1. Загальна характеристика світових систем соціального страхування

На сьогоднішній день вітчизняна система загальнообов’язкового державного соціального страхування має ряд ознак, які дають підстави свідчити про її недосконалість. Зокрема, через відсутність достатнього власного досвіду управління і належних механізмів суспільного контролю за діяльністю органів, що розпоряджаються коштами соціального страхування, зумовлюють звер-нення погляду на світовий досвід організації систем соціального страхування.

Важливим моментом в цьому напрямку є аналіз досвіду в соціальній сфері тих країн, які в силу історичних та політичних обставин мають найбільше значення для України, а саме Росія, країни Європейського союзу та США.

Найбільш гострою проблемою організації та фінансування сучасних світових систем соціального страхування є проблема розподілу фінансової відповідальності між суб’єктами соціального страхування. Страхові платежі розподіляються між роботодавцями, працівниками, державою (державним бюджетом) та місцевими органами влади (місцевими бюджетами). Внески на соціальне страхування в тій чи іншій пропорції поділяються між роботодавцями та застрахованими. Частка останніх становить від 40 до 66% внесків.

В світовій практиці склалися різні моделі організації соціального страхування, а саме:

1-а модель характеризується тим, що розмір соціальних виплат поставлено в залежність від другорядних, так званих зовнішніх чинників, зокрема, від зайнятості особи в тій чи іншій галузі, її службового становища тощо. Така організаційна форма соціального страхування має ряд недоліків: може забезпечувати лише невисокі рівні соціального захисту; буде існувати за умови бездефіцитного державного бюджету; її засновники (особливо держава) можуть відмовитися від взятих зобов’язань; породжує в суспільстві психологію соціального утриманства.

2-а модель сформована таким чином, що особи, які страхуються, і конкретні страхувальники, роблять певні внески, проте при цьому не враховується ступінь імовірності настання страхової події, тобто соціальний ризик. Страхування здійснюється на користь третіх осіб, а накопичення коштів не пов’язане з ростом зобов’язань.

3-а модель найбільш поширена в багатьох розвинутих країнах, бо дозволяє із достатнім ступенем точності визначити, які виплати можуть бути здійснені. Вона базується на страхуванні конкретних ризиків. Розмір коштів має відповідати узятим страхувальниками зобов’язаннями, а виплати не можуть перевищувати встановленого співвідношення між виплатами, що надаються, і надходженнями страхових коштів.