logo
Банківське_право_України_(Качан)

§ 1. Поняття кредитних правовідносин. Види кредиту

Термін «кредит» походить від латинського слова «сгесІо», що

означає «вірю».

Існує така думка стосовно виникнення кредиту: продав­цеві треба було продати товар, але у покупця не було гро­шей для його придбання. Тому товар було передано покупце­ві з відстрочкою виконання платежу — в кредит. З часом кредит починає набувати нових функцій, довіра передачі партії товару у кредит трансформується у позику грошових

коштів.

На сучасному етапі розвиту народного господарства кре­дит став інструментом, без якого функціонування товарного виробництва просто неможливе.

У банківському кредитуванні беруть участь перш за все Два суб'єкти — банк, тобто кредитор, та позичальник. Для банку кредитування — це різновид професійної підприєм­ницької діяльності, основне джерело формування прибутку.

Банківське кредитування розглядається як кваліфікуюча ознака банку і передбачає ліцензування Національним бан­ком. Саме ж кредитування являє собою постійно здійснюва­ну діяльність, тобто сукупність послідовних, і як правило, стандартних дій, об'єднаних однією метою — отриманням прибутку. Звичайно, для банку найкращим є надання най­більш дорогого, а також короткострокового кредиту.

144

Те

["[равове регулювання кредитних операцій банків

145

Посередницька діяльність комерційних банків на фінан­сових ринках, яка полягає у виявленні тимчасово вільних коштів вкладників, залученні у банк та наданні їх у вигляді кредитів особам, які відчувають потребу у позичкових кош­тах, приносить реальну користь всьому суспільству. Вклад­ники отримують відсотки, позичальники — можливість бра­ти кредити в досить великих сумах та на будь-який необхід­ний строк. Навіть коли велика кількість дрібних вкладників забажає передати банку свої гроші тільки на дуже короткий строк, банк в силі за рахунок акумуляції значної кількості таких вкладів з різними термінами повернення надавати ве­ликі довгострокові кредити перспективним позичальникам. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх позичальників та надаючи позики лише тим, хто спроможний платити мак­симальну процентну ставку по отриманій позиці, банки спря­мовують потік грошових коштів у русло інвестиції в реаль­ний капітал, який сам по собі забезпечить отримання висо­кої віддачі.

Для позичальника кредит — це спосіб вирішення своїх фінансових проблем, спосіб забезпечення виробничої діяль­ності. У зв'язку з цим позичальник готовий нести додаткові витрати у вигляді відсотків за користування кредитом, але цей відсоток та строк кредиту повинні бути посильними, що­би не завадити розвиткові виробництва, розробленню та ос­воєнню нових технологій тощо. Позичальник, на відміну від кредитора, зацікавлений, звичайно, в якомога дешевому та довгостроковому кредиті.

Окрім позичальника та кредитора у банківському креди­туванні зачіпаються інтереси ще двох суб'єктів. Перший з них — це учасник забезпечення виконання кредитних зо­бов'язань, якщо таким не є сам позичальник. У даному ви­падку мова йде про гаранта, поручителя, страхувальника, третю особу — заставодавця. Ця особа зацікавлена перш за все у тому, щоб кредитні зобов'язання були виконані, а у ви­падку невиконання кредитного договору вона набуває само­стійних прав у зв'язку з реалізацією відповідальності. Інший! суб'єкт — це володар прав, тобто вкладник, який передав банку гроші у вигляді вкладів або рахунків. Окрім вкладни- І ків гроші для кредитування, на певних умовах, можуть нада- 1 ватися державою у вигляді цільових кредитів.

Як у вкладників, так і у банків є свої ризики (відповідно ризик власника та ризик підприємця), які повинні знаходи­тися у збалансованому стані. Інакше кажучи, банк не вправі вирішувати всі свої фінансові проблеми тільки за рахунок

своїх вкладників.

Поєднання прав та обов'язків вищеназваних суб'єктів повинно складати основу правового регулювання банків­ського кредитування. Вступаючи у кредитні правовідносини, необхідно чітко уявляти систему прав та обов'язків та на­слідки їх порушення.

Основними законодавчими актами, які регулюють питан­ня банківського кредитування, є Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Поло­ження НБУ «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246. Слід також зазначити, що ще в 1996 р. був підготовлений проект Закону України «Про кредит», але до цього часу він так і не був

прийнятий.

Отже, кредит — це позичковий капітал банку у грошо­вій формі, що передається у тимчасове користування на умо­вах забезпечення, повернення, строковості, платності та ці­льового характеру використання.

Вищезгадане Положення НБУ визначає такі види кредитів:

1) за строками користування:

разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігом не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних

вкладень.

Довгострокові кредити використовуються для формуван­ня основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та роз­ширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо;

2) за забезпеченням:

10- 3111

146

Тема 7

гї яяОве регулювання кредитних операцій банків

147

3) за методами надання:

4) за строками погашення:

Законодавство дає чітке визначення поняття двох основ­них суб'єктів кредитних правовідносин, про які вже йшла мова раніше.

Кредитор — це суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасо­ве користування.

Позичальник — це суб'єкт кредитних відносин, який от­римав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Банківський кредит надається шляхом здійснення кре­дитної операції.

Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та пози­чальника.

Чинним законодавством також визначено і ряд інших по­нять, які використовуються у сфері кредитних відносин.

Кредитоспроможність — це здатність позичальника у повному обсязі та у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Кредитний ризик — ймовірність несплати позичальни- 1 ком основного боргу та відсотків, які належить сплатити за |

користування кредитом у терміни, визначені у кредитному

договорі.

Кредитна лінія — згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Слід зазначити, що існує ряд правових проблем, пов'яза­них із банківським кредитуванням, зокрема проблема доста­тності та адекватності правових норм. Можна стверджувати, що правове регулювання банківського кредитування повин­но йти по шляху прийняття спеціальних законів, наприклад, про банківський споживчий кредит, про міжбанківське кредитування, про кредитування будівництва та інших під­приємницьких потреб тощо. Подібні закони прийняті і діють у більшості країн світу, де банківське кредитування розгля­дається як професійна діяльність, що є базою підприємни­цтва. Таке законодавство, за умови його належної та еконо­мічно обгрунтованої розробки, має розмежувати договір позики, призначений для обслуговування позичкових право­відносин між громадянами та юридичними особами, і кредит­ний договір, призначений для здійснення професійної діяль­ності на фінансовому ринку.

Позитивним блоком у даному законодавстві могли б ста­ти такі норми, які встановлювали б правові гарантії як для банків, так і для клієнтів, а також для інших осіб, зацікавле­них у належному та ефективному банківському кредитуванні. Очевидно, що розробка таких правових конструкцій по­требує значних зусиль юристів та банкірів. Тому цю роботу мають спільно здійснити Національний банк України та Асо­ціація комерційних банків.