2. Методи формування портфеля цінних паперів банком

Адміністративні операції — це депозитарні операції з відкриття рахунків у цінних паперах та їх закриття, а також операції, пов’я­зані зі зміною способу зберігання цінних паперів та іншими змінами, що не приводять до зміни залишків цінних паперів на рахунках у цінних паперах.

Облікові операції — це депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунках у цінних паперах, установлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна режиму та місця зберігання цінних паперів. До облікових операцій належать операції зарахування, списання, переказування та переміщення цінних паперів.

Інформаційні операції — це депозитарні операції, пов’язані з видачею виписок з рахунку у цінних паперах, а також видачею іншої інформації щодо операцій клієнтів з рахунками у цінних паперах за запитами клієнтів та інших осіб, що мають повноваження на отримання такої інформації.

б) банк, як реєстратор, обліковує власників іменних цінних паперів на підставі письмового розпорядження зареєстрованої особи та видає їй інформацію стосовно кількості цінних паперів, що належать останній, і стосовно операцій по їх особовому рахунку.

Для обслуговування операцій емітентів, пов’язаних з випущеними ними цінними паперами, банки можуть їм надавати такі послуги, а саме:

1) викуп цінних паперів, випущених емітентом, для їх подальшого перепродажу або анулювання;

2) дроблення або консолідація цінних паперів (зміну номінальної вартості цінних паперів певного випуску з одночасною зміною їх вартості, але без зміни обсягу випуску);

3) конвертація цінних паперів, тобто обмін емітентом цінних паперів одного випуску на цінні папери іншого випуску;

4) анулювання цінних паперів;

5) погашення цінних паперів та виплата емітентом доходів за випущеними ними цінними паперами;

6) деякі інші операції.

Банки інвестують власні кошти у цінні папери з метою:

1) розширення дохідної бази за рахунок зростання вартості цінних паперів, одержання прибутку у формі процентів, дивідендів, дисконту, курсової різниці від перепродажу цінних паперів;

2) підтримання ліквідності банку створенням вторинних резервів у формі високоліквідних цінних паперів, які легко можна реалізувати або використати як заставу при позичанні коштів;

3) забезпечення диверсифікації банківських операцій з метою мінімізації банківських ризиків і стабілізації доходів;

4) формування контрольного пакету цінних паперів і участь в управлінні діяльністю об’єкта інвестування;

5) розширення клієнтської бази, забезпечення присутності банку на ринках;

6) забезпечення участі банку, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках.

Власні угоди банку з цінними паперами передбачають:

1) випуск власних емісійних (акції, облігації) та неемісійних паперів (векселі, ощадні та депозитні сертифікати);

2) придбання цінних паперів емітентів та вкладення коштів комерційних банків у статутний капітал інших підприємств;

3) придбання державних боргових зобов’язань (перш за все ОВДП);

4) операції з векселями.

Для залучення додаткових ресурсів на середньо- і довгостроковій основі банки вдаються до емісії облігацій та інших боргових, яка має для банків деякі переваги порівняно з емісією акцій. По-перше, проценти, які банки виплачують за зобов’язаннями, вираховуються з прибутку, що оподатковується. По-друге, боргові зобов’язання не надають їх власникам права голосу на зборах акціонерів.

З метою підвищення привабливості облігацій для інвесторів банки емітують конвертовані облігації, які забезпечують їхнім власникам (кредиторам) право на отримання (в рахунок погашення боргових зобов’язань) акцій банку-емітента.

Згідно з законодавством України корпоративні облігації можуть випускатися підприємствами різних форм власності. Облігації можуть випускатися:

1) іменні або на пред’явника;

2) процентні, дисконтні, або цільові;

3) у документарній формі або бездокументарній.

Не дозволяється випуск корпоративних облігацій для формування і поповнення статутного капіталу емітентів, а також для покриття збитків, пов’язаних з їх господарською діяльністю.

Крім облігацій банки емітують ще один вид боргових цінних паперів - депозитні (ощадні) сертифікати,які засвідчують суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (держателя сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу та обумовлених у сертифікаті процентів у банку, що емітував сертифікат. Основна різниця між депозитним і ощадним сертифікатами полягає у тому, для кого вони призначені. Банки емітують ощадні сертифікати з низьким номіналом, орієнтовані на індивідуальних вкладників (інвесторів), тобто це «роздрібні» сертифікати, і депозитні сертифікати з великим номіналом, орієнтовані на інституційних вкладників (інвесторів), великий бізнес, тобто це «оптові» сертифікати. Крім процентних депозитних сертифікатів, випускаються також дисконтні (зеро) депозитні сертифікати.

Сертифікати можуть випускатися:

1) номіновані як у національній валюті, так і в іноземній валюті;

2) іменними або на пред’явника;

3) одноразово або серіями;

4) у без документарній формі або в документарній;

5) на вимогу або на строк;

6) купонними і без купонними.

Іпотечний сертифікат – це особливий вид цінних паперів, забезпечених іпотечними активами, або іпотеками. Розрізняють:

1) сертифікати з фіксованою дохідністю – це сертифікати, які забезпечені іпотечними активами;

2) сертифікати участі – це сертифікати, які забезпечені іпотеками та посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами.

Іпотечні облігації – це облігації, виконання зобов’язань емітента (банку) за якими забезпечене іпотечним покриттям. Іпотечні облігації є іменними цінними паперами. Розрізняють звичайні іпотечні облігації та структуровані іпотечні облігації. Банки можуть бути емітентами звичайних іпотечних облігацій. Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спеціалізована іпотечна установа.