3. Перспективи розвитку системи державного регулювання соціального страхування в Україні

Створення ефективної системи соціального захисту населення, що розрахована не тільки на ті категорії, які безпосередньо потребують захисту, а й на максимальне стимулювання розвитку економіки та трудових зусиль кожного працездатного члена суспільства є актуальною проблемою сьогодення. Саме тому соціальна політика, на наше переконання, має бути насамперед спрямованою на створення належних умов для довготермінового збільшення доходів найманих працівників та підприємств-роботодавців, як вихідних джерел забезпечення всіх категорій громадян.

В цьому напрямку доцільним є її інтеграція у систему стратегічних економічних реформ та функціонування у повному узгодженні із заходами грошово-кредитної, фіскальної, промислової політики, заходами стимулювання економічного зростання.

Сучасний стан соціального захисту населення характеризується не до кінця врегульованою організаційно-правовою базою та недостатнім рівнем фінансового забезпечення. Зважаючи на це, нагальною є необхідність визначення основних напрямків поліпшення фінансування системи соціального захисту, підвищення ефективності роботи державних цільових фондів.

Визначальною характеристикою соціально-економічного устрою будь-якої держави є прагнення до так званої соціальної справедливості. Очевидним є той факт, що запропонований підхід щодо встановлення однакового рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних категорії отримувачів допомог - це лише намір дотримання принципу соціальної справедливості в умовах обмеженої кількості фінансових ресурсів у державі.

Необхідність вдосконалення цього принципу, крім всього іншого обумовлюється також тим, що при затвердженні бюджету для різних категорій населення, які потребують соціального захисту, встановлюється єдиний рівень забезпечення прожиткового мінімуму, і при цьому не враховується ніяким чином той факт, що різні групи населення, мають різний рівень житлово-побутових умов, стан здоров’я та інші особливі характеристики (специфіка галузі виробництва, рівень доходів різних верств населення), тому потребують диференційованого підходу при встановленні прожиткового мінімуму.

Поряд з означеним вище принципом соціальної справедливості, подальшого активного розвитку в сучасних умовах вимагають, насамперед такі базові принципи соціального страхування, як:

- досягнення необхідного соціального забезпечення на умовах обов'язкового страхування всіх працюючих громадян;

- використання всього комплексу форм і видів соціального забезпечення, застрахованих працівників при настанні страхових випадків;

- диференціація основ і норм соціального забезпечення в залежності від

характеру і тривалості трудової діяльності, рівня заробітної плати і розмірів страхових внесків працівників;

- фінансування соціального забезпечення за рахунок обов'язкових страхових внесків і недержавних фондів;

- забезпечення охорони і захисту законного права громадян на соціальне забезпечення.

Подальшого удосконалення потребує принцип забезпечення солідарності і субсидування, що вимагає від працюючих фінансового забезпечення тих, хто уже втратив працездатність. Таким чином, функціонує механізм перерозподілу фінансових ресурсів від працездатних непрацездатним.

Але цей зв'язок поколінь є лише частиною загального принципу солідарності. І тому пропонуємо розширити зміст даного принципу у напрямку залучення до його складу перерозподілу засобів між галузями економіки і регіонами, між переробними й іншими галузями, який за останні роки послабився і потребує вдосконалення особливо в напрямку посилення зв’язків між галузями народного господарства, що його обслуговують.

Вдосконалення принципу паритетності полягає в досягненні максимальної рівності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування (держави, застрахованих осіб і роботодавців) у керуванні соціальним страхуванням. При цьому важливим є забезпечення пропорційного наповнення бюджету цільових фондів за рахунок обов’язкових внесків із заробітної плати працюючих і внесків роботодавців.

Важливим є дотримання принципу цільового використання фінансових ресурсів загальнообов'язкового державного соціального страхування для кожного конкретного виду соціального страхування, що зараз порушується особливо по відношенню до працівників сільськогосподарських підприємств.

Досягнення максимального втілення в життя задекларованих принципів соціального страхування є лише одним із напрямків вирішення проблем со-ціального захисту населення. Одночасно залишається не до кінця вирішеною проблема фінансового забезпечення соціального захисту громадян від не-сприятливих соціально-економічних факторів, що є прерогативою системи державного соціального страхування. Адже, як свідчить досвід зарубіжних країн, у період трансформаційних процесів в економіці дієвого соціального захисту потребують насамперед найбільш уразливі в соціальному плані верстви населення. Завданням працездатного населення на першому етапі функціонування ринкової економіки є необхідність забезпечувати власний соціальний захист через свою працю і відповідну сплату страхових внесків.

Самоврядування у соціальному страхуванні означає, що всі учасники сис-

теми – як застраховані (працівники) так і роботодавці, несуть спільну відповідальність за управління страховою організацією (фондом). Тобто це означає, що управління фондами здійснюється на паритетній основі державою і представниками суб’єктів соціального страхування. У відповідності до діючого законодавства в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, керування соціальними фондами здійснюють правління і виконавчі дирекції страхових фондів.

В цілому слід визначити, що система управління діяльністю фондами со-

ціального страхування є досить демократичною і продиктованою вимогами часу. Однак, негативним моментом є деяка перенасиченість управлінського апарату в організаційній структурі соціальних фондів на різних рівнях. Наслідком цього є відповідно завищені адміністративні витрати на утримання значного управлінського апарату. Зменшення таких витрат розширить ресурсний потенціал Фондів для фінансування соціальних заходів в системі соціального страхування.