4. Перспективи розвитку обов’язкового медичного страхування в Україні

Ефективне запровадження обов’язкового медичного страхування неможливе без створення відповідної законодавчої бази. На сьогоднішній день в Україні існують чотири альтернативних проекти законів, що стосуються запровадження системи обов’язкового медичного страхування. Узагальнивши змістовне наповнення цих законодавчих актів можемо поділити їх на дві групи: ті, які базуються на концепції соціального страхування і передбачають створення ще одного національного страхового Фонду; ті, що базуються на концепції обов’язкового цивільного (комерційного) страхування та орієнтовані на створення конкурентного ринку обов’язкового медичного страхування за участю багатьох конкуруючих комерційних страхових компаній.

Характерною ознакою першої групи законопроектів є передбачена можливість, на рівні КМУ чи Верховної Ради, затвердження переліку медичних послуг, на які мають право застрахованої особи. Крім того, в цих законах здійснено спробу чіткого розподілу переліку послуг на ті, вартість яких буде покриватися за рахунок коштів відповідного соціального фонду та чіткого визначення переліку послуг, здійснення яких не фінансуватиметься коштами обов’язкового медичного страхування з одночасним визначенням інших, ніж обов’язкове ме-

дичне страхування, джерел фінансування.

В свою чергу, інша група проектів законодавчого забезпечення медичного страхування передбачає створення фонду взаємного страхування – лікарняної каси у кожному територіальному районі країни на обов’язкову сплату внесків у таку касу кожним членом територіальної громади. Кошти з такої каси можуть витрачатися лише на утримання сімейного лікаря, який надає первинну допомогу членам громади. Оплата ж спеціалізованої медичної допомоги передбачається здійснюватись за кошти обов’язкового медичного страхування, яке здійснюють конкуруючі комерційні страхові компанії. Така організація фінансування, на наше переконання, має яскраво виражений недолік, адже навіть у загальному вигляді не можливо встановити обсяги медичної допомоги, на яку може розраховувати застрахована особа. Крім того, дана низка законопроектів не передбачає визначення порядку оцінки вартості медичних послуг, що на-дається застрахованим особам. Зрозуміло, що обидва запропоновані напрямки розвитку медичного страхування мають як позитивні, так і негативні риси, проте обидва мають всі підстави на подальший розвиток.

Статистичні дані свідчать, що в Україні станом на кінець 2007 р. в се-редньому на лікування одного хворого, що проживає в місті виділяється 527 грн, а на жителя села взагалі 308 грн, для порівняння в США цей показник становить 4887 доларів, в Німеччині 2920 доларів [11, с. 101]. В той же час порівняно невисокий рівень доходів переважної більшості працюючих різних галузей не дозволяє активно розвивати страхову медицину на комерційних засадах, тобто у добровільній формі.

Зваживши на запропоновані підходи до розвитку страхової медицини, а також враховуючи стан медичного обслуговування сільських жителів, вважаємо виправданим прискорення процесів законодавчого закріплення і введення медичного страхування на засадах загальнообов’язкового державного соціального.

Зрозуміло, що такі зміни відразу загострять проблему зростання сукупного навантаження на страхувальників та застрахованих осіб через появу додаткових страхових тарифів для медичного страхування. І тому важливим є комплексний підхід і використання всієї методології актуарних розрахунків з метою встановлення таких розмірів страхових тарифів, які б з одного боку забезпечили формування необхідних обсягів фінансових ресурсів для фінансування медичного обслуговування застрахованих при настанні страхових випадків, а з іншого не стали настільки обтяжливими для платників, щоб ті не постали перед проблемою неможливості їх сплати у визначених розмірах і у встановлені терміни.

При цьому не меншої ваги має факт недопущення зростання обсягів адміністративних витрат, пов’язаних із необхідністю фінансування утримання ще однієї страхової установи – фонду медичного страхування. Дана стаття витрат і без того є занадто обтяжливою для бюджетів існуючих фондів соціального страхування і має значний вплив на формування розмірів діючих тарифів, що особливо важливо в світлі пропонованих змін. Тому вбачаємо перспективу в поєднанні процесів адміністрування розрахунків за даним видом соціального страхування з іншими, вже існуючими його напрямками, а також можливому зменшенні ставок податку на доходи, що наш погляд, має сприяти також згладжуванню негативної реакції на зростання навантаження на базу обчис-лення страхових внесків за новим обов’язковим напрямком соціального страхування, якою є витрати на оплату праці роботодавця та дохід власне найманого працівника. Одночасно платники страхових внесків повинні мати ефективні засоби контролю використання коштів за призначенням. Оплата надання медичної допомоги має бути тісно пов’язана з кількістю та якістю медичних послуг, а запровадження страхової медицини має чітко виражати державну політику, спрямовану на збереження та зміцнення суспільного здоров’я і лікувальний зак-

лад, а людина з її потребами щодо якісних медичних послуг.

Загалом вважаємо, що розбудова страхової медицини має здійснюватися з добровільної згоди всіх суб’єктів медичного страхування і супроводжуватися покращенням їх фінансових можливостей. Тому звичайно, що запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування не має чинити перешкод розвитку медичного страхування на комерційних засадах через мережу страхових компаній, цим самим забезпечуючи можливість громадянам із достатньо високим рівнем власних доходів, при бажанні, створювати додаткові фінансові гарантії якісного медичного обслуговування себе і членів своїх сімей.