, у першому випадку запаси забезпечують 1/12 частину річного споживання (місячний запас), а в другому – половину річного споживання (піврічний запас).

5. Баланс – це збір моментних даних на кінець звітного періоду, тому він не відображає стану засобів підприємства протягом звітного періоду. Це стосується, перш за все, найдинамічніших статей балансу. Так, наявність на кінець року великих за питомою вагою запасів готової продукції зовсім не означає, що такий стан, був протягом року постійним, хоча таку можливість не потрібно відкидати.

6. Фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни перебувають під впливом не лише чинників фінансового характеру, а й багатьох інших чинників, що взагалі не мають вартісної оцінки. До них належать: можливі політичні й загальноекономічні зміни, перебудова організаційної структури управління галуззю або підприємством, зміна форм власності, професійна і загальноосвітня підготовка персоналу тощо. Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним з розділів комплексного економічного аналізу, що використовує також неформальне оцінювання.

7. Одне з вагомих обмежень балансу – закладений у ньому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, зростання цін на сировину і матеріали, які використовують на підприємстві, низького рівня оновлення основних засобів багато статей відображають сукупність однакових за функціональним призначенням, але різних за вартістю, облікових об’єктів. Звичайно, істотно повторюються результати діяльності підприємства, реальна оцінка його господарських засобів, «ціни» підприємства загалом.

8. Необхідно ще раз підкреслити, що результат балансу зовсім не відображає тієї суми засобів, якою реально розпоряджається підприємство, його, так би мовити, «вартісної оцінки». Основна причина полягає у можливій невідповідності балансової оцінки господарських засобів і реальних умов унаслідок інфляції, кон’юнктури ринку, використовуваних методів обліку тощо.

Третій етап – основний в експрес-аналізі. Його мета – кінцеве оцінювання результатів господарської діяльності й фінансового стану об’єкта. Такий аналіз проводять з тією чи іншою мірою деталізації в інтересах різних користувачів.

Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річним звітом і фінансовою звітністю. Зокрема, фінансовий менеджер, якому часто доводиться брати участь у процесі укладання контрактів з потенційними контрагентами, повинен чітко уявляти структуру звіту, зміст основних його розділів.

Положення про бухгалтерський звіт і звітність в Україні передбачає періодичне складання бухгалтерської звітності і подання її за відповідними адресами. Звітність має, як правило, супроводжувати пояснювальна записка. У докладному вигляді пояснювальну записку складають у процесі підготовки річної звітності. У такому випадку набір документів у комплексі становить готовий звіт.

Складання річного звіту є, звичайно, практикою для більшості компаній економічно розвинених країн. У деталізо­ваному вигляді складають звіт для акціонерних товариств. Не випадково з 1 січня 1977 р. уведений в дію міжнародний обліковий стандарт ІАS № 5, що регламентує склад і структуру готового звіту, перелік статей і показників, рекомендованих для внесення у звітність. Згідно з цим стандартом основними компонентами річного звіту є: підготовлена відповідно до нормативних документів звітність, аналітичні розшифровки та примітки до неї, інша аналітична інформація, корисна для повної і об’єктивної картини про майновий і фінансовий стан підприємства.

Детальну структуру річного звіту не регламентують, однак при його підготовці необхідно враховувати вимоги інших облікових стандартів, що певною мірою мають побічний вплив на склад і послідовність внесених до звіту матеріалів.

Аналіз обліково-аналітичної практики Заходу показує, що проблемі структурування річного бухгалтерського звіту приділяють значну увагу не лише міжнародні, а й національні бухгалтерські інститути. Як приклад можна навести практику регулювання цього розділу бухгалтерського звіту в Бельгії. Так, рекомендована національними обліковими стандартами цієї країни аналітична записка, яка має розшифровку і примітки до звітності, доволі деталізована і складається з 19 розділів. Також деталізовані рекомендовані стандартні форми звітності – біля 100 показників на звітну дату в балансі й близько 70 статей у звіті про прибутки і збитки.

Культура складання звіту – важливий чинник успішного ведення бізнесу як з позиції самої компанії, що підготувала звіт, так і з позиції її зовнішніх контрагентів. По-перше, добре побудований звіт дає змогу керівництву підприємства і його власникам по-новому подивитися на стан справ на підприємстві, досягнуті результати фінансово-господарської діяльності, визначити перспективи її розвитку. По-друге, для контрагентів підприємства бухгалтерський звіт дедалі більшою мірою стає основним інформаційним документом, що підтверджує можливість та економічну доцільність взаємодії з даним підприємством. По-третє, звіт – своєрідний спосіб реклами діяльності, нерідко перший крок фірми до контрагента при встановленні виробничих контактів. Подають запит про можливість ознайомлення з річним бухгалтерським звітом потенційного партнера. Тому від того, наскільки грамотно і привабливо складений звіт, може значною мірою залежати результат майбутніх переговорів про співпрацю. Поширеним є правило: перш ніж підписувати контракт, необхідно ознайомитися з річним звітом контрагента.

В обліково-аналітичній практиці Заходу нагромаджений значний досвід щодо підготовки річного звіту, його побудови й оформлення. Типова структура звіту може мати такі розділи:

– коротка характеристика діяльності підприємства (основним змістом розділу є деякі основні показники, що найімовірніше характеризують підприємство, види та географічні сфери діяльності і т. ін.);

– звернення голови підприємства (президента, директора);

– звіт адміністрації (характеристика виробничої, комерцій­ної та інвестиційної діяльності, оцінка фінансового стану, характеристика науково-технічного рівня підприємства, його природоохоронна діяльність та ін.);

– бухгалтерська звітність;

– пояснення до бухгалтерської звітності (характеристика облікової політики, структури і виду основних засобів і матеріальних активів, фінансових вкладів, дебіторської та кредиторської заборгованості, витрати виробництва, ліквідності та фінансової стійкості і т. ін.);

– аудиторський висновок;

– дані про котирування цінних паперів підприємства;

– інша інформація (склад вищого виборного органу управління, адміністрації, інформація про найвагоміших інвесторів і т. ін.).

У загальному вигляді методика експрес-аналізу звітності передбачає аналіз ресурсів та їх структури, результатів господарювання, ефективності використання власних і позичених коштів. Зміст експрес-аналізу – відбір невеликої кількості найвагоміших і порівняно нескладних в обчисленні показників та постійне спостереження за їх динамікою.