§ 1. Правове положення комерційних банків, етапи реформування і сучасний стан

Слід зазначити, що правове положення банків протягом всієї історії розвитку кредитної системи пострадянського періоду неодноразово змінювалось. Так, період з 1917 по 1921 рр. ха­рактеризується поступовою ліквідацією банків, функції яких по здійсненню безготівкових розрахунків були передані цен­тральному бюджетно-розрахунковому управлінню. З перехо­дом до непу, у зв'язку з пожвавленням товарно-грошових відносин, виникла гостра необхідність в організації кредит­ної системи, яка відповідала б потребам товарного обороту. В результаті з'явилась така кредитна система, в якій Держ­банку СРСР відводилась роль органу нагляду та контролю за діяльністю всіх кредитних установ. Інші банки діяли на під­ставі різних форм власності. Вони були звичайними комер­ційними підприємствами, які здійснювали банківські опера­ції. Відносини цих банків з клієнтурою регулювались цивіль­ним правом.

Найбільш серйозні зміни в правовому положенні банків відбулися в результаті кредитної реформи 1930—1932 рр., яка мала за мету перетворити банки в органи цінового конт­ролю за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, утворені на недержавній формі власності, були ліквідовані або реформовані. В результаті виникла сис­тема державних банків, складовою якої був Держбанк СРСР ■та спецбанки. Всі вони були одночасно органами державного

управління та господарюючими організаціями — юридични­ми особами, які займалися господарською діяльністю.

Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відіг­равав роль головного, центрального банку держави, то після реформи ця його роль стала поступово зменшуватись. У 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їх функції передані Промбанку СРСР, перейменованому у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень — Будбанк СРСР. З 1961 р. він став безпосередньо підпорядко­вуватись Раді Міністрів СРСР, а не Міністерству фінансів, як це було раніше, і з цього моменту правове положення Держбанку СРСР та Будбанку СРСР стало практично одна­ковим. Різницю між зазначеними банками можна було про­вести лише з урахуванням їх спеціалізації.

Початок нової банківської реформи було покладено спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. № 821, коли на базі трьох державних бан­ків — Держбанку СРСР, Зовнішторгбанку СРСР та Будбан­ку СРСР було створено шість банків:

• Держбанк СРСР;

• Промбудбанк СРСР;

• Зовнішекономбанк СРСР;

• Агропромбанк СРСР;

• Житлсоцбанк СРСР;

• Ощадний банк СРСР.

На той час всі державні банки були підпорядковані без­посередньо Раді Міністрів СРСР. Правове положення цих спецбанків не змінилося після проведення кредитної рефор­ми: вони були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяль­ністю.

Вищезгадана постанова містить формулювання, яке під­креслює той факт, що банки були органами управління, а республіканські банки користувалися правами міністерств союзних республік. В рамках адміністративно-контрольних повноважень банки здійснювали досить велику кількість пе­ревірок, в тому числі контроль за використанням фонду оп­лати праці та фінансуванням державних капітальних вкла­день. Як юридичні особи, що займаються господарською ді­яльністю, спецбанки здійснювали різноманітні банківські операції. Спершу вся клієнтура була імперативно (владна)^"

48

Тема З

Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи

49

розподілена між цими банками, а потім, у відповідності з постановою Ради Міністрів СРСР від 31 березня 1989 р. № 280, було проголошено право клієнта на вибір банку для свого кредитно-розрахункового обслуговування.

З початком наступного етапу банківської реформи право­ве положення комерційних банків, включаючи державні спецбанки, поступово наближається до банків країн з розви­нутою ринковою економікою.

На сьогодні комерційні банки України разом з іншими фі­нансово-кредитними установами займають другий рівень банківської системи України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність», банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організа­цій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та роз­рахункове обслуговування народного господарства, виконан­ня валютних та інших банківських операцій, передбачених цим законом.

Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна наз­вати комерційною установою, тому що його діяльність ціл­ком і повністю підпадає під визначення поняття «підприєм­ство», яке містить Закон України «Про підприємства в Украї­ні» (ст. 1): «Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійс­нює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяль­ність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)».

Визначимо основні ознаки підприємства, які, зокрема, також притаманні банку:

1) наявність майна на праві власності, повного господар­ ського відання, відображеного на самостійному балансі.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» банк має статутний фонд, який відобража­ється на самостійному балансі банку;

2) наявність прав юридичної особи.

Основою формування поняття підприємства є товарне виробництво з його системою товарно-грошових відносин, в яких підприємство може виступати тільки як суб'єкт права. Лише в своїй сукупності економічні та правові властивості характеризують дану господарську структуру як підприєм­ство. В основі визнання підприємства суб'єктом цивільного

права лежить його відносне економічне відокремлення, яке закріплене в статусі юридичної особи. Таким чином, наяв­ність прав юридичної особи слід розглядати як одну з основ­них ознак підприємства.

Стаття 23 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» визначає, що статут комерційного банку повинен міс­тити запис про те, що банк є юридичною особою;

3) здійснення господарської (підприємницької, комерцій­ної) діяльності, яка має за мету отримання прибутку.

За надання банківських послуг клієнт сплачує банку ви­нагороду, за рахунок якої утворюється його прибуток. Таким чином, банк займається підприємницькою (комерційною) діяльністю, підтвердженням чого є ст. 1 Закону України «Про підприємництво».

Отже, враховуючи вищевикладене, можна дати більш ґрунтовне визначення поняття «підприємство» (і банківської установи зокрема): це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської (підприємницької) діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, рахунки в банках.

Таким чином, в результаті наведеного вище аналізу стає очевидним, що комерційний банк має всі ознаки підприєм­ства. Цей висновок може бути використаний для вирішення не тільки теоретичних, але й суто практичних задач. Так, у випадках, коли банківським законодавством не врегульовано те чи інше питання, повинні застосовуватися загальні норми законодавства про підприємства.

Законодавство України визначає, що сучасні комерційні банки згідно зі своїм правовим положенням не повинні здій­снювати адміністративно-контрольних повноважень стосов­но клієнтів, як це відбувалось у державних банках до рефор­ми. Однак в деяких випадках на комерційні банки покла­даються обов'язки по контролю за діяльністю клієнтів, але Цей контроль не може мати цивільно-правового характеру, оскільки він не пов'язаний з комерційними інтересами само­го банку.

⁴- 3111

50

Тема З

Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи

51

Наведемо деякі приклади. Так, в пункті 3 Указу Прези­дента України від 12 травня 1995 р. «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» зазначається, що на комерційні банки покладаються зобов'язання здійснювати контроль за дотриманням вимог цього Указу юридичними та фізичними особами, суб'єктами підприємницької діяльності в частині дотримання норм по регулюванню обігу готівки. У Декреті Кабінету Міністрів Ук­раїни від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю» комерційні банки названі серед органів, які здійснюють валютний контроль. Відповідно до наданих повноважень вони мають право проводити перевір­ки дотримання резидентами і нерезидентами валютного за­конодавства, зобов'язані здійснювати контроль за своєчас­ністю та повнотою реалізації частини експортної виручки ре­зидентів, яка підлягає обов'язковому продажу на внутріш­ньому валютному ринку.

Отже, комерційний банк — це підприємство, але підпри­ємство особливого роду. Якщо в діяльності звичайного під­приємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають в ролі товару. Слід зазначити, що ця особливість банківсько­го підприємства робить його настільки своєрідним, що воно об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, відмінного від загального законодавства про підприємства. Таке регулювання здійснюється на підставі законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та низки інших нормативних актів, які відно­сяться до банківського законодавства.