2. Досвід країни Європейського союзу в організації соціального страхування

На сьогодні загальновизнано, що найбільш розвиненою в Європі є система соціального страхування Нідерландів, що включає як систему державного або національного страхування, так і систему страхування найманих працівників. Крім цього, виділяється система соціального страхування самозайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалідності). Державному страхуванню підлягає все населення країни. Джерелами наповнення бюджетів страхових фондів є відрахування з доходів громадян у розмірі 29,4%. Державне страхування здійснюється при настанні старості, втраті годувальника, на випадок інвалідності, а також на особливі види захворювання (госпіталізації у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно хворих).

Поряд з цим система соціального страхування найманих працівників охоплює осіб, що працюють за трудовим договором. Державні службовці стра-хуються окремо. Наймані працівники, в свою чергу, в обов’язковому порядку підлягають страхуванню на випадок захворювання, безробіття та інвалідності. Джерелом фінансування є страхові внески роботодавців – 19 % від фонду оплати праці працюючі сплачують 7 % від заробітної плати. Органами, що здійснюють соціальне страхування для національної системи є Банк соціального страхування, для системи найманих працівників – Агентство соціального захисту. Медичне страхування в Нідерландах в обох системах забезпечують фонди страхування здоров’я [23].

Визначальною характеристикою системи соціального страхування Швеції

є соціально-економічний захист в різних ситуаціях і на всіх життєвих етапах. Соціальне страхування охоплює все населення Швеції та є обов’язковим. Воно базується на спільній суспільній відповідальності за кожного громадянина. Суть страхування полягає в перерозподілі коштів між громадянами, а також перерозподілі доходів на різних етапах життя.

Соціальне страхування Швеції засноване на взаємній довірі між окремими громадянами і державою, що робить саму систему страхування відкритою, доступною і недорогою. Воно (соціальне страхування) не є безкоштовним, а тому офіційні видатки на підтримку системи оплачуються державою. Фінансування ж самої системи соціального страхування відбувається через соціальні відрахування і податки. Так, роботодавці вносять у фонд соціальних відрахувань 33% від фактично сукупного заробітку найнятих ними працівників, самі робітники платять 6% від свого заробітку в фонд страхування по захворюванню і в пенсійний фонд. Приблизно дві третини вартості соціального страхування покривається за рахунок соціальних відрахувань, а одна третина – фінансується за рахунок загальних податків [25].

Відмінність британської системи соціального страхування полягає в тому, що високий віковий ценз виходу на пенсію утруднює процес регулювання зайнятості, працевлаштування молоді. З огляду на це, в країні введено план вивільнення робітників, щоб заохотити людей похилого віку раніше виходити на пенсію за умови, що роботодавець найматиме на вивільнені місця безробітних.

При цьому слід відмітити, що з усіх відрахувань до системи соціального

забезпечення Великобританії найменше сприяє розв’язанню проблеми зайня-тості чинне положення про податки, які підприємства сплачують із заробітної плати працюючи. Цей недолік проявляється в дії елементів регресивного порядку розрахунку страхових внесків до відповідних соціальних фондів [36].

В Німеччині питаннями зайнятості займається Федеральне відомство праці. Його кошти формуються за рахунок страхових внесків, що надаються роботодавцями або професійними товариствами, дотації федерального уряду.

Обов’язкові страхові тарифи сплачують працівники (службовці, робітники, особи, які отримують професійну підготовку, домашні працівники) і роботодавці порівну відповідно до встановленого розміру (6,5% від сукупної заробітної плати або окладу).

Поряд із соціальним страхуванням на випадок безробіття в Німеччині існує соціальна допомога з материнства. Кожна жінка як майбутня мати, має особливий захист від небезпек на робочому місці, а також від звільнення в період чотирьох місяців перед народженням дитини і чотирьох місяців після пологів.

Крім охарактеризованих вище, інші розвинені країни світу мають власні притаманні, часто лише їм, особливості здійснення соціального страхування, які узагальнені в табл. 11.1.

Таблиця 11.1